Чому в Латинській Америці повно метисів, а в Північній їх, практично, немає

Це справді так. Людей, які народилися від змішаних шлюбів європейців та представників корінного населення Америки у США майже немає. Дуже небагато їх і в Канаді. Натомість у країнах Латинської Америки їхня величезна кількість.

Кілька цифр. У таких країнах, як Колумбія, Венесуела, Чилі, Еквадор та Парагвай, метиси становлять більшість населення — приблизно 60-70%. У Перу їх близько 45%. У Болівії — приблизно 30%. Найменший відсоток метисів в Аргентині та Уругваї. Там переважають європейці. У Бразилії не виділяють на окрему групу людей європейсько-індіанського походження. Тож сказати складно. У Мексиці метиси становлять значну більшість — приблизно 60-65% від загальної чисельності населення. Або близько 90 мільйонів осіб. Якщо рахувати в середньому, кожна друга людина, яка живе в Латинській Америці, має серед своїх предків і європейців та індіанців.

У США кількість метисів настільки мала, що у переписах населення їх навіть не виділяють в окрему групу. У Канаді за даними перепису 2021 року, близько 600 000 людей сприймають себе як метиси. Це приблизно 1.8% від загального населення. Загалом — не густо.

І тепер питання — чому? Чому, коли на відкритий Колумбом материк ринули у значних кількостях європейці, в одній його частині вони активно брали шлюб з аборигенами, а в іншій такі шлюби вважалися маргінальними. Спробую пояснити.

По-перше, неозброєним поглядом видно причину поділу Америки на частини. Латинську Америку, крім Бразилії, колонізували іспанці. Північну, крім Мексики — англійці. Крім них, брали участь і вихідці з інших країн — німці, голландці, ірландці, французи. Але головними були британці. Той факт, що Північна Америка говорить англійською, красномовно це підтверджує.

То що, річ лише в етнічному походженні, запитаєте ви? Не зовсім. Я виділив би три основні причини.

1. Відмінність у способі колонізації.
2. Відмінності у релігії колонізаторів.
3. Відмінність у людському матеріалі. Не зовсім політкоректно, але іншого визначення я не знайшов.

Почнемо по порядку. Відмінність у способі колонізації. Іспанці території і людей, що живуть на них, завойовували. Британці індіанців із їхніх земель витісняли. Запитайте у чому різниця? А різниця величезна.

Судіть самі. Іспанці діяли тим способом, яким діяли в Європі, починаючи з Стародавнього Риму. Відразу війна, потім перемога, потім приєднання територій до своєї держави і перетворення людей, що живуть на них, у своїх підданих.

Так було не одразу. З відкриттям Нового Світу, перед іспанцями, постала низка питань: моральних, релігійних та політичних. Насамперед щодо індіанців. Вони хто? Вони взагалі люди? Зовні схожі, але… Справа в тому, що всі відомості, якими керувалися тогочасні європейці, були зосереджені в одній книзі — Біблії. А трактувати і пояснювати клаптики реальності, про які в книзі прямо не йшлося, могли лише отці церкви та церковні ієрархи. З посиланнями на Святе Письмо, звісно. Так ось, про індіанців у книзі взагалі не йшлося. Не було навіть натяку

Загалом відкриття Колумба принесли освіченим людям купу проблем. Наприклад, як пояснити існування небачених раніше тварин. Від гори Арарат до Америки шлях неблизький. Як могли, наприклад, лінивці, відомі своєю повільністю, досягти Північної Америки, якщо вирушили в дорогу від гори Арарат? І як вони при цьому не залишили жодного представника свого виду на землях, що лежали в проміжку між ковчегом та Новим Світом. Як «перестрибнули» через океан? До того ж, всі до одного? Незрозуміло.

