Чи є шкода від вивчення історії

Втім, говорити про «вивчення», скоріше за все, некоректно. Ми вже говорили про те, що є обґрунтовані сумніви щодо того, чи є історія наукою. Ну а якщо не наука, то й «вивчати» нічого. За відсутності предмета вивчення. Тому краще говорити про «захоплення». Отже, яка шкода може походити від захоплення історією.

У Бориса Гребенщикова є, на мою думку, геніальна фраза: «Довга пам’ять гірша за сифіліс. Особливо у вузькому колі». Якщо ж відволіктися від метафор, то перший аргумент, який міг би вилікувати нас від захоплення історією, звучить так: історія є чи не основною причиною для непорозумінь, конфліктів і воєн між народами. Особливо між сусідами.

Ми з вами живемо в час війни і прекрасно знаємо, чим аргументував дехто путін свою агресію. Напевно, у світі не залишилося жодного більш-менш впливового лідера, який не вислухав багатогодинний спіч про те, що заповів путіну напівлегендарний Рюрик, які образи терпів він від печенігів і половців, і як важко досі переживає наполеонівське вторгнення. А разом з тим і претензії, задоволення яких тільки й може примирити його з тисячолітньою несправедливістю.

Багато хто, так само як і він, вважає, що тільки на підставі знання історичних подій можна визначити, кому і що належить по справедливості. Крим, наприклад. Смію вас розчарувати. Скільки б ви не говорили опоненту про історичне право, скільки б не тицяли пальчиком у літопис, він наведе вам у відповідь стільки ж аргументів і з посиланням на той самий літопис. Не вірите? Посидьте годинку-другу в чат-рулетці. Самі переконаєтеся.

То як? Та просто. Юридично. Простий приклад. Припустимо, у вас є квартира. Чи так важливо насправді, хто побудував будинок, хто жив у цій квартирі до вас або кому 100 років тому належала земля, на якій цей будинок побудований? Адже ні. У вас є документ, який підтверджує ваше право власності. Це може бути договір купівлі-продажу, ордер або правильно оформлена дарча. Важливо, щоб це був документ, який усіма визнається. У міжнародному праві таким документом вважається визнання однієї держави іншою в певних кордонах. Плюс членство в ООН.

Можна навести й інший приклад. У вас немає квартири. Зате вона є у вашого двоюрідного брата. А сталося це тому, що ваш дід передав цю квартиру у спадок не вашому батькові, а вашому дядькові. Ви, звичайно, можете ненавидіти за це свого давно померлого діда, і свого дядька, і двоюрідного брата. Ви можете навіть підстерегти брата в темному провулку і бахнути трубою по голові. А потім вселитися в квартиру, що звільнилася. Але при цьому вона все одно не буде вашою. Скільки б сімейних реліквій ви не пред’явили б. Так і з Кримом. Скільки б прокльонів ви б не сипали в бік Хрущова, скільки б не міряли на відра пролиту кров — право є право. Крим — це Україна.

Тому, якщо хочете жити в мирі з сусідами, розвиватися і будувати комфортне для проживання суспільство, забудьте історію назавжди! І це перший, і напевно головний аргумент, що говорить про шкоду захоплення історією.

Аргумент другий: історія є однією з головних причин нерівності. Аргументація схожа на перший, але є нюанси.

Як взагалі виникла історія? Спочатку у вигляді родоводів. У деяких азійських мовах термін «історія» і перекладається як «життя правителів» і «хроніки царів». Але мова йде не тільки про допотопні часи. Наприклад, початковий інтерес до української історії виник лише тоді, коли нащадкам козацької старшини часів Хмельницького знадобилися підстави для підтвердження своїх прав на отримання дворянства.

Мета більшості родоводів, як письмових, так і усних, — обґрунтувати претензії на перевагу і статус. А родоводи бувають… ну дуже великими. Наприклад, убитий у Сараєво спадкоємець австрійського престолу Франц Фердинанд мав 2047 предків, які належали до 112 владних родів. При цьому, як сказано в їхньому родоводі, мова йшла лише про «історично доведених предків»: були й недоведені.

Складно уявити будь-які претензії на природність і неминучість влади і володіння, які б не спиралися на історію. Те ж саме стосується практично будь-яких соціальних ієрархій. А відмова визнати ці претензії загрожує конфліктами. Думаєте, в наші часи це все не актуально? Графи і барони нині не в моді? По-перше, це не так — Палата Лордів у британському парламенті худо-бідно функціонує. Крім цього, у світі достатньо монархій, які правлять цілком деспотично. І як далі розвиватимуться події в нашому мінливому світі, нікому не відомо. А по-друге, і без баронів конфліктів достатньо — трагічні історії кохання дівчини з «хорошої сім’ї» і хлопця, «який їй не рівня», пишуться і на цілком сучасному матеріалі.

Тому, якщо хочете жити в справедливому суспільстві, в якому влада і преференції дістаються виключно завдяки особистим заслугам і досягненням, в загальних інтересах забути своє минуле.

