«Козацька мати» і «Українська Жанна Дарк»: у Новосанжарській громаді Полтавського району відзначили 120-річчя Оксани Мешко
Оксана Мешко — уродженка села Старі Санжари на Полтавщині, борець за незалежність України у 20 столітті, учасниця Руху опору шістдесятників, голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку карально-репресивних органів КДБ СРСР в кінці 1970-х років, політв’язень російсько-комуністичних таборів. 120-річчя від дня народження цієї жінки, яка вчинила подвигу гідний спротив цілій імперії зла СРСР і вийшла в організатори цілеспрямованої боротьби за права людини і права народу, відомої в нашій історії як гельсінкський рух, за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР цьогоріч відзначається на державному рівні. Одній із найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 60–80-х рр. у селі Старі Санжари Новосанжарської громади Полтавського району присвятили низку пропам’ятних заходів. Їх організували виконком Новосанжарської селищної ради та Старосанжарська гімназія імені Оксани Мешко за ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА та Полтавського офісу УІНП.
У селі Старі Санжари за ініціативи українських правозахисників Євгена Сверстюка та Василя Овсієнка у вересні 2002 року ім’я Оксани Мешко присвоєне місцевому навчальному закладу; тут діє кімната-музей української правозахисниці і встановлена на її пошану меморіальну дошку. Тож долучилися до вшанування своєї землячки учні та вчителі Старосанжарської гімназії імені Оксани Мешко, Новосанжарський селищний голова Геннадій Супрун, очільники відділів культури і освіти Новосанжарської громади, співробітники старостату, мешканці села. Також на заходи завітала делегація з обласного центру (державні службовці, громадські діячі, активісти спілки краєзнавців) на чолі із представником УІНП в Полтавській області Олегом Пустовгаром та завідувачкою кафедри всесвітньої історії, релігієзнавства та відповідальним секретарем Полтавської обласної організації спілки краєзнавців методик їх викладання Полтавського національного педагогічного університету, професоркою Іриною Петренко.
У гімназії створили виставку книг про землячку та дитячих малюнків «Дитинство Оксани Мешко». Родзинкою просвітницького зібрання стало вмикання унікального аудіозапису голосу Оксани Мешко, яка озвучує спогад про свої життєві поневіряння. Присутні переглянули експозиції місцевого шкільного музею та короткометражне документальне відео, що створене у 2014 році за ініціативи Олега Пустовгара (на той час-директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської обласної державної адміністрації) фінансової підтримки Полтавської обласної ради з циклу «Поборники незалежності. Полтавщина».
А Ірина Петренко виголосила лекцію та оприлюднила слайдер, присвячений історії Старих Санжар та життєпису Оксани Мешко.
«Нині історія повторюється, росія знову хоче нас загарбати, щоб знищити націю і українську ідентичність, запровадити імперські ідеології „руского міра“ та „єдіного народа“, де українцям місця немає. Зараз у протиборстві путінській росії українці демонструють козацьку міць. Звитяжне життя Оксани Мешко, її боротьба проти тоталітарної системи-зразок патріотизму для сучасних українців. Російсько-більшовицьким окупантам совєтської росії/СРСР не вдалося зламати волелюбність, силу характеру і почуття власної гідності, а ще — козацький дух (походила з давнього козацького роду) „української Жанни Дарк“. Ні ув’язненнями. Ні засланнями „к бєлим ведмєдям“ до сибірів-магаданів, ні іншими випробуваннями долі. А ще доля родини Мешко показує страшний масштаб геноцидних практик комуністичного режиму. Коли Оксані було 15, більшовики розстріляли її батька, діяча УАПЦ, взятого в заручники разом з іншими односельцями за „невиконання продподатку“, а хату і майно конфіскували. В цей же час від кулі прихильника ленінської росії загинув Євген-старший брат Оксани Мешко, активіст „Просвіти“, боєць повстанського загону петлюрівського отамана Івана Біленького», — сказав Олег Пустовгар. Він розповів, що у Полтаві пам’ять про Оксану Мешко у межах декомунізації 2016 року увічнена шляхом перейменування вулиці комуністки Клари Цеткін. А вже під час виконання деколонізаційного закону торік за поданням Інституту національної пам’яті розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації в селищі Нові Санжари та селі Старі Санжари на пошану сестер Мешко названі вулиці.