З тваринами через 350 років розібрався Дарвін. З індіанцями визначилися швидше. Вже у 1517 році, ще за два роки до походу Кортеса до Мексики, у Саламанці зібралося 30 авторитетних теологів. Обговоривши питання, вони дійшли висновку, що індіанці: а) люди; б) здатні сприймати християнство; в) мають бути зрівняні в правах з іншими підданими корони. Більше того, було суворо заявлено, що кожен, хто стане стверджувати протилежне і буде наполягати на цій думці, повинен бути відданий вогню як єретик. Тобто не вважаєш індіанців за людей — ласкаво просимо на вогнище.

З цього моменту політика корони була спрямована на надання аборигенам, рівних з іншими підданими прав. Їх було заборонено перетворювати на рабів, брати в услужіння проти особистої волі, забороняти народні пісні та розваги. Поводитися з ними було потрібно як з вільними підданими корони Кастилії, благо такими вони і є.

Війна велася не на знищення, а на підкорення індіанців. А підкоривши, поводилися з ними як з переможеним супротивником, без зайвої жорстокості. Дія влади була спрямована на контакт з індіанцями, на включення їх до суспільного життя. За жорстоке ставлення до аборигенів карали. Ви знаєте, що Ернана Кортеса, завойовника Мексики, судили в Іспанії? І одне із звинувачень — жорстоке поводження з корінним населенням. При цьому Кортес перемігши ацтеків, більше не вдавався до масових розправ і за будь-якої нагоди намагався залагодити справу миром. Навпаки, він усіляко намагався утримати своїх союзників-індіанців від безглуздої різанини переможених ацтеків.

Іспанці жили поряд з індіанцями, співпрацювали з ними, залучали до суспільного життя. І охоче одружилися з індіанками. Бо що може бути природнішим, за шлюб між підданими однієї держави.

Інша річ англійці. Колоністів цікавила виключно земля і можливість побудувати власне життя за власними правилами. Без короля та знаті. Поступово колоністів ставало більше, зростала потреба у землі. Індіанці стали на заваді. Але все одно рух був поступовим. Крок за кроком витісняли індіанців та збільшували кількість землі для обробітку.

Звісно, збройні сутички мали місце. Але ні про які рейди в глиб індійської території, ні про яке завоювання, ні про яке підкорення аборигенів не йшлося. Повільно та планомірно їх витісняли. Британській короні на індіанців була начхати. На відміну від іспанців, своїми підданими вона їх ніколи не вважала. При цьому офіційно не дозволяла, але й не забороняла шлюби своїх підданих з індіанцями.

Такий спосіб колонізації ускладнював можливість укладання шлюбів і з іншої причини. Витіснивши індіанців із землі, більшість колоністів більше з ними ніколи не стикалися. Контакти були лише на фронтирі. З вестернів ми знаємо, що деякі європейці мали індіанських скво. Але здебільшого це були маргінали.

Друге — відмінність у релігії колонізаторів. Іспанці були католиками. Англійці протестантами. Перших цікавили душі. Других — території.

Докладніше. Як уже говорилося вище, вже на початку конкісти індіанці були визнані людьми, здатними сприймати християнство. Виходячи з цього, право іспанської корони на величезні території, було жорстко пов’язане з обов’язком хрещення язичників та включенням їх у лоно Католицької церкви. Тому поряд із завоюваннями основним завданням було місіонерство. Те, що самі конкістадори усвідомлювали свою євангелічну місію і глибоко в неї вірили, не підлягає жодному сумніву.

Згідно з католицькою доктриною поле боротьби з дияволом — душа людини. А основний інструмент цієї боротьби — проповідь. Знаряддям же боротьби був розвинений інститут місіонерства, що мав тисячі навчених, терплячих і готових до самопожертви проповідників. Завдяки зусиллям іспанських гуманістів, було проголошено політику ненасильницької християнізації. Вона проводилася старанно, терпляче та планомірно. Вже за кілька десятків років більшість із підкорених індіанців були звернені до християнства. А що може бути природнішим, ніж шлюб між католиком та католичкою.

Інша річ протестанти. Для пуритан християнізація — поняття швидше просторове, ніж людське: це процес «очищення» землі від влади диявола. Та відйогоприспішників. Якщо язичник сприймає слово Боже — нехай живе, а не сприймає — значить має бути стертий з лиця землі. Або вигнаний.