Ідемо далі. Історія будь-якого народу, написана ним самим, компліментарна. Я б навіть сказав улеслива. Це просто міф, створений з метою замовчати або применшити погане і перебільшити, а то й просто вигадати, славетне.

Якщо сьогоднішні успіхи суспільства дуже скромні, то з’являється природне бажання компенсувати їх досягненнями минулих років. Малюючи величні картини діянь предків, історія допомагає людям знову відчути себе частиною сильної і успішної спільноти, що зазнає лише тимчасових труднощів. Знайти власний «золотий вік». Змусити оточуючих себе поважати.

Іншою стороною міфу є спроби виправдати та пояснити історичними передумовами ці самі скромні успіхи, відставання в розвитку і програш у конкуренції з сусідами. Про печенігів з половцями і Наполеона ми вже говорили. Можна так само додати «монгольське іго», «колоніальне минуле» або «століття принижень і експлуатації». Та мало чого ще. А можна просто забути свою історію і застосувавши банальний бізнес-підхід, зрозуміти свій сьогоднішній стан, визначити проблеми, які заважають розвитку, і шляхи їх вирішення, виокремити свої конкурентні переваги, розробити стратегію, поставити цілі та завдання, і розвиватися згідно з обраним вектором.

А можна століттями клясти Чингізхана, на могилу якого навіть плюнути неможливо, тому що ніхто досі не знає, де вона знаходиться. Стародавні монголи, мабуть, передбачали, що такі бажання у багатьох виникнуть. І скажіть, чи став би Барак Обама тим, ким він зрештою став, якби замість того, щоб здобувати освіту, будувати кар’єру і прагнути до мрії, цілими днями співав тужливі пісні про сумну долю свого народу, рабство і тому подібне.

Виходячи з цього — аргумент №3. Міфологічне минуле породжує міфологічне сьогодення, продукує завищені очікування і невиправдані претензії до майбутнього. Це з одного боку. А з іншого — виправдовує лінь і небажання народів докласти зусиль для побудови щасливого і багатого суспільства.

Аргумент четвертий. Захоплення історією провокує прагнення до звершень, величі і слави. Запитаєте, що в цьому поганого? Тим більше, що сам говорив про те, що історія розширює наші уявлення про межі людських можливостей, як про аргумент на користь її вивчення? Говорив. Але, як відомо, у всякої медалі дві сторони. Якщо ви прямо зараз згадаєте хоча б десять людей, які увійшли в історію з приставкою Великий, то переконаєтеся, що серед них не буде ані видатних вчених, ані діячів культури. А вся велич в історії вимірюється виключно кількістю пролитої крові.

А бажання наслідувати великих, цю кількість тільки збільшує. Скільки людей, з різним ступенем успішності, намагалися наслідувати Наполеона. Але Наполеон наслідував Цезаря, Цезар — Олександра, а Олександр наслідував і заздрив Геркулесу. Може, є сенс назавжди забути про Наполеона і зберегти тим самим мільйони життів.

І, нарешті, по-п’яте. Захоплення історією рано чи пізно призводить до того, що ти починаєш бачити в історичному процесі якийсь сенс. І на допомогу тобі приходять люди, які схильні до невиправданих узагальнень, створення теорій і вигадування законів. Уже сам факт, що таких теорій безліч, говорить про те, що жодна з них, швидше за все, не вірна. До чого це призводить? Перш за все до того, що повіривши в наявність законів, а отже в історичну необхідність, людина знімає з себе відповідальність і за свої дії, і за те, що відбувається навколо. А ще гірше, що між мораллю і необхідністю людина очікувано вибирає необхідність. Ну не будеш же ти робите це проти вітру. Пояснити це можна на прикладі нашого недавнього минулого.

Звичайно, дивлячись на те, що творили більшовики в перші десятиліття своєї влади, можна сміливо стверджувати, що всі вони людожери або закінчені негідники. Але ж так, напевно, не буває. Щоб усі. Тоді як? Вони свято вірили в теорію Маркса і в те, що соціалізм — історична неминучість. А значить, все, що наближає прихід соціалізму, морально. І тому моральні проблеми людини повинні полягати не в тому, щоб співвідносити історичні події з власним відчуттям справедливості, а тільки в тому, щоб власне відчуття справедливості пристосувати до історичної неминучості. І між поняттями «історично прогресивний» і «моральний», по суті, немає різниці. А значить, і ГУЛАГ, і масові страти, і знищення буржуазії, а потім і селянства — не що інше, як данина історії, і тому цілком виправдані з моральної точки зору.

І судіть самі, чи готові ви платити історії таку данину, або все-таки краще жити в суспільстві, де минулого немає, а є лише теперішнє і майбутнє.

Звичайно, ми розуміємо, що це неможливо. Людина, позбавлена пам’яті, перестає бути людиною. І ми можемо тільки погодитися з Полем Валері, який сказав одного разу, що історія це «найнебезпечніший продукт, вироблений хімією інтелекту», і ставитися до захоплення історією з обережністю і максимальною пересторогою.

Коментарі, підписки, лайки щиро вітаються!