7 аргументів на користь вивчення історії

Ми вже говорили, що є обґрунтовані сумніви в тому, чи є історія наукою. І ще більші сумніви викликає питання, чи вважати відомості, отримані з підручників історії, знаннями. Або це просто чиїсь припущення, особисті думки, фантазії і таке інше. І якщо так, то навіщо?

У моєму житті історія займає чимало місця. Тільки я її не вивчаю. Вивчення будь-якої дисципліни, це важка праця. А для мене історія це розвага. Мене не цікавлять спеціальні історичні дисципліни, як то археологія з її черепками, джерелознавство з її фоліантами чи хронологія. Мені все одно коли, наприклад, народився Перікл — 494 року до нашої ери чи 493. Мене так само не цікавлять спеціальні історичні дослідження чи вузькопрофільні історичні праці.

Я, звичайно, схиляюся перед подвижниками, які роками просиджують в архівах, вивчаючи, наприклад, договори купівлі продажу землі у Франції напередодні Великої Французької революції. Але до «моєї історії» вся їхня титанічна праця увійде однією фразою «Дворянське землеволодіння у Франції за 100 років перед революцією в цілому скоротилося з приблизно 35-40% до 25-30% загального земельного фонду».

Мені цікаві, виключно, «історики, які розповідають історії». Я знаю, що професіоналів таке визначення ображає і злить, але що вдієш. Я просто розважаюсь. Сьогодні дивлюся серіали, а завтра читаю чи слухаю розповіді з минулого. Запитайте, чому не обмежиться серіалами? Відповім. Тому що хороших серіалів значно менше, ніж хороших розповідей про минуле, описаних з більшим чи меншим ступенем достовірності. І тут справа не в банальщині — «життя найкращий сценарист». Сценаристи якраз частіше потрапляють у масть. Просто вибір із реальної історії незрівнянно більший.

Те, що більшість співгромадян, так само як і я, за допомогою історії розважаються, не обтяжуючи себе її вивченням, побічно підтверджує і той факт, що основний інтерес у багатьох викликає віддалене минуле. За статистикою історія Стародавнього світу за частотою згадок більш ніж утричі випереджає історію Нового часу. Цезар чи напівлегендарний Рюрік хвилюють людей значно більше, ніж реальні події XIX чи XX століть. Чому? Та тому що давню історію викладають у молодших класах і переважно у вигляді цікавих оповідань. Новітню історію треба вивчати — запам’ятовувати дати, велику кількість імен і подій, термінологію. Це нудно і вимагає напруження сил та уваги. Тобто, є звичайною навчальною рутиною. І це ставлення до різних історичних періодів залишається на все життя.

Але як би там не було, перший аргумент на користь історії наступний: вона цікава і захоплююча. Кожен шукає собі розваги, де йому заманеться, але багато хто знаходить їх в історії

Другий аргумент — історія дає масштаб.

Пояснюю. Я вже якось казав, що ми мислимо та «розуміємо» історіями. Або наративами. Хороша історія легко запам’ятовується, містить оціночні судження, ранжує факти, пояснює їх та трактує. І врешті решт пропонує висновки. Так от, ми можемо з вами зробити практично дзеркальні висновки і з історії колобка, і з історії Наполеона III. Дивіться — обидва сильно про себе уявляли. Обом неймовірно щастило по життю. Обидва, увірувавши в щасливу зірку, розслабилися і розпочали заходи з невиправданим ступенем ризику. Обидва за це поплатилися. Першого підловила лисиця, другого — Бісмарк. Звідси й висновки — не видєлуйся, не спокушуй долю, поводься пристойно. А якщо ні, то буде боляче.

І знову питання, якщо є колобок, то навіщо нам французький імператор? Та тому, що як тільки вам виповниться років 10, в історію про колобка ніхто не повірить. Казка і є казка. А в Наполеона ІІІ вірять усі. Там усе задокументовано, купа деталей, розповіді очевидців, томи літератури.

А ще масштаб посилює смисли. Адже обговорювати як колобок обдурив двох селян похилого віку і казкового вовка, нікому не цікаво. Старі селяни за всіх часів були головною ціллю шахраїв. А ось як Наполеон III зміг обдурити цілу націю, що має до того ж болісний досвід зміни імперій, монархій та республік, тут є про що подумати. Чи як йому вдалося втягнути багатьох недурних людей у мексиканську авантюру? Тут тобі і фактаж для рефлексії, і простір для узагальнень, і життєві рецепти.

Аргумент номер три — історія розширює горизонти. Метафора багато разів вживана, але кращої я не знайшов.

Для мене, наприклад, важливо, що історія розширює наші уявлення про межі людських можливостей. Насправді більшість із нас люди пересічні. І все наше коло спілкування складається з подібних нам. І про те, що можливо, а що ні, ми судимо по собі, та по нашому оточенню. Тут згадалася відома байка. Якось служитель одного з музеїв відбив у античної статуї дітородний орган. На питання навіщо, чесно відповів: «Щоб у молоденьких дівчат не виникло хибної думки про його природний розмір». А відповідаючи на запитання, за ким визначав норму, теж був щирим: «По собі, звісно».

Так і ми. Зіткнувшись зі складним завданням, ми швидше за все визначимо його як нереальне. Адже ні ми, ні люди, яких ми знаємо, ніколи не давали нам прикладів великих звершень. А історія такі приклади дає. Причому у великій кількості. Навіть якщо частина цих прикладів є перебільшенням, а може і чистою вигадкою, вони, щонайменше, мотивують. Насамперед молодих людей. Багато хто намагається вирішувати «неможливі» завдання. І в деяких виходить. Вони й рухають уперед суспільний прогрес.