Інший важливий аспект. Протестанти більшою мірою ніж католики, у багатьох життєвих питаннях надихаються Старим завітом. У расовому питанні вони орієнтуються на пророків, і на їхнє ставлення до чужих. Ставлення, що було властиве для часів далекої давнини та пов’язаної з нею дикості. Тому, приязне ставлення до аборигенів було рідкістю.

Виходячи з цього, жодної активності, щодо проповіді серед місцевих вони не вели. Місіонерством практично не займалися. Не дивно, що за рідкісними винятками північноамериканські індіанці не приймали чужих богів, а зберігали віру та ритуали предків довгі роки. Судячи з американських фільмів, багато хто зберігає по цей час. Ну і який справжній батист, мармон чи квакер візьме шлюб з язичницею?

До речі, на початку своєї розповіді я згадував про невелику групу громадян Канади, які вважають себе метисами. Так ось, здебільшого вони походять від шлюбів між індіанцями та французами, які — сюрприз-сюрприз — католики.

І останнє — ким були люди, які колонізували Америку.

Серед конкістадорів переважали нащадки дрібних ідальго. Зустрічалися і сини аристократичних родів. В основному це були молодші діти своїх батьків. Ті, яких позбавляли спадщини згідно із законом майорату. Тобто люди, які здобули якусь освіту і мали станове та професійне поняття про честь. Професійне, бо їхня професія називалася воїн. Або лицар, якщо хочете.

Вісім століть Іспанія знаходилася на передній лінії протистояння християнського та мусульманського світів. Тридцять поколінь воїнів вели реконкісту — нескінченно довгий хрестовий похід за визволення Іспанії від маврів. Це не тільки сформувало фігуру іспанського воїна — найкращого у всій Європі, а й виробило певну толерантність до чужих.

Протягом багатьох століть вони жили пліч-о-пліч з арабами та євреями, і практикували змішані шлюби навіть на династичному рівні. Не дивно, що вони без жодних сумнівів і мук із приводу «гріховності» своїх дій, йшли на сексуальний контакт із жінками індіанської раси.

Ще один важливий момент. На відміну від англійської колонізації, в ареалі іспанського завоювання виявилися високорозвинені народи та держави зі значним прошарком спадкової індіанської знаті. Характерна іспанська пихатість — гордість своєю блакитною кров’ю — змушувала їх з повагою ставитися до блакитної крові представників іншої цивілізації. І із задоволенням брати шлюб з дочками вождів та імператорів.

До індіанської знаті іспанці ставилися з повагою. Раз ми вже сказали про суд над Кортесом, не зайвим буде сказати і про судові претензії до Піссаро. Йому пощастило, перед судом він не постав. Ну, як «пощастило» — свої ж зарізали напередодні. Так ось, серед звинувачень, окрім стандартного «жорстоке поводження з корінним населенням», було й інше. Страта імператора інків Атауальпи. Ну, типу, хто ти такий, собака, щоб дозволяти собі позбавляти життя особу королівської крові.

І ще, як належить лицарям, іспанцям була властива куртуазність. Індіанки з перших днів відкриття Нового Світу були оцінені як красуні. Що, до речі, ніколи не відносилося до негритянок. До XIX ст. у європейській літературі згадки про гарну негритянку ви не зустрінете. Саме таке словосполучення вважалося майже непристойним. А на красуні-індіанці, чому б і не одружуватися.

Що ж до англійців, то колонізували Північну Америку, переважно люди з нижчих класів і станів. З освітою у багатьох було погано. Блакитну кров вони не цінували. Більше того, від неї в Новий Світ тікали. Честь була чимось чужим. Краса — гріховним. На передньому плані завжди стояла користь. А яка користь від індіанки, яка зовсім не навчана селянської праці. Сумнівна. Тоді навіщо одружуватися?

На цьому все. Не думаю, що історія, яку я вам сьогодні розповів, якось допоможе вам у житті. Але мені було цікаво. Сподіваюся, що й вам.

Підписки, лайки, коментарі щиро вітаються!