За що насправді стратили Сократа?

Якщо ви знаєте про давньогрецьку історію та культуру, виключно, зі шкільного курсу, то, швидше за все, це не історія Греції, а історія Афін. Навіть не історія, а апологія. Може з легким вкрапленням відомостей про Спарту. Ну й Олександр Македонський. Але який з Олександра грек?

Думаю, багато хто здивується, коли дізнається, що безліч імен та ідей, які спливають у пам’яті у зв’язку з давньогрецькою історією та культурою ніякого відношення до Афін не мають. Наприклад, всі філософи-досократики були не афінянами. І здивуються ще більше дізнавшись, що всі найбільші здобутки афінян створені в короткий період, що охоплює всього кілька десятиліть, так званий «вік Перикла.» Але навіть те, що справді пов’язане з Афінами, вражає: демократія, Греко-перські війни, Марафон, народження трагедії та комедії, Есхіл та Софокл, Аристофан, батько історії Геродот, Платон та Академія.

Ці величезні звершення, що здійснені за такий малий час змушують говорити про афінян із захопленням. Але є одна червоточинка. Афіняни стратили Сократа. Не прийняли і не зрозуміли його мудрості та стратили. Як так?

Тут два варіанти. Або афіняни в своїй масі це щось інше, ніж ми про них звикли думати. Або сам Сократ справді порушував закони та традиції і страта його цілком обґрунтована. Можливо, мають місце обидві причини. Бо, як каже один розумний чувак, «або» — це майже завжди «і». Тим більше і одне й інше пояснення мають деякі підстави.

Сучасники та автори, які писали з натури, ні афінських демократів, ні демос особливо не шанували. Фукідід прямо каже, що містом керували тупі та неосвічені, які люто ненавиділи розумних та освічених. Щось подібне писав про афінян і Платон, запевняючи при цьому, що багато з цього написано зі слів Сократа. Сучасні прогресивні та демократично налаштовані автори із цим не погоджуються. «Як, у такому разі, пояснити високу духовну продуктивність Афін того періоду», — запитують вони. І відповідь знаходять у тому, що більшість тих, хто писав, були представниками аристократії, яких демос, що розгулявся, загнав під плінтус. Тому вони обмовили прекрасних афінян з особистої неприязні. Можливо і так. Хоча, як на мене, такий собі аргумент.

Що ж до Сократа — ловіть версію. Сократа стратили тому, що він був мудаком. Він спочатку дістав усі Афіни, а потім ще й змусив афінян стратити себе. Тепер докладніше.

Про Сократа ми майже нічого не знаємо. А те, що знаємо, викликає безліч питань. Наскільки можна довіряти Платону? Говорячи від імені Сократа у своїх діалогах, він передає слова Сократа чи вкладає у його вуста власні ідеї? Наскільки можна довіряти точності передачі ідей Сократа Ксенофонтом? Подейкують, що розумом і кмітливістю він не вражав. Коли Арістофан у своїх «Хмарах» знущається з Сократа, робить він це з особистої неприязні чи малює з натури? Ми цього ніколи не дізнаємось. Тому говорячи про події, що зараз нас цікавлять, краще починати з уточнення «швидше за все».

Швидше за все, Сократ мав огидну зовнішність. Навіть Платон, який палко любив його, порівнював його з силеном — наполовину людина, наполовину козел. Для греків, які цінували красу, це багато важило. Додайте до цього брудний одяг та звичку ходити босоніж. Плюс улюблене заняття — блукати Афінами і чіплятися до людей. «Випробовувати», як він це називав. Уявили? Нині таких називають міськими божевільними. Не дивно, якщо афіняни ставилися до нього схожим чином.

Тепер про випробування. Якось у дельфійського оракула запитали, чи є людина мудріша, ніж Сократ, і оракул відповів, що немає. Питання сформоване так, що навіть без всякої мудрості можна зрозуміти, що трактувати відповідь можна у два способи: або Сократ, дійсно, наймудріший, або мудрих взагалі немає. А всі, включно з Сократом, повні ідіоти (у сучасному розумінні цього слова). Другий варіант більш правдоподібний. До нього Сократ і прийшов, але, не відразу. Щоб підтвердити або спростувати думку оракула він пішов шукати мудрих і робив це шляхом «випробування». Випробовував він співгромадян ставлячи каверзні питання, відповіді на які співрозмовнику знайти було важко. І тому, цілком імовірно, багато з них почувало себе ідіотами. У підсумку Сократ дійшов висновку, що ніхто нічого не знає, а отже мудрих немає. Тим і підтвердив слова оракула. До якого висновку щодо самого Сократа приходила більшість піддослідних, здогадатися не складно.

І тут постає неприємне питання: Сократ, справді, не відразу зрозумів значення слів оракула? У цьому випадку ми повинні визнати, що він не такий мудрий, як ми звикли про нього думати. Або все-таки він усе зрозумів відразу і використав ситуацію, щоб прикриваючись волею бога безкарно знущатися над співгромадянами? Я схиляюся до другого варіанта. Думаю, що так само вважали багато хто з його сучасників. Як це позначалося на їхньому відношенні до Сократа, мабуть, зрозуміло.

