Самоздійснювані пророцтва або чому почалася Перша світова війна

До цього війни, як правило, велися з більш-менш зрозумілими цілями: за іспанську спадщину, за незалежність, за колонії. А ця війна була ні про що.

Думка про те, що передбачення впливає на передбачену подію, була відома ще в глибокій давнині. З моєї точки зору, перша світова це найяскравіший приклад самоздійснюваного пророцтва. І не тільки з моєї. Назву лише одне джерело з тих, яке я використовував при підготовці. Книга шотландського історика Ніла Фергюсона «Гіркота війни». Якщо цікаво — почитайте. Там детально.

Перша світова не найпопулярніша тема при вивченні вітчизняної історії. У комуністичні часи її майже повністю заслоняла собою історія громадянської війни. У посткомуністичні — історія визвольних змагань. Між тим для більшості європейських країн це подія неймовірної важливості і досі не подоланих згубних наслідків. Не буде перебільшенням сказати, що 4 серпня 1914 року почалася епоха європейського суїциду, яка триває досі і невідомо чим закінчиться.

Майже півстоліття до цього Західний світ був спокійним і безпечним. Народи в повній мірі насолоджувалися миром, майже загальним достатком, дешевизною, свободою і небаченим дотепер соціальним благополуччям. І з чого раптом, замість того, щоб кайфувати і далі, європейці почали знищувати один одного в промислових масштабах? Зрозуміти важко. Але цікаво.

Звичайно, загальноприйняті відповіді є. З винуватцями визначилися швидко. Звалили все на німців як тих, що програли, і заспокоїлися.

З причинами складніше, хоча якийсь консенсус теж є. Якщо не брати до уваги метафізичні міркування по типу «війна була результатом історичних факторів настільки могутніх, що людині запобігти бійні було не під силу», то більшість схиляється до ленінського тезису. Тобто до того, що до війни призвело економічне суперництво імперіалістичних держав. А отже, війна велася за колонії, ринки збуту і вигоду, яку отримували капіталісти, наживаючись на військових замовленнях. Окремо стверджувалося, що новостворені, але вже з мають претензіями на величність, держави, а саме Італія і Німеччина запізнилися, з зрозумілих причин, до поділу колоніального пирога. І, отже, пристрасно бажали переподілу і своєї частки. Ну і звичайно, війна була способом відволікти трудящих від боротьби за свої права.

Теорія, може, і логічна, але є нюанс. Вона майже не узгоджується з фактами. Ось кілька прикладів.

Почнемо з імперіалізму і колоній. Якщо припустити, що причиною першої світової був конфлікт через колонії, то коаліції держав що воювали виглядають дивно. Англія з вісімдесятих років майже не заперечувала проти колоніальних претензій Німеччини. Були протиріччя в Південній Африці — німці продавали зброю бурам, але це ніяк не тягнуло на казус беллі. Особливо якщо врахувати, що бурам симпатизував весь світ. Та й остання англо-бурська війна закінчилася в 1902 році.

Сумнівним виглядає і твердження, що німці й італійці запізнилися до поділу колоній. Те, що багато що вже було поділеним, безсумнівний факт. Але до поділу Африки вони встигли цілком. На Берлінській (до слова кажучи) конференції Великобританією, Францією, Німеччиною, Португалією, Бельгією, Італією і Іспанією були узгоджені правила поділу Африки. Німцям дісталися Намібія, Танзанія, Руанда, Камерун, Чад, Нігерія, Екваторіальна Гвінея, Того і Гана. Немало, я б сказав. Ви одразу це проковтніть.

Ніхто особливо не заперечував і проти німецької експансії в Китаї. Непогані шматки вдалося вихопити і в Океанії. Нову Гвінею, наприклад. Можливо, у німців і був привід заздрити росіянам, англійцям і французам, але й зовсім обійденими їх назвати не можна. Черчілль пізніше зауважив: «Ми не заперечували проти колоніальної експансії німців». І це чиста правда. Більше того, англійці навіть сприяли їй. Перед самим початком війни вони, практично, узгодили і схвалили претензії Німеччини на португальські володіння в Африці.