Аргумент чотири. Історія, це невичерпне джерело прикладів, ілюстрацій та аналогій. Вони потрібні нам для того, щоб розуміти чи пояснювати факти, чи явища. Бо зрозуміти, це означає звести невідоме до відомого. А приклади, порівняння та аналогії процес сильно спрощують. А де їх брати? Та де завгодно. З життя, з книг, із казок чи серіалів.

Але посилання на художні твори не викликає довіри. Вигадка — скажуть. А якщо з життя… От скажіть, якщо ви, з метою переконати в чомусь співрозмовника шукаєте відповідну аналогію, то який варіант, на вашу думку, спрацює краще. Той, що починається із фрази: «Мій дід, коли ходив на базар…» або «Олександр Македонський під час завоювання Персії…». По-моєму, і сперечатися нема про що. При цьому історія про діда може бути стовідсотковою правдою, а розповідь про Олександра чистою вигадкою. Ну то й що? Ваш дід авторитет лише для вас, а Олександр для всіх. Про нього у підручниках пишуть. Тому й переконує краще.

Та й загалом. Посилання на історичні прецеденти, так само як і цитати великих мислителів чи успішних історичних діячів, роблять вашу розповідь переконливішою. Але з дуже розумними це не спрацює. Розумний вам відповість, що чхати хотів на те, що думав з цього приводу Арістотель дві з лишком тисячі років тому. Йому давай логічно бездоганне обґрунтування, причини та наслідки, докази. Але розумних не багато. Ми ж з вами, як говорилося вище, пересічні. А таких цитати та аналогії переконують. Авторитет тисне! А де їх брати? Зрозуміло у минулому.

Аргумент п’ять. Хоч як крути, історія людства це величезний досвід, який полегшує нам життя. Це не схоже на досвід лікаря, здатного за наявними симптомами поставити точний діагноз. Не схоже на досвід автослюсаря, здатного за звуком двигуна визначити проблему та швидко і якісно її усунути. Швидше його можна порівняти з досвідом шахіста.

Ми знаємо, що для того, щоб стати успішним шахістом, необхідно вивчити і запам’ятати величезну кількість зіграних раніше партій. Навіщо? Для того, щоб уникнути помилок, які хтось і колись вже припустився тебе. Тому дебюти, а це перші 10-15 ходів, грають швидко. Вони добре вивчені та опрацьовані. Їх грали багато разів, виявили всі помилки та виробили найкращий варіант. Тому в дебюті досвідчені шахісти витрачають на хід, в середньому, в 5-7 разів менше часу, ніж у міттельшпилі, тобто на етапі розвитку партії. Чому? Та тому що впевнені, що розігруючи класичний дебют, вони застраховані від неприємностей.

Теж і в історії. Знання минулого, швидше за все, не гарантують тобі стовідсоткового успіху у будь-яких починаннях. Говорячи шаховою термінологією, воно не скаже куди ходити. Але може застерегти від помилки. Підкаже, куди ходити точно не слід. Історія дає нам приклади того, як не треба діяти, переконує, що ніякий розвиток подій не є неминучим і надає варіанти. Ви скажете, що історія все одно нічому не вчить, і люди, включаючи правителів та візіонерів, продовжують наступати на граблі, навіть маючи перед собою приклади та застереження? Що тут скажеш… Геніальних шахістів теж не те щоб занадто багато.

Щось подібне говорить і Клаузевіц у своїй знаменитій книзі «Про війну». Сама собою історія це лише довга низка розповідей про війни і битви. Вони складаються в теорію, що складається з розуміння принципів та стратегій, які застосовувалися у різний час та у різних місцях. Теорія дає вам можливість від чогось відштовхнутися, а не блукати в темряві напередодні вирішальних дій. Вона допомагає вам скласти план, що спирається на минуле, прив’язаний до сьогодення і спрямований на досягнення певної мети у майбутньому. А для цього потрібне навчання. Насамперед на помилках минулих поколінь.

Для мене ж найцікавіше, і це стосується не лише історії, спостерігати за тим, як люди ухвалюють рішення. Чим керуються, як прораховують варіанти, як змінюють рішення з розвитком подій. Досвід успішних бадьорить і вражає. І в концентрованому вигляді знайти цей досвід можна лише у минулому. Чому? Та тому що тільки після тривалого часу, знаючи напевно результати, ми можемо оцінити правильність тих чи інших рішень. І це аргумент номер шість.

Деякі розумні люди знаходять у вивченні історії ту ж користь, яку шукає людина, звертаючись до психолога. Психоаналітик шукає у минулому людини, переважно у його далекому дитинстві, якісь події та травми, що негативно впливають на психіку. А знайшовши їх, за допомогою певних технік намагається нейтралізувати їх наслідки, та полегшити пацієнтові життя. Те саме і історик. Багато народів страждають від невлаштованості та невміння створити комфортне для проживання суспільство. Потрібно покопатися в історії, знайти причини та розробити методи лікування. Послабити хватку минулого, одним словом. Звільнити націю від хронічних недуг.

Особисто я скептичний стосовно психологів. Але версія гарна. Зарахуємо як аргумент номер сім.

На цьому все. Я вичерпався. Інших доказів, які б говорили на користь вивчення історії, у мене немає. Може ви підкажете? Буду вдячний.

Лайки, підписки, коментарі щиро вітаються!