Джон Локк. Людина, яка винайшла здоровий глузд. #2
Пропоную вашій увазі другу частину розповіді про Джона Локка.
У першій ми говорили в основному про його погляди, які кардинально вплинули на становлення політичної та соціальної організації сучасного суспільства. Сьогодні ж коротко зупинимося на внеску Локка в розвиток сучасної науки та теорії пізнання.
Його вплив на філософію настільки великий і тривалий, що його можна розглядати не лише як засновника філософського лібералізму, але також як засновника емпіризму в теорії пізнання. Також не буде перебільшенням твердження, що він зіграв величезну роль у руйнуванні середньовічної картини світу.
Для початку слід зауважити, що за часів Локка у середньовічній науці безмежно панував Аристотель і побудована на його вченні схоластика. Авторитет Аристотеля був настільки високим і непохитним, що навіть сумнів у правильності його ідей прирівнювався ледь не до святотатства. Дозволю собі навести приклад з життя іншого видатного вченого тих часів.
Коли Галілей кидав з Пізанської вежі предмети різної маси, намагаючись довести, що теорія Аристотеля, згідно з якою важкі предмети мають падати швидше легких, невірна, він зазнав такого хейту з боку вченої братії, що мало не здалося. І це навіть не за спростування, а лише за сумнів у правильності висновків давньогрецького генія. Для професорів це було свідченням морального занепаду Галілея. Своїми діями він викликав до себе злобу тих, хто вірив, що істину слід шукати за допомогою книг, а не експериментів.
Думаю, що на основі вищесказаного ви зрозуміли, що панування аристотелевої картини світу було головною перешкодою, а її руйнування — головною умовою для розвитку сучасної науки. І Локк доклав для цього чимало зусиль. Це ж як треба не поважати Бога, казав він, щоб вірити в те, що він «створив людей просто двоногими тваринами і доручив Аристотелю зробити їх розумними».
Ви тільки не смійтеся, але велика заслуга Локка полягала в твердженні, що люди мають мислити самостійно. Для нас це звучить настільки банально, що ми й не уявляємо, як може бути інакше. А тоді було не так. Є дві книги — Біблія та Аристотель. І там все написано. Якщо не в одній, то в іншій. А якщо чогось і не написано, то воно тобі й не потрібно.
Локк же застерігає від лінивого прийняття готових думок. Він наполягав на тому, що у людей «вистачає світла, щоб прийти до пізнання свого творця і розуміння своїх обов'язків». І був переконаний, що людський розум ідеально відповідає цілям, призначеним йому Богом. «Розум, — казав він, — у всьому має бути нашим останнім суддею і провідником», не виключаючи питань віри та моралі. «Розум має судити про одкровення».
Локк начисто відкидав теорію «вроджених» знань. Тоді, слідом за греками, вважали, що знання з самого початку містяться в мозоку у людини і процес пізнання є процесом згадування. Він вважав, що людський розум спочатку, скоріше, схожий на чистий аркуш паперу і що ніякі наші знання не є вродженими. І яким же чином вони до нас потрапляють?
І тут час поговорити про ще одну заслугу Локка. Його з повним підґрунтям можна вважати засновником емпіризму — доктрини, яка стверджує, що все наше знання виводиться з досвіду. Наші ідеї походять з двох джерел: а) відчуттів і б) сприйняття, тобто дії нашого власного розуму. Оскільки ми можемо мислити лише за допомогою ідей і так, як всі ідеї виникають з досвіду, то очевидно, що ніякі наші знання не можуть передувати досвіду. Зараз це переконання настільки увійшло в плоть і кров освіченої людини, що здається черговою банальністю. Але в ті часи теорія про повну залежність знань від сприйняття, яку висунув Локк, була новою і революційною. І як ви розумієте, саме вона стала основою для розвитку сучасної науки.
У зв'язку з цим, мабуть, не зайвим буде згадати про розбіжності з іншим генієм тієї епохи Рене Декартом. У розумінні Локка головна проблема філософії Декарта полягала в тому, що забагато заяв Декарта не мали ніякого іншого обґрунтування, крім «виключно завдяки притаманній мені здатності мислення». Локк же, навпаки, виступав за більш обережний і експериментальний підхід до філософських питань, і ця різниця між Локком і Декартом стала сприйматися як вирішальна.
Кілька слів необхідно сказати і про внесок, який Джон Локк зробив у пропаганду ідей терпимості та толерантності, а також про його неприйняття і різку критику фундаменталізму. З моєї точки зору, багатьом нашим політикам, всіляким експертам та й простим фейсбучним хом'ячкам було б не зайвим час від часу погортати Локка. Наприклад, звернути увагу на такий пасаж: «І є підстава думати, що якби люди самі були більш освічені, вони були б менш нав'язливими».
