Піхотинець із позивним «Дід»: війна, що вчить думати
Кажуть, що війна змінює людину, але є ті, хто залишає в собі стійкість і ясність думки. Один із таких — піхотинець Олександр з позивним «Дід». Був комбайнером, потім мав власну пасіку. Звичайне життя. Але повномасштабне вторгнення змінило все — він став на захист країни.
«Дід» пройшов кілька ротацій у Донецькій та Запорізькій областях, на позиціях, де кожен день вимірюється не годинами, а обстрілами і відповідальністю. Перший вихід на позицію — ніч, темрява, артилерія та «Гради». «Дорога важка, усе перекопано, пересуватися — майже неможливо», — каже «Дід». Але він потрапив на позицію, і відтоді кожен його день — це перевірка дисципліни і контролю.
Його завдання просте, але важливе: утримувати позицію, стежити за противником і технікою, забезпечувати безпеку побратимів. «Я не можу сидіти на місці. Мусиш розуміти, що на твоїй позиції відбувається. Якщо хтось іде, я перевіряю, що все під контролем», — розповідає «Дід». Кожен рух, кожна перевірка — це життя людей навколо.
Щодня — десятки обстрілів. Кожен день — це моменти, коли на кону власне життя. Але для «Діда» головне не просто вижити самому, а захистити команду, щоб ніхто не зазнав шкоди.
Війна вчить дисципліни, але «Дід» додає до цього ще і голову, що дружить із розумом. Не можна просто виконувати накази механічно — треба мислити, аналізувати, передбачати. Так формується команда, де кожен дивиться за собою і за іншими, де ніхто не робить зайвого, де контроль — це не тиск, а безпека.
Після кількох місяців на фронті він зараз у РВП (рота вогневої підтримки), але досвід піхоти і колишніх позицій залишився назавжди. Багато обстрілів, десятки перевірок, миті, коли здавалося, що виходу немає. І все одно він стоїть, бо розуміє: від його уважності залежить життя побратимів.
«Коли закінчиться війна? — каже «Дід». — Колись закінчиться. А поки що — робимо своє, стежимо за порядком, підтримуємо один одного, боронимо свою землю».
Він мріє про пасіку, про тишу лісу, про звичайне життя, де люди можуть бути господарями свого спокою. Але зараз він тут з надією на краще.
17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»
