Марія Старицька з Полтавщини: керівник театрального відділу міністерства освітніх справ УНР, акторка, режисерка. До 160-річчя від дня народження

Була донькою Михайла Старицького та громадської діячки Софії Старицької, сестри знаменитого композитора Миколи Лисенка. В родині також був брат Юрій (став юристом), сестри Марія (актриса театру) та Людмила (письменниця і громадська діячка). Була ще молодша сестра Ольга, але вона померла одинадцятирічною.

Атмосфера театру, української літератури і культури змалку оточувала Марію. Батько — видатний український драматург, письменник та поет Михайло Старицький, мати — Софія Лисенко, сестра відомого композитора. В родині часто влаштовувалися літературні та театральні вечори, вистави, імпрези. Не дивно, що троє сестер Старицьких — Марія, Людмила і Оксана — пов’язали своє життя з відродженням поневоленої росіянами української культури, зокрема із театром чи літературою.

Виростала в Києва, де батько мав службу в архіві при університеті святого Володимира. В шість років її віддали у новостворений дитячий садок сестер Ліндфорс, Марії й Софії, який відкрився в Києві 1871 року на вулиці Фундуклеївській навпроти міського театру (тепер — Національна опера). Він став другим в Російській імперії дитячим садком після петербурзького. Виховательки садочка взяли на озброєння передові методи Песталоцці, Руссо, Дістерверга, Фребля і всіляко підтримували творчий розвиток дітей. До садочка сестер Ліндфорс ходила і сестра Марії, Людмила Старицька. До речі, Софія Ліндфорс вийшла заміж за українського етнографа і фольклориста Олександра Русова і залишила вагомий слід в українській педагогіці.

Далі Марія і Людмила навчалися в київській приватній гімназії Людмили Ващенко-Захарченко (дружини відомого професора математики Київського університету Михайла Ващенка-Захарченка), жінки теж освіченої і передової. Недоліки в освіті, зумовлені російською імперською ідеологією, компенсувалися домашнім вихованням.

У 1881 році на гастролі до Києва приїхала українська трупа Григорія Ашкаренка під керівництвом Марка Кропивницького. До трупи долучаються Микола Садовський та Марія Заньковецька. Кропивницький стає частим гостем в родині Старицьких і невдовзі вирішує посвататися до Марії. Втім, дівчина відмовляє, бо мріє про Вищі жіночі курси, які давали право викладання.

1883 року Марія вступає на природниче відділення Бестужевських курсів у Петербурзі. Через рік вона переводиться до Києва і закінчує Київські вищі жіночих курси. Втім, викладати їй так і не довелося. На той час Михайло Старицький, продавши власний маєток на Поділлі та сухарний завод і будинок, вкладає 60 тисяч у розвиток власного театру на основі трупи Марка Кропивницького, який отримав назву Театру корифеїв. Попри шалений успіх, навесні 1885 року славнозвісна театральна трупа корифеїв Кропивницького — Старицького розпадається. Михайло Петрович фактично збанкрутував і змушений був закласти власну трупу. Щоб підтримати батька, Марія іде в театр. З 1886 до 1890 року впродовж кількох театральних сезонів вона гастролює з трупою в Харкові, Одесі, Мінську, Москві, Петербурзі, Казані, Варшаві, Вільно, Тифлісі, Баку. Грає переважно другорядні ролі, а головне — допомагає батькові в організаційних справах.

Сцена дає розуміння, що треба навчатися. Тому після завершення чергового сезону Марія в 1891 році їде до Москви і вступає на театральні курси Олександра Федотова, а коли той переїхав у Петербург — їде за ним. В Петербурзі, у Василієостровському театрі вона починає самостійну акторську кар’єру під псевдонімом Яворська. В Петербурзі ж за дорученням батька клопочеться дозволами на його п’єси в столичному цензурному комітеті.

1897 року повертається до Києва, де вступає до трупи Миколи Садовського. 1898 року організовує Український драматичний гурток. Активно займається громадською та викладацькою роботою: працює із київськими аматорськими театральними гуртками як режисер, постановник чи й виступає на сцені, а також починає викладати акторську майстерність у музично-драматичній школі Лісневич-Носової.

Коли в 1904 році відкривається Музично-драматична школа Миколи Лисенка, Марія Старицька очолює драматичне відділення цієї школи, викладає сценічну майстерність та декламацію, а по смерті Лисенка фактично очолює його школу. Окрім того, викладає декламацію в І Київському комерційному училищі, грає в драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка та театрі ім. І. Франка в Черкасах. Була членом товариств «Боян» та «Просвіта», українського клубу «Родина».

Протягом 1904—1917 років Марія Старицька зрежисерувала понад 500 вистав українських, російських та західноєвропейських авторів. Уперше поставила на сцені твори Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова», «Айша й Мохаммед» та «Камінний господар».

Українська революція 1917-21 рр. вдихнула нове життя в український рух. На руїнах російської імперії постає Українська Народна Республіка (УНР). На запрошення Івана Стешенка Марія Михайлівна очолює театральний відділ УНР, укладає програму організації українського театру.

У 1921 році УНР окуповує совєтська, ленінська росія. Водночас інерція національного відродження доби УНР лишалася аж до 1929 року, коли спецслужби совєтської росії/СРСР сфабрикували справу «Спілки Визволення України» (СВУ) і численні арешти по ній української еліти. Тож у 1920-х роках Марія повертається на сцену Першого українського державного драматичного театру, виступає в концертах з художньою декламацією, продовжує викладати у Вищому музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка (колишня Музично-драматична школа Лисенка). Отримує звання заслуженого професора і заслуженої артистки України.

Втім, хмари над головами української інтелігенції починають згущатися. Сестри Оксана і Людмила для влади СРСР були «неблагонадійними». У 1929 році у СВУ арештували Ярослава, сина Оксани і Івана Стешенків (міністр освіти УНР) і племінника Марії Старицької. Далі арешт рідної сестри Людмили Старицької-Черняхівської, і теж по справі СВУ.

Переслідування рідні владою совєтської росії/СРСР фатально позначилися на здоров’ї 65-річної актриси. Вона так і не змогла оговтатися від удару. Померла 20 грудня 1930 року. Похована на Байковому кладовищі поряд з могилами Миколи Лисенка та Івана Стешенка, навпроти батька й матері.

За матеріалами з рубрики «Історичний календар» офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті та досліджень письменника Юрія Хорунжого