І вже якщо і були жорсткі протиріччя між колоніальними імперіями, здатні привести до зіткнень, то між Великобританією і Росією і між Великобританією і Францією. Їхні інтереси стикалися постійно. Від Стамбула до Кабула в першому випадку і від Судану до Сіаму в другому. Конкурували саме ці три імперії. При цьому, під час Першої світової вони билися на одному боці. Схоже, справа не в колоніях. Та й хіба не розуміли німці, що в разі війни в Європі, навіть незалежно від її результатів, частину своїх колоній вона втратить. Так і сталося з німецькими володіннями в Азії. Їх негайно окупувала Японія.

Сумнівний і тезис про війну «за ринки збуту». Політика «вільної торгівлі», яку проводила Британія, давала німцям повну свободу конкуренції на ринках власної імперії. І на власному внутрішньому ринку теж. Щодо Росії теж усе було в повному порядку. У 1913 році Німеччина була головним торговельним партнером Росії: на неї припадало близько 30% російського експорту і 48% імпорту. Тоді за що війна? За право експорту рентгенівських апаратів Сіменс на необмежений ринок французького Мадагаскару?

Немає жодних доказів того, що великої війни бажали ділові кола. Як раз навпаки. Більшість банкірів жахалась від самої думки про війну. Їхній основний бізнес на той момент — кредитування міжнародної торгівлі. А її одномоментне припинення — це практично неминуче банкрутство.

Промисловці теж розуміли, чим загрожує великий конфлікт — збільшення податків, проблеми з робочою силою, руйнування логістичних ланцюжків. Звичайно, хтось зміг збагатитися на військових замовленнях. Але швидше це були підприємці тих країн, які у війні не брали участь, або вступили в неї в самому кінці. Насамперед, американці.

І вже зовсім смішно виглядає тезис про війну, як спосіб відвернути робітничий клас від боротьби за свої права. Про те, що притаманні будь-якій тривалій війні соціальні проблеми загрожують неминучою революцією, прекрасно розуміли скрізь, а насамперед, у Зимовому і Берлінському палацах. У цьому не сумнівався і сам Ленін, що просував подібні тези у маси. «Тези для дурнів», — очевидно думав Ілліч, потираючи від щастя руки в цюрихському кафе.

Не знаю, чи досить вам аргументів, для того, щоб викинути марксистську версію причин початку першої світової війни як необґрунтовану? Мені цілком.

Ну а якщо так, тоді чому? І хто, зрештою, винен?

Для того, щоб зрозуміти «чому», необхідно обговорити кілька тез. Теза перша: війни ніхто не хотів. Під «ніхто» слід розуміти, насамперед, ті групи людей, у руках яких були можливості як розв’язати війну, так і уникнути її. Йдеться, як ви розумієте, про керівників великих держав. Теза друга: якщо ці керівники війни не хотіли, то чому, зрештою, у неї вплуталися. Очевидно, були групи людей, які їх до війни підштовхували. Теза третя: якщо, як я стверджую, головною причиною війни було самоздійснюване пророцтво, то коли і чому воно виникло. Теза четверта: якщо війни ніхто не хотів, то хто і чому на неї все-таки наважився.

Почнемо з пророцтва. Якщо хтось і винен більше за інших у доведенні Європи до глобальної катастрофи, то це Францію. Усе почалося з того, що в 1871 році німці від душі відлупцювали французів. Катастрофа під Седаном. Сто з лишком тисяч полонених, включаючи імператора. Артилерійські обстріли Парижа. Втрата Ельзасу і Лотарингії. Репарації, рівні чверті ВВП. Комуна і барикади на вулицях столиці. Для нащадків Короля-сонця, Наполеона й інших д’Артаньянів — небачені раніше ганьба і приниження. Але гірше приниження лише страх. І розуміння власної безпорадності. І питання — що робити?