Але і це ще не все. Сократ, безперечно, був талановитим, і незабаром його випробування увійшли до моди. Особливо в середовищі афінських юнаків, що без мети тинялись містом. З розвагами тоді справа була значно гірша, ніж зараз. І тепер уявіть собі, що ви дорослий, самодостатній та шанований батько сімейства та громадянин поліса. І приходячи додому, ви стикаєтеся з тим, що ваш улюблений син, ваша надія та опора, заводить з вами розмову, і починає вас «випробовувати» за методом Сократа. І, швидше за все, на виході починає вважати вас ідіотом. І це в суспільстві, де шанувати батька — найперша з традицій та норм моралі. Відмахнутися від маячні міського божевільного, це одне. Але що зробити з рідним сином? І ножем не тикнеш, і терпіти неможливо. І зрозуміло, що когось тикнути ножем таки потрібно.

Тепер кілька слів про звинувачення та суд. Сократа звинуватили у розбещенні юнацтва, нечестивості і спробі запровадження нових богів. Наскільки ці звинувачення безпідставні?

Щодо розбещення юнацтва частково вже було сказано вище. Додати слід ще те, що троє з найогидніших афінських політиків — Алківіад, Критій і Хармід, були учнями та приятелями Сократа. Всі вони були зрадниками і завдяки їхній зраді, як тоді вважали, Афіни програли Пелопоннеську війну Спарті. Двоє останніх, крім цього, були ватажками Тридцяти тиранів і вчинили в місті нечуваний раніше терор. Вбивали, приблизно, по одному відсотку співгромадян щомісяця. Чи навчив їх цьому Сократ? Ми не знаємо. Можливо афіняни зналися на цьому краще.

З нечестивістю, відмовою шанувати богів, традиції та мораль, все ще простіше. Інший малосимпатичний мудрець, Жан-Жак Руссо, якось зауважив: «Римляни дотримувалися моралі доти, доки не стали її вивчати». Те саме і з Сократом. У патріархальному суспільстві правильно те, що вважав за правильне мій батько, мій дід та дід мого діда. Але якщо ти запитуєш: «а чому це правильно?», ти будиш у людині сумніви. А де межа між сумнівом та запереченням? Вона, м’яко кажучи, розмита. А між сумнівом і невірою її взагалі немає. Вирішуйте самі, чи були в афінян причини звинувачувати Сократа в безбожності чи ні.

Незабаром відбувся суд. П’ятсот добропорядних громадян, обраних за жеребом, залишивши всі свої справи, одразу вислухали позивачів. Потім дали слово Сократу. Мало того, що наплювавши на традиції, він не покликав на суд дітей та дружину, які б своїми сльозами мали пом’якшити серця суддів. Він, як завжди, почав «випробовувати» суддів. Усіх п’ятсот одночасно. І що зробить людина, яка замість того, щоб шити сандалії і заробляти таким чином собі на життя, витрачає час на судове засідання, коли зрозуміє, що замість подяки його виставляють ідіотом? Зрозуміло, що. Скаже «винний»!

Швидше за все, ані судді, ані позивачі не хотіли вбивати Сократа. Припинити богопротивні розмови, що паплюжать традицію — так. Заборонити розбещувати молодь — так. Вбивати — ні. І точно в їх плани не входило робити з Сократа мученика. За законом після визнання провини судді мали призначити одне з двох покарань, які запропонували звинувачення та захист. Сократ і тут відзначився. Він запропонував знущально мале в порівнянні зі смертною карою покарання — штраф у 30 мин. Кажуть, це було настільки незначне покарання, що Платон був готовий внести його не відходячи від каси. Судді вкотре відчули себе ображеними і за смертну кару голосували навіть ті, хто ще хвилину тому готовий був визнати Сократа невинним.

Але і це ще не все. Сократ міг втекти. Схоже, що проти цього ніхто не заперечував. Але він відмовився. І був страчений. На славу собі і на ганьбу Афінам.

Чи була причиною страти мудрість Сократа? Не впевнений. Платон такого нагородив у своїх книгах, що на шість вироків вистачило б. Але він не мав жодних проблем. Хочеш мудрувати — мудруй. Пишеш книжки — пиши. Виправдовуєш у своїх книгах справедливо засудженого злочинця — виправдовуй. Вигадуєш нових богів — вигадуй. Паплюжиш «наше все» Гомера — та на здоров’я! Не чіпай тільки пристойних громадян і тебе ніхто не чіпатиме.

Звісно, Сократ великий. З погляду нащадків, так точно А щодо сучасників… Чи знаєте ви людей, готових пробачити сусідові образу, навіть якщо вважають цього сусіда неординарною особистістю? Мовляв, великим — знижка. Якщо знаєте, познайомте.

Лайки під відео та підписки на канал категорично вітаються!