Самоздійснювані пророцтва або чому почалася Перша світова війна. Частина 2

У першій частині вже про багато що було сказано. Сьогодні зосереджуся на приводі для війни і на тому, чому він спрацював. Адже згідно з думками деяких істориків, якби Франца Фердинанда вбили в 1904-му або навіть в 1911 році, війни не було б. Так що ж сталося і чому?

Почнемо з убивства в Сараєво. Одразу хотів коротко, але не вийде. Тому що історія надзвичайно цікава і повчальна. Таке нагромадження випадковостей, некомпетентності та дурісті скоріше властиве кінофільму в жанрі екшн, ніж історії з реального життя. Причому все це стосується і австрійської влади, і терористів. Останнім просто пощастило більше.

Спадкоємець австрійського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд — фігура трагічна. І справа тут навіть не у вбивстві. При житті його не любили. І зовсім незаслужено. Він відрізнявся зразковою порядністю, а його приватне життя було бездоганним, але віденці, які обожнювали старого імператора, терпіти не могли спадкоємця престолу. Він був глибоко релігійною людиною і щодня двічі бував у церкві, але його зовсім не виносили у найбільш католицьких областях імперії. Його не любили євреї, хоча антисемітом він не був. У зовнішній політиці він був прихильником тісних відносин з Німеччиною. Тим не менш кайзер Вільгельм II його недолюблював і сміявся над ним.

Ніколи не існувало Габсбурга, більш схильного до слов'янства. Він планував перетворити імперію з двоєдиної у триєдину. Хотів об'єднати чехів, словаків, поляків, українців, сербів, хорватів під єдиною короною. І збільшити тим самим права і повноваження. Але вбили його якраз слов'яни. Його ненавиділи угорці. Недолюблював племінника і імператор Франц Йосиф.

Але все ж одна велика любов у житті Франца Фердинанда була. Його дружина Софія. Чоловік її обожнював. Казали, що за все своє життя він тільки її і любив. Вона відповідала взаємністю. Софі належала до старовинного богемського графського роду. В аристократичній табелі про ранги, порівняно з Габсбургами — ніхто. Франц Йосиф дав згоду на її шлюб з ерцгерцогом лише за умови, що їхні діти ніколи не посядуть на австрійський трон. Згідно з палацовим протоколом на офіційних заходах вони навіть сидіти поруч не мали права. Хіба що десь у провінції вони могли з'явитися на публіці разом. Наприклад, у Сараєво. Ну і так — у той день, що став для них останнім, вони відзначали 14-річчя свого шлюбу.

У Сараєво їх чекали. Я вже говорив про націоналізм, що захлеснув Європу. Правда, мова йшла про великі держави. Але існував і націоналізм народів, які ще тільки мріяли про велич. Наприклад, Сербія. Якщо хто не пам'ятає, в ті часи Сербія була незалежною державою. Але хотілося імперії. Південнослов'янської.

«Сербська раса (не більше не менше) розділена між сімома або вісьмома іноземними державами, — говорили серби, — І поки зберігається цей стан речей, це не влаштовуватиме нас. Ми живемо надією отримати користь від загальної війни». Однією з територій, на яку претендували серби, була Боснія, куди в недобру для Європи годину затіяв свій візит ерцгерцог. І яка тоді належала Австро-Угорщині.

Якщо ти слабкий і не готовий до зіткнення лоб у лоб, у тебе не багато варіантів для боротьби. Терор і провокація. На чолі змови стояли сербські військові офіцери з товариства «Єднання або смерть», також відомого як «Чорна рука». Душею його і вождем був знаменитий полковник Драгутін Димітрієвич, він же «Апіс», на той час начальник сербської військової розвідки. Двадцяте століття породило багато авантюристів, але, мабуть, ніхто з них не прожив життя, багатшого на трагічні пригоди. Можливо тільки харків'янин Борис Савінков, але не факт. Була створена група з шести терористів — п'ять боснійських сербів і один боснієць.

Віденській поліції було добре відомо про існування таємних товариств і їх схильність до терору. Тим більш безглуздою виглядає вся ця історія. Перш за все, сам день візиту був обраний вкрай невдало. 28 червня — річниця битви на Косовому полі, що коштувала незалежності сербському народу. Далі, передбачалося на час перебування спадкоємця престолу в Сараєво послати туди трьох досвідчених детективів. Сараєвська влада не без підстав зауважила, що трьох детективів замало — треба послати щонайменше тридцять. Прикинули кошторис. У міністерстві вільних грошей не виявилося. Тому детективи взагалі послані в Сараєво не були.