Відповідь, начебто очевидна: не можеш сам — знайди союзників. І стали шукати. Спочатку приладнали Росію. Допомогло те, що російська економіка, яка швидко розвивалася, потребувала інвестицій. А гроші у французів були. Влили в два з половиною рази більше, ніж віддали німцям по репараціях. Іронія історії полягає в тому, що всі вони «згоріли» в результаті російської революції, яка, як нам відомо, була результатом війни. Далі Англія. Для цього довелося зробити неймовірне — врегулювати власні колоніальні розбіжності і, що зовсім важко пояснити — помирити Англію і Росію. Але, тим не менш, впоралися. Страх здатний зробити неможливе.

Дивлячись на це, Німеччина формує свою коаліцію, підключаючи Австро-Угорщину і Османську імперію. З австрійцями домовилися на ґрунті етнічної близькості, з турками — за інвестиції, технічну допомогу і на ґрунті лютої ненависті турків до росіян. Десь між розумними і красивими бовталася Італія. Спочатку з розумними, тобто з німцями. Потім з красивими, тобто з французами.

Словом, уже на початку століття було зрозуміло, хто вороги, а хто друзі, хто з ким і хто проти кого. А далі ти починаєш будувати плани, створювати стратегії, реформувати армію, збільшувати запаси зброї і боєприпасів, налагоджувати логістику. І витрачати на це гігантські гроші. Невже при всьому при цьому ти можеш думати, що все це не насправді і ніколи не знадобиться? Звісно ж ні! Більше того, готуючись до війни ви вже, по суті, воюєте. Нехай поки без гармат і без жертв. Нехай тільки на картах генштабу, але воюєте. Ось так і з’являється переконання, або, якщо хочете, пророцтво, що війна неминуча.

Тепер кілька слів про те, чому можновладці не хотіли воювати. По-перше, тому що розуміли, яка війна їм загрожує, і здогадувалися про її наслідки. А по-друге, тому що не відчували один до одного ненависті.

Характер майбутньої війни не викликав у інформованих людей жодних сумнівів. Розвиток військової техніки і тактики робив неможливою швидку перемогу однієї зі сторін. А тому, війна буде довгою. Називалися терміни і в п’ять, і в сім, і навіть у тридцять років. Війна буде окопною з участю мільйонних армій і з мільйонними жертвами. Війна зруйнує економіку, спровокує голод і банкрутство народів. Результатом усього цього будуть соціальні революції. Звичний світ згине. Ще за 20 років до масового божевілля Бісмарк попереджав: «Якщо почнеться війна — імперія впаде. Не питайте яка. Зникнуть усі три». А він був чуваком вельми авторитетним. Як ви думаєте, усвідомлюючи все це, чи можна було бажати великої війни? точно, ні. Тому й згадуючи про початок війни всі без винятку політики твердили про те, що вступити у війну «їх примусили».

Неможливо починати війни і не маючи ненависті до супротивника. Уже до осені 14-го її рівень зашкалював. А де їй було взятися ще навесні? У кайзера Вільгельма II були двоюрідні брати. Король Великобританії Георг V і імператор всеросійський Микола II. Загальновідомо, що родинні зв’язки між правлячими домами звичайна справа, і що вважати їх запобіжником від війни неправильно. Але у Вільгельма і Миколи стосунки, справді, були дружніми. У листуванні вони називали один одного не інакше, як Нікі і Віллі. Німкою була і дружина Миколи. Та й самі англійська і російська династії були, по суті, німецькими.

Далі. Найбільшою фракцією в Рейхстазі були соціалісти. 35% голосів на останніх виборах. У квітні 14-го у Франції на парламентських виборах перемогла ліва більшість. Близько 20% мандатів отримали соціалісти, які разом з німецькими братами засідали в одному Інтернаціоналі. Який, до слова сказати, з початком війни розпався.

