Плебеї і патриції: чия справедливість справедливіша?

З деяких часів у світі заведено співчувати плебеям. За історичними мірками це сталося не так давно. Років триста тому. Пов’язано це передусім із розвитком ідей, що звуться просвітництвом і гуманізмом. Якщо дуже грубо, то головними ідеями цих рухів було переконання, що всі люди рівні і кожна людина народжена для щастя. І що щастя неможливе якщо людину пригнічують, а отже, гноблення це несправедливо. А оскільки патриції пригнічували плебеїв, то ми за останніх.

Проблема в тому, що ми частіше ніж нам здається схильні ділити світ на чорне та біле, відмовляючись розрізняти відтінки. І в нашому випадку, якщо в протистоянні плебсу та сенату справедливість на боці плебсу, то це означає, що патриції творять несправедливість і свавілля виключно тому, що вони негідники.

Я не те щоб проти гуманізму. Мені за патриціїв прикро. Я взагалі більше їм симпатизую. Якби я опинився в стародавньому Римі за часів вакханалії, влаштованої біснуватими Гракхами, точно топив би за оптиматів. Хоча Цезар, наскільки сам патрицій з патриціїв, стояв за плебс. І зрештою переміг. Принаймні йому так здавалося.

І ще. Є такий вислів: у кожного своя правда. Це не коректно. Правда, в сенсі «істина», завжди одна. Під правдою тут зазвичай розуміють справедливість. Вона справді у кожного своя. І що робити, якщо зіткнулися дві справедливості? Про це наша історія.

Почнемо з початку: хто такі патриції та звідки вони взялися? Колись дуже давно, приблизно 6000 років тому, з єдиного праіндоєвропейського народу виділилася група племен, які називаються латинами. Багато років вони блукали безкрайніми просторами Євразії, поки, нарешті, не дісталися Італії. На той час у групу входило кілька десятків племен. Приблизно 30-40.

Оселилися вони у місцевості, яку нині називають Лаціо. Скоріше за все, на цих землях до них ніхто не жив. Там було жарко, сиро і лютувала малярія. Тому селилися здебільшого на пагорбах. Де сухіше. І якось прижилися.

Одне з племен оселилося на тих пагорбах, які згодом стали Римом. Плем’я складалося із 300 родів, між якими і розподілили всю землю навкруги. Для того, щоб керувати життям племені заснували раду старійшин. Пізніше її почали називати сенатом, від слова «похилий». До неї увійшли голови всіх родів чи батьки сімейств. 300 осіб. Їх так і називали — батьки, або патриції.

Тепер, звідки взялися плебеї. Напевно не відомо, але, приблизно, зрозуміло. За деякий час побудоване на семи пагорбах місто перетворилося у місце, де жити стало комфортно та ситно. І безпечно, зважаючи на все. Звичайно, за мірилом тих часів. Воно стало привабливим для сусідів і, мабуть, деякі з них захотіли в ньому оселитися. «Понаїхати», так би мовити. Ймовірно, більшість із них були братами-латинами. Можливо були нащадки військовополонених, вільновідпущеники. Мабуть, ще хтось.

Як саме патриції пригнічували плебеїв, зараз уже ніхто й не згадає. Зрозуміло, що в сенат не пускали. Ймовірно, не дозволяли селитися у певних місцях. Там, де лише «для білих». Або громадянство давали не всім і не одразу. Не дозволяли обіймати певні посади. Може мита з їх торгівлі були вище, ніж хотілося. Можливо, корінних римлян обурювали пропозиції, що починалися з фраз «а ось умбри, у подібних випадках…» або «у сабінян є звичай…». Так чи інакше, рівних прав із представниками патриціанських родів вони не мали.

З часом почали виникати питання: мовляв, я тут з діда-прадіда живу, і на війну ходив, і мур будував і на храм скидався. А рівних із співгромадянами прав не маю.

На що патриції їм відповідали: «Чуваки, це наше місто. Ми його створили, ми його звели, ми зробили його місцем, комфортним для проживання. Ми керуємо містом згідно з традиціями наших предків, і мабуть, керуємо непогано. Інакше б ми селилися у ваших містах, а не ви у нашому. Ми зробили це для себе і міняти щось, щоб догодити „понаїхавшим“, не збираємося. Не подобається? Заплічний мішок — міська брама — Умбрія!»

Ви вважаєте такий підхід несправедливим? Я ні. Люди цілком у своєму праві. Принаймні це значно краще за ситуацію, коли мер Лондона, пакистанець за походженням, заявляє, що білі сім’ї тепер не представляють Лондон. А хто, на його думку, репрезентує? Ну ви зрозуміли. Як на мене, римляни, які жили тисячі років років тому, були мудрішими за сучасних британців.

Хай там як, хід за плебсом. «Умбрія, кажете? Гаразд!». І коли в римських землях з’явилася чергова група гарно озброєних людей з неприхованою метою, відібрати у громадян власність, а їх самих убити або забрати в рабство, плебеї відмовилися брати в руки зброю. «Отже Умбрія? То і воюйте самі!

Справедливо? На мою думку, так. Ну і чия справедливість справедливіша? Вирішуйте самі. Я не знаю.

Я вже говорив вище, що стародавні римляни були мудрішими за нас сучасних. І вони знайшли вихід. Третю справедливість, я сказав би. «Добре, — сказали патриції, — Місто наше і керувати ми будемо самі. Але! Ми можемо погодитися з тим, що ваші права незначною мірою порушуються. Тому ми згодні запровадити посаду народного трибуна. Керувати він не буде, але ми даємо йому право накладати вето на будь-який закон, який, на його думку, порушує права плебеїв». На тому й домовились.

Рішення виявилося вдалим і плебеї з патриціями співіснували в Римі ще приблизно 1000 років. Трохи згодом права плебеїв ще більше розширилися. Багато хто з них став сенатором, хтось консулом. Якщо ваші знання з римської історії обмежуються, виключно, шкільною програмою, то ймовірно, ви будете здивовані дізнавшись, що і найбагатша людина Риму, переможець Спартака і тріумвір Марк Красс, і семиразовий консул Гай Марій, і суперник Цезаря, теж тріумвір, Гней Помпей Великий і соратник Цезаря, що змінив його і в управлінні Римом, і в ліжку у Клеопатри, Марк Антоній, були плебеями.

Ну і вирішуйте самі що важливіше у цьому світі: особисте розуміння справедливості чи розумний компроміс.

Лайки і підписки вітаються!