Найважливіша особливість Локка — це відсутність догматизму. Проголошуючи революційні для свого часу ідеї, він, тим не менше, приходить до висновку, що істиною володіти важко і що розумна людина дотримуватиметься своїх поглядів, зберігаючи певну частку сумніву. Цей образ мислення, очевидно, пов'язаний і з релігійною терпимістю в тому числі. «Ми добре вчинимо, якщо будемо поблажливі до нашого незнання і спробуємо усунути його, м'яко і ввічливо просвічуючи», — каже він. Золоті слова, як на мене.
Локк, як правило, зневажає метафізику і метафізиків. Він вважає, що їхнє знання про світ є чисто словесним знанням, що не має ніяких доказів. Ті, хто практикує його, «знайшли дуже зручним прикрити своє невігластво вправним і незрозумілим сплетінням заплутаних слів». Залишається лише пошкодувати Локка. Як чувак не старався — нічого не змінюється.
Але найбільші претензії у Локка до фундаменталістів. Або як їх тоді називали — ентузіастів. «Ентузіазм» у ті часи означав не те, що зараз, а нестримну віру в особисте одкровення релігійних вождів або їхніх послідовників. Коли існує безліч таких особистих одкровень, кожне з яких несумісне з іншим, істина втрачає свій загальний характер. «Ентузіазм, — пише він, — усуваючи розум, прагне встановити одкровення без його допомоги. Але насправді він усуває цим одночасно і розум і одкровення і ставить на їх місце безґрунтовні фантазії людської уяви».
І знову ж таки, каже геніальну, як на мене, фразу: «Сила наших переконань зовсім не свідчить про їхню правильність». Можливо вогонь в очах і готовність віддати життя за свої ідеї когось і переконає, але набагато правильніше і практичніше «не підтримувати жодної пропозиції з більшою впевненістю, ніж дозволяють докази, на яких вона побудована». Думаю, ви погодитеся зі мною, що і ця частина локківського вчення досі не втратила своєї актуальності.
Думаю, що після всього почутого у вас не буде питання, чому Ньютона і Локка часто називали близнюками-пророками Просвітництва.
У своїх міркуваннях Локк завжди благорозумний. Він скоріше пожертвує логікою, ніж стане парадоксальним. Праці Локка простіші і зрозуміліші, ніж твори багатьох інших філософів. Він прагнув до довіри і досяг цього ціною послідовності. Він прагне уникати суперечностей. Для нього характерна тенденція керуватися здоровим глуздом, який притаманний простим людям. Він намагається уникати возведення парадокса в глибоку істину. Він упевнений, що теоретичні положення не можуть бути визнані цілком правильними до тих пір, поки їхні наслідки не перевірені здоровим глуздом. До нього більшість великих філософів вчиняла навпаки. Вони до самого кінця йшли за своєю логікою, не зважаючи на парадоксальність і несумісність з практикою своїх висновків.
Не такий Локк. Він більше схожий не на філософа, а на того, висміяного своїм учителем учня Зенона, який, був не в змозі логічно спростувати апорію, яка доводила неможливість руху (пам'ятаєте — Ахілес ніколи не наздожене черепаху), просто встав і почав ходити. Локк найбільш яскраво втілює чесноти практичності і здорового глузду. За словами Бертрана Рассела, у філософії «ні в кого не було здорового глузду до Джона Локка... Локк винайшов здоровий глузд».
Головною чеснотою Локк вважав благорозумність. Особливо актуальним, з його точки зору, це стало тоді, коли віра в те, що гріх веде в пекло, перестала носити глобальний характер. А отже, стало важче висувати чисто егоїстичні аргументи на користь доброчесного життя. Тому він наполягає на тому, що кожен гріх проти чесноти є недоліком благорозуму. І як наслідок, благорозумні стають багатими, тоді як неблагорозумні залишилися бідними. І тому бідні значною мірою відповідальні за свій жалюгідний стан.
Локк не створив цілісної філософської системи, подібної до великих континентальних систем XVII століття. Його думка залишається в межах конкретних спеціальних питань, а не вдається до широких абстракцій. І він і його численні послідовники віддавали перевагу вирішенню будь-якої проблеми шляхом вільного обговорення. А головним методом перетворення суспільства вважали поступову реформу. Вони виступали проти великих цілісних програм, воліючи розглядати кожне питання окремо. Проповідуючи просвічений егоїзм, вони оспівували прагнення до комфорту і спокою, відкидаючи романтичні захоплення героїзмом і самопожертвою. І треба визнати, зробили тим самим більше для збільшення людського щастя і менше для збільшення людського нещастя, ніж великі континентальні філософські системи перетворення світу, авторами яких були Руссо, Гегель, Маркс, Ніцше та їм подібні.
І це ще один привід від душі подякувати Джону Локку.
Коментарі, підписки на канал. Лайки щиро вітаються!