Також цими днями до 120-річчя Оксани Мешко телеканал «Суспільне. Полтава» створив просвітницьке відео
Учні Старосанжарської гімназії, аматори сцени громади підготували концерт: звучали пісні про рідне село, яке дало світу і Україні Оксану Мешко, музичні твори Тараса Петриненка та гімн Січових стрільців «Червона Калина».
Завершилися акції з пошанування Оксани Мешко квітопокладанням до меморіальної дошки.
Довідково: Все життя захищала права, честь і гідність українців. Як доньку «ворога народу», її кілька разів виключають з Інституту Народної Освіти, але вона щоразу відстоює своє право на навчання, апелюючи до радянських законів. У 1935 році сталінське НКВД заарештовує її чоловіка, Федора Сергієнка (це був уже другий арешт, вперше його ув’язнили в 1925 році). Оксана дев’ять місяців оббиває пороги, пише навіть до генерального прокурора УРСР — і чоловіка таки звільняють. Пізніше вона так само добиватиметься звільнення сестри Віри, молодшого сина Олеся (старший Євген загине у 1941 році під час гітлерівського авіанальоту). Але це вдаватиметься не завжди. У 1946 році приймає в себе сестру Віру, хоча знає, що її чоловік допомагав УПА, а син був учасником підпілля ОУН, і їх обох заарештувало НКВД. Згодом, за доносом сусідів, арештовують обох сестер. Їм інкримінують «намір вчинити замах на першого секретаря ЦК КП (б)У Микиту Хрущова». Через сім місяців допитів і катувань сестрам винесли вирок — по 10 років концтаборів. У Москві шляхи розійшлися: Віру заслали до Кемеровської області, а Оксану — до Ухти в Комі АРСР, на каменоломні. Нелюдська фізична праця підірвала здоров’я жінки, але не зламала дух.
Її комісували й в червні 1956 року вона повертається до Києва. На хвилі хрущовської відлиги активно включається в рух шістдесятників, організовує несанкціоновані літературні вечори, поширює самвидав. У січні 1972-го разом з іншими дисидентами заарештовують її сина Олеся (7 років ув’язнення у виправному таборі в Пермській області та 3 роки заслання). Знову включається в боротьбу за сина: пише протести, підтримує родини інших політв’язнів.
Восени 1976-го стає співзасновницею Української Гельсінської групи, а коли в лютому 1977 року почалися арешти очільників УГГ, бере на себе координацію діяльності групи. Винесла все: постійні обшуки, стеження і «виховні бесіди», ув’язнення на півтора місяці в психіатричній лікарні, новий вирок — 6 місяців ув’язнення та 5 років заслання. Етап до якутського селища Аян на березі Охотського моря у Хабаровському краї тривав 108 днів. Оксані Мешко тоді було 76 років. І не зламалася. Наприкінці 1980-х вона потрапляє за кордон, де розповідає правду про радянські табори, виступає в парламенті Австралії, бере участь в роботі Світового конгресу вільних українців (США). Повернувшись в Україну, стає ініціатором та одним із керівників Української Гельсінської спілки, створеної на основі УГГ, членом її Координаційної ради. Стараннями Оксани Мешко у червні 1990 року було поновлено діяльність української правозахисної організації «Гельсінкі-90». Її невеличка фігурка з рівною і гордою спиною виділялася площі Жовтневої революції серед учасників студентського голодування за незалежність в жовтні 1990 року.
Детальніше про життєвий подвиг «козацької мами» Оксани Мешко розповідає рубрика УІНП «Історичний календар».
Полтавський офіс УІНП
