У Полтавському національному педуніверситеті імені В. Г. Короленка сьогодні, 11 листопада, розпочала роботу виставка «Фактор свободи. Мазепинці. Петлюрівці. Бандерівці». Виставка в університеті триватиме до 15 листопада. Короленківці зможуть ознайомитися з експозицією і подивитися на відомих історичних постатей з незвичного ракурсу.

Візит до Полтави відомого українського журналіста, публіциста, історика Вахтанга Кіпіані організували го «Полтавське історичне товариство» та ГО «Нова Полтава» спільно з Північно-східним міжрегіональним відділом українського інституту національної пам’яті (УІНП).

Через 80 років після смерті репресованого російсько-комуністичним режимом мешканця села Велика Павлівка Зіньківського району Полтавщини Якова Фенька його нащадки дізналися про свого прадіда. Історія повернення імені почалася з того, що правнучка Світлана знайшла в Інтернеті статтю про нове законодавство з відкриття комуністичних архівів.

Відбулася церемонія нагородження лауреатів обласної Премії імені Юрія Горліса-Горського 2019 року.

У музеї історії Полтавської битви цьогоріч реалізували низку важливих україноцентричних ініціатив. Про це повідомили директорка музею Наталія Білан та її заступниця з наукової роботи Людмила Шендрик.

3 листопада 1937 року на честь 20-ї річниці так званої «Жовтневої революції» в урочищі Сандармох (Карелія) були розстріляні в’язні Соловецького табору особливого призначення-еліта української нації. Серед них і уродженець Зінькова на Полтавщині, поет-«неокласик» Микола Зеров.

Від 2016 влаштовується конкурс на кращий шкільний усно-історичний проект серед учнів українських шкіл. До участі у конкурсі 2019 та 2020 років запрошуються викладачі та школярі з усієї України, зокрема й Полтавщини. Координує проект професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету, член Української асоціації усної історії, один із фундаторів ГО «Полтавське історичне товариство» Юрій Волошин.

86 років тому, 21 жовтня 1933 року Микола Лемик за наказом проводу українських націоналістів знищив начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові і сталінського чекіста Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти організованого російсько-комуністичною владою Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 рр.. Основним мотивом вбивства вважав публічну форму протесту проти дій окупаційної російсько-більшовицької влади, яка «...силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю». Біля будинку суду відбулися демонстрації протесту, а в залі знаходились іноземні журналісти. Однак до зали не запросили свідків Голодомору. Негайний суд у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув’язнення. На волю Микола Лемик вирвався аж на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіація почала бомбардувати польські міста, зокрема і в’язницю у Сєдльцах. Після багатоденних поневірянь і важкої хвороби він зрештою потрапив у Краків і знову на нелегальному становищі долучився до національно-визвольної боротьби. 1941 року став одним з організаторів Похідних ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН. Загинув легендарний месник 78 років тому — у жовтні 1941 року. Лемика заарештували гестапівці і розстріляли у Миргороді на Полтавщині.

«У нас, на Херсонщині та й на Полтавщині, звідки я родом, всюди по Україні українців понад 300 років убивали, голодом морили, священиків винищували, забороняли навіть пісню. Тому довго ще доведеться «вичавлювати раба», — сказала 18 лютого 2001 року Лідія Гук у інтерв’ю Василеві Овсієнку, якому завдячуємо за збережену пам’ять про поборницю незалежності з Полтавщини.