Шлях «Нео»: від блокпоста до аеропозвідки

Не очікуючи офіційного призову, він разом зі своїм другом, який уже мав військовий досвід після служби за контрактом у Дніпрі, поїхали до військкомату. Там їм повідомили, що всі резервісти вже були мобілізовані, і автобуси з призовниками давно вирушили. Однак хлопці не змирилися з таким рішенням та настояли на своєму, умовивши військкомат надати їм транспорт до Полтави. У Полтаві їх прийняли до військової частини, де вони пройшли первинну військову підготовку. Після короткого перебування у частині їх направили охороняти стратегічні об'єкти в Полтавській області. За першої можливості Олександр добровільно зголосився вирушити в район бойових дій. Таким чином він опинився на передовій у Харківському районі, де розташовувався стратегічний блокпост.

Олександр пригадує: «На блокпосту під Харковом ми провели майже пів року. Головними завданнями були організація кругової оборони, постійне спостереження і зміцнення оборонних позицій. Ворог перебував на відстані приблизно 16-17 кілометрів, тож ми щоденно готовились до будь-яких сценаріїв. Кожен день приносив нові виклики, тому постійно вдосконалювали тактику й оперативність реагування».

Після успішного звільнення Харківщини Олександра та його побратимів відправили на спеціалізоване навчання до Дніпра для опанування навичок оператора безпілотних літальних апаратів. «Тоді наша частина ще не мала власних операторів БПЛА. Ми стали першими, хто отримав такі навички. Це була нова, але критично важлива справа, яка швидко стала невід'ємною складовою наших бойових операцій. Ми одразу застосовували отримані знання на практиці», – пояснює Олександр. Після навчання він був направлений до прикордонних сіл Харківської області, де активно працював із дронами у бойових умовах. За півтора року на фронті він пройшов через найскладніші ділянки, зокрема, інтенсивні бої в Бахмуті та Луганщині поблизу Куп'янська.

Згадуючи службу у Бахмуті, Олександр згадує: «Бахмут став справжнім тестом на стійкість та витривалість. Бої практично не припинялися, цілодобово працювала артилерія, міномети та „Гради“. Нам доводилося запускати дрони просто з будинків, часто прямо з вікон під постійними обстрілами. Ворожі снайпери стріляли з одного будинку в наш через річку, і кожен виліт був ризикованим і важким випробуванням».

Найважчими моментами для Олександра стали втрати товаришів. Перша значна втрата – смерть близького друга Максима під час ворожого штурму. «Ця трагедія сильно мене зачепила, бо Максим був зі мною поруч у найскладніші моменти війни. Ще через місяць ми втратили п’ятьох наших хлопців, коли ворог поцілив у КРАЗ ракетою ПТУР. Це були товариші, з якими я починав свій бойовий шлях. Ця втрата назавжди залишила відбиток у моїй пам'яті», – розповідає Олександр.

Однак він також пам’ятає успішні операції, що мотивували рухатися вперед. Один з таких епізодів – знищення ворожої розвідгрупи. «Росіяни використовували спеціальне акустичне обладнання для виявлення руху нашої піхоти. Ми довго шукали їх, нарешті визначили їхні позиції і навели артилерію, яка точно відпрацювала, ліквідувавши всю групу окупантів», – зазначає він.

Олександр згадує, що ворог згодом почав активніше шукати точки запуску українських БПЛА, змушуючи його команду регулярно змінювати місця дислокації. Противник почав застосовувати потужні реактивні снаряди, яку захисникики прозвали «землерийка». «Одного разу вибухова хвиля від пролітаючого мимо снаряда була настільки потужною, що мене буквально відкинуло від стіни на кілька метрів убік. Коли перехопили розмови ворога то там почули що окупанти всі сили напрявляють на пошук та знищення групи, в якій був Нео - настільки небезпечними були гвардійці в тому районі», – додає він.

«Ця війна назавжди змінила нас усіх. Ніхто, хто пройшов через неї, вже не повернеться до свого попереднього життя», – підсумовує Олександр.