Медсестра — це руки, чуйність, доброта: інтерв’ю з Людмилою Самолеліс до Міжнародного дня медичної сестри

— Пані Людмило, чому Ви обрали медицину?

Бо з дитинства мріяла бути медиком. Після восьмого класу вступила до Полтавського медичного училища, а потім за направленням — у Полтавську обласну клінічну психіатричну лікарню ім. О.Ф. Мальцева. І залишилася там на 42 роки. Працювала у жіночому та чоловічому відділеннях, з 1995 року — головна медсестра, згодом — заступниця головного лікаря.

— Психіатрія — дуже особлива сфера. Що допомогло втриматися?

Любов до людей і щире бажання допомагати. У цій сфері без емпатії — ніяк. Психіатричні пацієнти — особливі, вразливі, часто самотні. Працювати з ними — великий виклик.

— Пригадуєте особливі випадки з практики?

Так. Тоді до нас часто надходили жінки з післяпологовими психозами. Коли я сама завагітніла, дуже боялася захворіти й потрапити до наглядової палати — надто багато всього бачила. Пригадується випадок з інтелігентною жінкою, яка через хворобу вживала лайку, а згодом дякувала мені за те, що я не відповідала їй агресією. Або інша пацієнтка, якій проводили інсулінотерапію: вона після виходу з інсулінової коми подавилася яйцем. Я тоді вже була вагітна, але встигла врятувати її — буквально витрусила з неї те яйце.

— Що найскладніше в професії медсестри?

Поєднати професіоналізм і людяність. Медсестра має вчасно допомогти, підтримати, заспокоїти. У психіатрії вона ще й виконує роль психолога. А ще — це фізично виснажлива праця.

— Як захистити себе від надмірної емпатії?

Це приходить з роками. Навчаєшся зберігати баланс, щоб не вигоріти.

— Як змінилася професія медсестри за останні десятиліття?

Кардинально. Після пандемії, а особливо під час війни, саме на медичних сестер лягло колосальне навантаження. Вони не лише лікують, а й стають опорою для тих, хто перебуває на межі життя і смерті. Сьогодні медсестра — одна з найважливіших професій у часи війни, на рівні з військовими.

Проте ми стикаємося з гострим дефіцитом кадрів: у світі не вистачає понад 6 мільйонів медсестер, і Україна — серед лідерів за цим сумним показником. Професія залишається надзвичайно складною — як морально, так і фізично. Водночас зарплати — одними з найнижчих у світі. І це глибоко несправедливо.

— Як навчаєте майбутніх медсестер у ФМФК ПДМУ? Чи змінилась підготовка через війну?

Ми навчаємо бути «добрими руками» лікаря і клінічно мислити. Медсестра виконує три функції: залежну (виконання призначень), незалежну (догляд), і взаємозалежну (робота в команді). Під час війни обов’язково додається навчання тактичній медицині, застосування турнікетів, техніці самодопомоги при стресі. На післядипломній освіті на всіх циклах обов’язково навчають невідкладній, тактичній медицині, реабілітації. Також для усіх бажаючих сертифіковані тренери проводять тренінги в Центрі екстреної допомоги.

— Які студенти сьогодні? Чи є мотивація?

Студенти різні. Хтось вступає за порадою батьків чи бабусі й не одразу усвідомлює своє покликання. Хтось мріє працювати в косметології. Але є й ті, хто щиро прагне допомагати, рятувати життя. Вони ще зовсім юні, їм немає й 18-ти, а вже хочуть на практику, не бояться ран, прагнуть знати все з перших днів. Саме такі студенти — з відкритими серцями — дають надію.

— Чи справді в професії переважають дівчата?

Так, бо жінки емоційніші, емпатичні. Але хочеться, щоб більше молоді — незалежно від статі — залишалася в Україні й лікувала своїх. Наше завдання, як старшого покоління, — розпізнати в кожному бажання вчитися й допомогти їм розкритися.

— Якою ви бачите медицину майбутнього?

Профілактичною. Такою, де люди прагнуть бути здоровими, а не лікуватися вже після хвороби. Де турбота про себе починається зі школи. Де медики отримують винагороду не за кількість прийомів, а за здоров’я пацієнтів.

Я бачу медицину, в якій медична сестра — не лише виконавець призначень, а справжній партнер, опора суспільства, провідник до повноцінного життя.

— Ваше слово для студентів, які нині втрачають мотивацію?

Запитайте себе: «Для чого я живу? Хто я?» Якщо хочеш допомагати — допомагай. Якщо важко — знайди того, кому ще важче, і підтримай його. Тоді з’явиться сенс. Медсестра — це не про халат і нафарбовані губи. Це про любов, турботу і життя.

— Що б ви побажали українським медсестрам у Міжнародний день медичної сестри?

Здоров’я — фізичного і ментального. Віри в себе, у ЗСУ, в Перемогу. Пошани — від пацієнтів, колег і держави. Стійкості. І особистого щастя, бо лише щаслива людина здатна по-справжньому допомагати іншим.

Щиро дякуємо Людмилі Самолеліс за глибоку розмову, за відданість професії й турботу про нові покоління. Нехай ваше світло любові до людей надихає майбутніх медичних сестер бути сильними, добрими, щирими, професійними. А всім українським медсестрам — здоров’я, поваги й гідної оцінки від держави. Ви — наш тил і наша надія. Сили вам, радості — і Перемоги, заради якої ми всі тримаємося. Зі святом!

Прес-служба Полтавського державного медичного університету

www.pdmu.edu.ua