Крім того, світ переживав епоху Першої глобалізації. Ділові кола були по суті своїй інтернаціональні. Не кажучи вже про Ротшильдів, які правили фінансовий бал на ринках Парижа, Лондона і Берліна, німецьким походженням могли похвалитися й інші британські фінансисти, наприклад, Шредери або Барінги, що мали в Німеччині численних родичів і бізнес-партнерів. Германофільською, в основному, була і британська аристократія. Нащадкам англосаксонських завойовників і нормандських лицарів ментально, історично і культурно німецькі аристократи були набагато ближчі, ніж романізовані французи або московські дикуни. Коротше, суцільні мир, дружба, жвачка. І раптом війна. Хтось же її хотів?

Відповідь на це питання прости, хоча і не політкоректна. Століття гуманізму, соціалізму та інших подібних -ізмів зробили, майже самоочевидною, тезу, що в бідах народів винні еліти, а доля народів — страждати від помилкових або злочинних рішень верхівки. Це не завжди так. У випадку першої світової, точно не так. На відміну від еліт, війни, якщо і не жадали, то вже точно проти неї не заперечували широкі народні маси, у випадку розвинених Німеччини, Франції і Британії і славнозвісне «общєство», у випадку відсталих Австро-Угорщини і Росії.

Кінець XIX століття, це пік націоналізму у Європі. Причому націоналізму не верхівкового, а саме масового. Націоналізму натовпу. У різних країнах він мав різні форми, але один і той же руйнівний вплив.

У Росії та Австрії націоналізм прийняв форму пан-рухів. Панславізм виник в останній чверті століття на основі дурних слов’янофільських теорій і на базі широкого прошарку розночинців, що з’явилася після скасування кріпацтва. Бідних, погано освічених, але вже багато про себе уявляючих. Їхня мета — створення єдиної слов’янської імперії під владою «білого царя». При цьому необхідною умовою для її створення вважався розпад імперії Габсбургів.

Пангерманізм з’явився в Австрії трохи раніше, спочатку як студентський рух. Незабаром до нього долучилися представники середнього класу, дрібного бізнесу та інтелігенції. Трохи пізніше рух знайшов собі численних прихильників у Німеччині. Як не дивно, пангерманісти теж бажали кончини Габсбургам і створення єдиної імперії германської нації з подальшою гегемонією в Європі і світі. Не дивно, що ще Бісмарк намагався відмежуватися від подібних ідей, так само як і Микола від ідей панславістів. Але ігнорувати їх повністю було неможливо.

Тому позбавленими сенсу виглядають питання типу, чому кайзер поліз допомагати австрійцям? Та тому що розумів, що інакше втратить обличчя. Чому Микола не відмовився від нав’язаної йому генштабістами мобілізації? Та тому, що маючи абсолютну владу, він не володів, тим не менш, абсолютним авторитетом. Не вистачало ще вилядати слабаком. Що буває зі слабаками в Росії, він дуже добре знав.

Французи вигадали шовінізм. Рух, що носить ім’я солдата Ніколя Шовена, вигаданого персонажа, який вважав, що все найкраще в світі — французьке. І що потрібно повернути ті часи, коли «всі боялися Францію, тому що ми були найкращими в усьому».

Зіпсовані класичним ідеалізмом і романтизмом німці свято вірили в свою місію, яка нібито полягала в тому, щоб битися за «культуру». Проти фальшивої, бездушної англійської «цивілізації». Почитайте «Роздуми аполітичного» Томаса Манна. Там якраз про це.

Не відставали і збожеволівші від успіхів британці. Ну як же: імперія, над якою ніколи не заходить сонце, володарка морів, небачений раніше рівень добробуту. Тут мало того, що сам себе поважатимеш. Тут будеш вимагати поваги і від інших. Якщо в двох словах описати британський націоналізм тих років, то я б вибрав слова «питати треба».

Тому якщо і намагатися виділити основну причину першої світової, то, на мою глибоке переконання, це був нарцисизм широких народних мас. Війна 1914 року зовсім не була нав’язана народам. Вона була підготовлена шовінізмом народів Європи. І коли стан вічної тривоги всім порядком набрид, захотілося розв’язки. Потрібен був привід. І він знайшовся.

Далі буде…

Коментарі, лайки, підписки щиро вітаються!