На ерцгерцога чекали шість автомобілів. П'ять закритих і один кабріолет. Знаєте куди посадили спадкоємця з дружиною? Тепер знаєте. Перший за ходом руху терорист бомбу не кинув. Другий кинув, але не влучив. Граната відскочила від машини і вибухнула при наближенні наступної. Були поранені 20 людей. Ерцгерцог наказав зупинити автомобіль і розпорядився, щоб пораненим надали першу допомогу. Охорона не заперечувала. Натовп народу закрив машину від інших терористів, і тим самим врятував спадкоємцю життя. На деякий час. Терорист, що кинув гранату, проковтнув пігулку з отрутою і стрибнув у річку. Але й річка була мілкою, і пігулка така собі. У підсумку його заарештували.

Після короткої зустрічі в Ратуші, Франц Фердинанд вирішив згорнути інші заходи, але висловив бажання відвідати поранених. Охорона не заперечувала. І знаєте, якою машиною вони поїхали? Не дивуйтеся, тим самим кабріолетом. Навіть відкидний верх підняти не потрудилися. Правда, вжили два заходи безпеки. Генерал Харрах оголив шаблю і став на підніжку автомобіля. Чомусь з лівого боку.

А ще змінили маршрут руху. Правда, забули попередити водія. І коли водій звернув не туди, генерал заорав: «Стій! Куди їдеш? По набережній!» Від несподіваного крику водій, імовірно й без того розгублений, зовсім збожеволів. Він швидко загальмував і зупинився, наскочивши на край тротуару. Як раз перед продовольчим магазином «Делікатеси Моріца Шіллера». Саме там вештався, не розуміючи що йому робити після невдалого замаху, Гаврило Принцип. Він витяг револьвер і зробив кілька пострілів. У спадкоємця і його дружину. Два з них виявилися смертельними. Останніми словами ерцгерцога були: «Софі, Софі! Не помирай! Живи заради наших дітей!» Але не склалося. По дорозі до лікарні спочатку померла Софія, потім через десять хвилин помер Франц Фердинанд.

А потім почалася війна. Як було написано на малюнку, що з'явився на її початку: «Ваша Високість, за вами в кращий світ піде небувала свита...»

Тепер повернемося до питання, чому все-таки почалася світова війна. Безумовно, убивство спадкоємця престолу — привід для максимально жорстких дій цілком достатній. А участь в організації убивства офіцерів іноземної держави — цілком собі казус беллі. Ось тільки до чого тут треті країни? Нехай Австрія розбереться з Сербією, отримає достатню сатисфакцію і справі кінець. Майже місяць після убивства в Сараєво дипломати великих держав намагалися схилити справу до подібного рішення. Не вийшло. Чому?

Тому, як я вже говорив у першому відео, що багато людей, які вершили світову політику, вважали війну неминучою, готувалися до неї, створювали плани і стратегії. Тут як у грі — хто перший моргне. Першими, по ходу, моргнули німці.

Історики пояснюють це наступним чином. Німеччина програла — або вирішила, ніби програла гонку озброєнь. І саме це переконало її лідерів піти на відкритий конфлікт, поки відставання не стало занадто великим. Це підтверджують деякі факти. По-перше, англо-німецькі змагання в галузі військового кораблебудування. Досить скоро стало зрозуміло, що у німецької програми було мало шансів. Перемога англійців у справі посилення свого флоту була переконливою і безповоротною. Але це ще півбіди. На великі перемоги на морі німці і не розраховували.

Ще гіршими були справи на суші. Прийняття нових програм озброєння у Франції при їх повному виконанні робили французьку армію достатньо грізною силою. Але ще тривожніше було з Росією. У три десятиліття перед світовою війною економіка Росії розвивалася неймовірними для тієї епохи темпами. Тільки за 1900–1913 роки населення збільшилося приблизно на 26%, а національний дохід майже подвоївся.

До вересня 1914 року росіяни мали намір закінчити підготовку нового мобілізаційного розкладу, згідно з яким термін розгортання 75 піхотних дивізій скорочувався з 30 до 18 днів. Величезні кошти вкладалися в переозброєння армії. Особливо турбувала прокладка (за наполяганням французького уряду і за французький рахунок) стратегічних залізниць до німецького кордону, що значно збільшувала мобільність царської армії. За словами Мольтке, після того, як Росія через два-три роки закінчить переозброєння, військова перевага противника виявиться такою, що він не розуміє, як ми з цим впораємося.

Зрозуміло, що на відносне скорочення військового потенціалу можна було реагувати двома способами. По-перше, уникнути війни, утримавши опонента від агресії. По-друге, почати превентивну війну, поки становище не ускладнилося ще більше, і розбити ворога, поки це ще у ваших силах. Німецькі генерали вважали другий спосіб надійнішим. І, врешті-решт, змогли переконати в цьому кайзера. Хоча, як кажуть, особливого оптимізму на початку війни не відчували ні кайзер, ні генерали.

