Сьогодні, у трагічний для України День, 24 лютого, ПДМУ звертається до інформаційних матеріалів Українського інституту національної пам’яті
У лютому 2014 року почалася сучасна російсько-Українська війна. Тоді, 11 років тому, РФ окупувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окремі райони Донецької, Луганської та Херсонської областей. До 24 лютого 2022 року основні події війни, з різною інтенсивністю бойових дій, точилися на сході нашої країни. Хоча протистояння російській гібридній агресії відбувалося не тільки на лінії фронту, а й на всій території України, Росія розв’язала проти України імперіалістичну загарбницьку й екзистенційну війну, спрямовану не лише на захоплення території, а й на знищення української державності, нашої національної ідентичності, геноцид Українського народу. А повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року стало новим етапом війни, розпочатої у 2014 році. Cпротив агресії після 24 лютого 2022 року консолідував українців.
Відкрита війна проти України планувалася давно
Від 2014 року Україна веде справедливу війну за збереження незалежності, за право на вільний європейський та євроатлантичний вибір, за суверенітет і територіальну цілісність. До 24 лютого 2022 року основні воєнні дії не виходили за межі сходу нашої країни. Протягом восьми років Збройні сили України разом із добровольчими формуваннями, волонтерами ефективно стримували збройну агресію РФ, звільнивши більшість захоплених нею на той час територій. 24 лютого 2022 року Росія розв’язала відкриту повномасштабну війну проти України.
Ця війна принесла загрозу миру і безпеці європейського континенту, призвела до порушення стабільності та рівноваги в глобальному вимірі. А для нас війна має екзистенційний характер – вона на виживання. Бо російський загарбник на тимчасово окупованих територіях в усій повноті реалізує геноцид Українського народу – знищує нашу культуру, літературу, мобілізує українське населення, кидаючи у бій проти своїх.
Війна в Україні та за Україну не почалася зненацька. Повномасштабний напад – це чергова спроба зламати Україну, перетворити суверенну державу на симулякр, а її народ – на «насєлєніє», подібне до російського. Відкрита війна проти України планувалася давно, а в латентних і гібридних формах тривала всі роки нашої незалежності.
Війна не оминула жодної родини, торкнулася кожного. І кожен проходить це випробування по-різному. Але спільним для багатьох залишається прагнення перемоги, бажання знищити ворога, вистояти та втримати незалежність. Це спонукає до дій та мобілізує зусилля.
Війна загартувала й згуртувала нас. Нині нас об’єднує пам’ять про загиблих, спільний біль і спільна відповідальність, прагнення помститися за всіх убитих та закатованих рашистами. Щоб вижити, у нас є лише один вихід – перемога.
У найважчі часи нашої історії українці об’єднувалися для відсічі ворогові, масово ставали на захист рідної землі. Наша готовність до спротиву є вирішальною запорукою перемоги.
Це зрозуміли ті десятки і сотні тисяч українців, що добровільно стали до лав захисників України. Вони, полишаючи свої справи чи успішну кар'єру, одягали військові однострої.
Тисячі українців займаються волонтерством. Вони дали шанс усім іншим підготуватися і знайти своє місце у цій війні. Але перемогти ми зможемо лише спільними зусиллями всіх українців. У нас є цей шанс і ми не маємо права його втратити.
Національна єдність забезпечила успішний опір російському агресорові. Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає.
Героїчний опір українців – це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає своє право на існування, національну ідентичність, європейський вибір і цінності. Українці проливають кров за вільну, демократичну Європу. І сьогодні, унаслідок воєнної агресії РФ, на жаль, Україна має не тільки Небесну Сотню, а й ціле Небесне військо.
Та українці вистояли й довели свою спроможність перемагати російську військову агресію. Сьогодні Україна стримує її завдяки зусиллям на військовому, інформаційному фронтах, а також міжнародній допомозі. Але передусім ми вдячні нашим мужнім і стійким захисникам і захисницям із Сил безпеки та оборони.
Варто усвідомлювати, що рівень загрози залишається високим. Сьогодні ворог не має наміру зупинятися, не рахується із втратами. Тому ми не маємо права дозволити агресору підважити нашу єдність, готовність і здатність до спротиву. Маємо зберігати дух свободи і згуртованість.
Прес-служба Полтавського державного медичного університету
