Садам Хусейн, Мюнхенська змова і як це пов’язано з нестачею зброї в Україні

Офіційна назва — Звіт про роль Великобританії в Іракській війні. Робота над доповіддю тривала сім років і коштувала платникам податків дев’ять із чвертю мільйонів фунтів. Зважаючи на витрати, доступ до повного тексту доповіді платний і становить 767 фунтів стерлінгів. Для бідних, але спраглих знань, за тридцятку доступна коротка витяжка з доповіді.

Не знаю чому, але в мене є відчуття, що ви, колеги, вирішите за нераціональне витрачання майже тисячі доларів навіть на таке захоплююче чтиво. Тому про деякі висновки Чілкота я вам розповім.

• Під час війни в Іраку загинуло 179 британських солдатів і 3709 отримали поранення різної тяжкості.
• Великобританія вирішила брати участь у вторгненні до того, як вичерпала всі мирні варіанти роззброєння Іраку.
• Розвідувальні дані про наявність зброї масової поразки в Іраку були перебільшені та спотворені.
• Тоні Блер перебільшив загрозу, що походить від Саддама Хусейна, і ввів в оману парламент і громадськість. При цьому Блер не брехав навмисно британському народу, а, швидше, виявив зайву самовпевненість.

У тому ж 2016 році було опубліковано доповідь створеної Конгресом США Незалежної комісії з розслідування війни в Іраку. Висновки комісії майже дзеркально збігаються із висновками британської доповіді. Щоправда втрати американців були більш значними — 4422 вбитих і близько 31 тисячі поранених.

І це лише стримані офіційні оцінки. «Прогресивна громадськість» засудила вторгнення та назвала його «злочинним». Проти вторгнення виступили навіть союзники США та Британії по НАТО — Німеччина, Франція, Канада та інші. Рівень антиамериканізму у світі підскочив до історичного максимуму з часів війни у В’єтнамі. «Лізете скрізь…», «Хто вам право дав…», «Вбиваєте невинних…», «Це все через нафту», «Імперіалісти довбані…» та інше, що зазвичай говорять у таких випадках.

Є й інша історія. У вересні 1938 року керівники великих держав, тієї ж Великобританії та Франції — Невілл Чемберлен і Едуар Даладьє, а також італійський дуче Беніто Муссоліні, змусили Чехословаччину віддати Німеччині Судетську область, населену переважно німцями. Подробиці цієї історії широко відомі, тому зупинятись на ній не буду. До яких наслідків це призвело, всі теж добре знають.

«Чувак! Це інше!», — скажете ви, і матимете рацію. Звичайно інше, в тому сенсі, що ми знаємо, що накоїв Гітлер «умиротворившись». А до яких наслідків призвела б кипуча енергія Хусейна, нам не відомо. А так все дуже схоже. Є два маніяки.

Один, Саддам, що вже цілком проявився — травив курдів газом, розв’язав війну з Іраном, вторгся до Кувейту, розробляв ядерну зброю. «Стоп, — крикнете ви, — ніхто нічого не знайшов. Яка ядерна зброя!» «Не знайшов» не означає «не було». Он місто Урук, а це приблизно в тих самих місцях, дві тисячі років ніхто знайти не міг. Так його ніхто й не ховав. А тут ховали. І те, що Хусейн прагнув отримання ядерної зброї, і те, що у французів реактор намагався купити, і те, що в лабораторії свої інспекторів МАГАТЕ не пускав, факти загальновідомі. А уявіть, що він не просто маніяк, а маніяк з ядерною зброєю. Уявили? Боюсь що ні.

Інший маніяк, Гітлер, до 38 року ще потенційний. Хоча потенція ця так і перла. Розглядіти було неважко. Хоча, гадаю, ніхто особливо в його маніяцтві й не сумнівався. Хіба що трохи. Для самозаспокоєння.

І ось для двох маніяків два принципово різні рішення. Одного умиротворювали, іншого грохнули. І те, і інше, як виявилося, неправильно і погано.

Читаємо висновки з доповіді. Блер вирішив брати участь у вторгненні до того, як вичерпав усі мирні варіанти. Чемберлен до останнього ці мирні варіанти шукав. Блер перебільшив загрозу від Саддама Хусейна. Чемберлен недооцінив загрозу, яка походила від Гітлера. Блер був самовпевнений, Чемберлен навпаки.

«І що тебе бентежить?», — знову ж таки запитаєте ви, — «Один переоцінив, інший недооцінив. Оцінюй правильно. А не можеш, то й нема чого лізти в президенти чи прем’єри». І тут погоджуюся. У випадку з Чемберленом на всі сто. Ми точно знаємо, які наслідки мало його рішення. При цьому ми маємо обґрунтований прогноз, що могло б бути, у разі прийняття протилежного рішення. І ми практично впевнені, що наслідки були б не настільки катастрофічні.

А у випадку з Блером все не так. Є рішення та є наслідки. Хтось їх оцінює негативно. Але ніхто навіть уявити не може, що могло б статися, якби Саддам отримав ядерну бомбу. І на мій погляд, Блер і Буш діяли адекватно ситуації. Якщо є маніяк, не варто чекати коли він принесе максимально можливу шкоду. Можеш його нейтралізувати — нейтралізуй.

То може б він нічого поганого і не зробив би? І про ядерну зброю це чисті фантазії. Можливо. Але коли поліціянт підозрює, що в тебе є пістолет і просить повільно вийняти руки з кишені, то будь ласка, витягни руки без різких рухів. А якщо відмовишся, то коп всадить тобі кулю між очей і буде абсолютно правий. Якщо тебе підозрюють у розробці ядерної зброї, а ти кажеш, що це неправда — пусти в лабораторії перевірку. Не пускаєш — чи то куля в лоба чи мотузка на шию. І це справедливо.

«Що ти причепився до цієї зброї! І взагалі, чому Америці можна, а Іраку ні?». Рівно з тієї причини, чому поліція може мати зброю, а обдовбаний наркоман ні. Тому повторю ще раз: я вважав і вважаю рішення Буша і Блера про вторгнення до Іраку адекватним, сміливим і зваженим. І яку нагороду вони отримали за сміливість? Хейт та прокляття. Причому такого рівня, що інший замислиться, а чи варто? Як Обама та Меркель у 2014-му.

Тому чуваки! Коли в черговий раз, ви будете дорікати «боягузливому Заходу» в тому, що довго не давав зброї, давав мало, довго не дозволяв бити своєю зброєю по території рф згадайте що ви самі говорили 20 років тому. «Лізете скрізь…», «Хто вам право дав…», «Вбиваєте невинних…», «Це все через нафту», «Імперіалісти довбані…» Згадали? І все одно думаєте, що можете вимагати від них сміливості? Ну ну.

Як завжди мені заперечать — це інше! А я, як завжди, погоджусь. Звісно інше! Хто б сперечався?

За підписку на канал окрема подяка