При цьому не можна сказати, що Німеччина активно шукала привід для війни. У липні 1914 року, під час сараєвських подій, старші офіцери Великого Генерального штабу поводилися надзвичайно безтурботно для людей, що планують війну. Майже все керівництво генштабу, армії і флоту були у відпустці, причому на різних курортах. Але привід трапився, і треба було приймати рішення. І вони його прийняли.

Тому повернемося до приводу. У найгіршому становищі перебувала Австрія. Хлопці, вам реально наклали на голову. І зробили це таким способом, що альтернативні трактування виключалися повністю. Треба відповідати, а то кількість бажаючих «повторити» перевищить усі розумні межі. Австро-Угорщина оголошує ультиматум Сербії. 10 пунктів. Загалом нічого надприродного. Виключити антиавстрійську пропаганду з преси і програм народної освіти, заарештувати винних у підготовці убивства, допустити до розслідування представників австрійського уряду. На все, крім останнього пункту, серби погодилися. Можливо, проблему можна було б урегулювати шляхом дипломатії. Англійці, як мінімум, намагались.

Але тут втрутилася Росія. У росіян не було ніяких офіційних зобов'язань перед сербами. Зате були понти — «братушки», «своїх не кидаємо» і таке інше. Загалом, сербам пообіцяли підтримку, а австрійців попередили, що, мовляв, «не будемо дивитися байдуже». У цей час німці «висловлювали стурбованість і надію, що Росія не втрутиться в австро-сербський конфлікт і він залишиться локальним», і удавали, що підтримують англійські мирні ініціативи. Насправді надали австрійцям повний карт-бланш і запевнення в підтримці.

25 липня, підбурювані росіянами серби оголосили мобілізацію і відкинули австрійський ультиматум у пункті, про який говорили вище. 28 липня, рівно через місяць після убивства спадкоємця престолу, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Важка артилерія почала обстріл Белграда, а регулярні війська перетнули сербський кордон. 29 липня Росія оголосила мобілізацію. Мобілізація — це ще не війна. Але 31 липня Німеччина надіслала Росії ультиматум: припинити мобілізацію або Німеччина оголосить війну Росії. Мабуть, були й інші варіанти, але з причин, описаних вище, обрали цей. Росіяни відмовилися. У той же день, о 18:00, після відмови російського уряду припинити мобілізацію, Німеччина оголосила війну Росії.

Можливо, глобальної катастрофи можна було ще уникнути. Але 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. А 4 серпня Англія надіслала Німеччині ультиматум, вимагаючи безумовного дотримання нейтралітету Бельгії, після закінчення терміну якого — о 23:00 — оголосила війну Німеччині. І почалось!

А знаєте, чим офіційно мотивували німці початок війни з Францією? «Необхідністю захисту від передбачуваної французької агресії». Чуваки!! Майже дослівно! «А я вам зараз покажу, звідки планувався напад!». Насправді, як і в усьому, що має відношення до початку цієї війни, свою роль зіграло те саме самоздійснюване пророцтво. Усі потрапили в пастку власних хитромудрих приготувань.

У німців був план-капкан. Офіційно — план Шліффена. План війни на два фронти. Під нього було заточено все — мобілізаційні, логістичні, оперативні заходи. План будувався на всім відомій неповороткості російської адміністративної машини. Ви ж пам'ятаєте, навіть за офіційним мобілізаційним розпорядженням розгортання російської армії мало завершитися за 4 з половиною тижні (30 днів). Але це на папері. А в реальності можливо й шість, і сім. За цей час, точніше за шість тижнів, планувалося обійти французькі укріплення через Бельгію і повністю знищити французьку армію. А потім уже взятися за росіян. І, оскільки іншого плану не було, так і вирішили. По факту — не вийшло. Але дали привід французам виключити себе з-поміж зачинателів бійні. «Франція не хотіла цієї війни. На нашу країну напали, і ми виконаємо свій обов'язок».

Ну і наостанок, навіщо втяглися у війну англійці. Офіційно — захист бельгійського суверенітету. Хоча якогось документа, щоб зобов’язував Британію до війни, не було. Було щось на кшталт сумно відомого Будапештського меморандуму про гарантії територіальної цілісності України. Але тоді англійці у війну втяглися, а зараз ні. Чому? Очевидно, багаторазово вивчені уроки тієї війни зробили їх менш войовничими і безрозсудними.

Очевидно, що були й інші резони. Всього сто років минуло після наполеонівського кошмару. Неможливо було допустити появу на континенті іншого агресивного гегемона, побачити бази німецького флоту в Атлантиці. Ці та інші негативні наслідки розгрому Франції були вагомими аргументами для вступу у війну. Ну і зрештою, ви ж пам'ятаєте — «питати треба»!

А далі була та сама Перша світова або Велика війна. Жах і божевілля. Про це іншим разом.

Лайки, коментарі, підписки щиро вітаються!