22.06.2011 | 8:33

Ветеран ВВв Анатолій Івашко воскресав тричі

Анатолій Івашко (перший зліва) Анатолій Івашко (перший зліва)

Він живе всім смертям наперекір

Перше воскресіння

Народився Івашко Анатолій Семенович у звичайній сільській хаті, в багатодітній сім’ї хлібороба.

У три роки він тяжко захворів. Батько їздив по заробітках, а мати сама в млині молола, і господарство доглядала. Щоб вилікувати сина мати купала його в травах, напувала настойками та ніщо не допомогло. Довелося найняти підводу та й повезти малюка в районну лікарню. Лікар подивився і сердито запитав: «Зачем ты его привезла? Разве ты сама не видишь, что он мертв. Я тебе что бог? Я его воскресить не могу. Вези его на кладбище!» Тремтячими руками загорнула мати дитину, залилася гіркими слізьми та й повезла додому.

Надвечір до жінки завітала сестра. Засвітили лампаду, свічку. Розпланували похорон, замовили копачів, послали сусіда за батьком. Та коли роздягли малюка, то побачили, що «покійник» весь у крові, але теплий... На ранок приїхав батько. Уся родина плакала біля дитини. У бездиханній позі пролежав хлопчина майже п’ять діб. В цей час приїхала його любима тітка Агафія. Підходить до ліжка, а «покійник» розкриває очі і ледь чутно говорить: «Тьотя Гаша приїхала...»

Кажуть що того дня Толик вперше воскрес із мертвих. Пережив і голодомор. Один з братів помер голодною смертю. Тай дідусь після обшуку відмовився від їжі, заявив на один рот буде менше... поховали.

7 листопада 1937 року батька без санкції прокурора забрали до міліції. Тримали довго, а потім однієї ночі загнали у товарний вагон і повезли на Далекий Схід будувати БАМ. Там і пропав безвісти, невідомо за що...

Друге воскресіння

22 червня 1941 року Німеччина та її сателіти віроломно напали на Радянський Союз.

Вже 23 вересня в селі Красна Кобеляцького району Полтавської області, де проживав юний Анатолій Івашко, зайняла оборону Дніпродзержинська (Кам’янська) ополченська дивізія, сформована з робітників заводів, які не встигли евакуюватись на Схід.

У вересні 1943 року село було звільнене від фашистської окупації. Другого дня після цієї події польовий військовий комісаріат зібрав всіх чоловіків села і повів колоною до Дніпра. Щойно сформованим підрозділам належало форсувати широку і неприступну річку поруч з селом Орлик Кобеляцького району. Старі солдати говорили, що вага Івашка «два пуда з тарою» — таким малим і худим він був.

Одного дня солдати принесли величенького човна і семеро бійців на ньому формували річку. Дніпровська вода гойдалася, кипіла від постійних вибухів ворожих артилерійських снарядів, піднімалася високими стовпами. Німецькі літаки в цей нічний час пролітали вздовж Дніпра і рядами навішували ОАБ (освітлювальні авіабомби). Інші декілька груп, які відпливали на плотах, так і не дістались протилежного берега. Івашко з товаришами якимось дивом утримувалися на плаву.

На березі лежали довгенько, а потім по одному поповзли до високого кам’яного обриву. Вгорі невпинно тріскотіли ворожі кулемети, автомати. На повну потужність працювали міномети і артилерія. Двом бійцям було наказано взяти гранати і знешкодити кулемет. Вони пішли. Здається на деякий час кулемет затих, але потім застрочив ще активніше. Командир на цю ж операцію відправляє ще двох воїнів. Результат той самий. Івашку наказано взяти під охорону прибережну смугу і не допустити спуск фашистів до річки. Інші вартували берег Дніпра, чекали підкріплення. На ранок відкрила вогонь радянська артилерія. Вона накрила берег так, що ніде було дітись. Вибухами кидало важкі камені на голови сміливцям. Після добрячого артобстрілу настала тиша. Невідомо звідки, берегом до них підповзли два радянських воїна з автоматами, напевно розвідники, скоріше за все офіцери, розпитали про обстановку, записали прізвища тих, хто закріпився на цьому напрямку, подякували за героїзм. Пообіцяли представити усіх до найвищих державних нагород. Тим часом зі своєї розвідки повернувся командир їхнього взводу і повідомив, що ті четверо, що повинні були знешкодити ворожі кулемети, убиті. Він по-дружньому обійняв Анатолія і чемно додав: «Це ти синок, спас нас на воді. Ми там неодмінно мали всі загинути. Це Бог беріг тебе, зберіг і нас. Тримайся юначе!» Командир не знав, що Анатолій вже одного разу повернувся з того світу.

Пізніше, коли фронт уже вийшов за Дніпро, підрозділ в складі якого воював Івашко, сильно обстріляли фашистська артилерія та авіація. Були великі жертви. Анатолій одну підводу з пораненими повинен був відвезти до госпіталю. Його накрило вибухом авіабомби. Поранених відправили до шпиталю, мертвих поховали, Івашка не знайшли. Командування повідомило матір, що він пропав безвісти. Але, на щастя, Івашка знайшли. І ще цілий тиждень після цього він пролежав без ознак життя у військовій лікарняній палатці. На восьму добу Анатолій відкрив очі і побачив перед собою великого чоловіка в білому, який виголосив. «О, цей герой буде ще довго жити. В сорочці народився».

У військовому шпиталі залікували рани, поставили на ноги. І направили в тил для навчання артилерійської справи. Навчальний полк дислокувався в місті Дзержинськ Горьківської області. В полку Івашко оволодів знаннями другого номера орудійної команди — навідника, від якого залежить результат стрільби. По закінченні навчання Івашка направили воювати в Угорщину. День Перемоги старший сержант Івашко зустрів разом з товаришами у місті Балатон.

Анатолій Івашко (крайній зліва)

А потім полк терміново разом з гарматами завантажили на потяг і спрямували на Схід. Спочатку раділи, що їдуть на Батьківщину. Та зупинилися лише за містом Чита.

В серпні 1945 року по команді: «Тривога!» колона радянських військ направилась на кордон Манжурії. Саме тоді «європейці» зрозуміли що таке мусонний клімат. Трьохосні «Студебекери» з глибокого мокрого піщаного покриву землі витягали солдатською живою силою. Тоді на китайській землі Івашко в складі Радянської Армії разом з тисячами її воїнів здобув другу перемогу. Про це свідчать його медалі «За перемогу над Німеччиною» та «За перемогу над Японією».

У 1950 році в «формі» китайських добровольців Івашко побував з визвольною місією в Північній Кореї.

Бойовий шлях Анатолія Семеновича склав сім довгих років. Шкода, що запис розвідників з його прізвищем десь загубився. І його не було представлено до найвищої нагороди держави.

Далі буде...

Анатолій КРИВИЙ, офіцер запасу, прес-секретар Громадської ради при виконавчому комітеті Полтавської міської ради

Суспільство