У назві вулиці та меморіальною дошкою вшанували пам’ять полтавця В’язуна — націоналіста, Героя війни з росіянами

Народився 18 вересня 1994 року у Полтаві, тут і мешкав. Навчався у 24 школі з 2001 по 2010 роки, після її закінчення зарахований до Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому опановував фах військовика по 2012 рік. Служив у ЗСУ з 2015 по 2017 роки. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил. Після повномасштабного вторгнення російських варварів Володимир одразу добровільно став на захист рідної держави. Головний сержант другого штурмового взводу сотні «Білі демони» 49 окремого штурмового батальйону ЗСУ «Карпатська Січ». 24 січня 2024 року Володимир В’язун при штурмі ворожої позиції першим прийняв нерівний бій з російськими окупантами і героїчно загинув за незалежність України поблизу населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області. За життя нагороджений «Золотим хрестом» Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, «Захиснику України» відзнакою Ради національної безпеки і оборони України, «За вірність Українській нації» іменною холодною зброєю ОШБ Карпатська Січ, нагрудним знаком «Ветеран війни». Посмертно нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня.

«Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю випускника нашої школи, який загинув при виконанні службового обов’язку із захисту України в бою 24 січня 2024 року біля населеного пункту Макіївка Луганської області», — сказав заступник директора ЗОШ № 24 Юрій Вербовий.

«Протягом століть росіяни намагалися знищити нашу українську ідентичність. Для ворога російська агресія — це природньо і логічно, це продовження їх кривавих геноцидних практик. Це і розстріляне відродження, і голодомори, і репресії. Для нас, українців, те, що відбувається, — це без перебільшення війна за наше життя, за виживання нації. І дуже важливо нам усім культивувати культуру пам’яті, щоб ворог не зміг стерти те, що ми є українці», — наголосив заступник директора Ветеранського центру Полтавської міської територіальної громади Дмитро Шевченко.

«Це було для нього рідною справою. Він народився і прийшов у цей світ захищати дітей та всіх українців. Він розумів тільки одне — бути воїном. Був Героєм, який віддав своє життя заради наступних поколінь, заради дітей, яких він дуже любив. Бувало, я з ним розмовляв по телефону, каже: „Ми зайшли в якесь село. Я взяв на руки дитину й заплакав. Я йтиму до кінця. Це моя мета“. Володимир народився, прийшов у цей світ захищати — захищати дітей, захищати всіх українців. Він жив військовою справою. Це в нього в душі, був справжнім воїном. Як кажуть його побратими, Володимир завжди був першим, виконував найтяжчі завдання, підтримував своїх, завжди, коли виходив на бойові завдання, піклувався про підлеглих. У його підрозділі майже не було „200-х“. Пам’ятаю, як Володя приїхав у відпустку на декілька днів. Йому зателефонував побратим і сказав, що його підрозділ перекидають у населений пункт Макіївка. Це слово для нього стало останнім. При виконанні останнього завдання біля Макіївки мій племінник врятував чимало життів побратимів. Завдяки таким, як він, переможемо російську нечисть. В’язун віддав життя за нашу рідну Україну, справжній патріот і українець», — розповів рідний дядько захисника України Андрій Гонтовий.

«Історія російсько-українських стосунків-це історія постійних війн і спроб загарбати України, знищити нашу ідентичність, мову, віру, культуру, пам’ять. Лише протягом 20-го століття російсько-комуністичний режим українську націю хотів вбити кілька разів. Перший — це фізично-репресії, голодомори, заслання до концтаборів. Другий — це те, що в медицині називають амнезією. Всіх не уб'єш, тож у живих стирали пам’ять. Сьогодні це слово звучить постійно, і недарма. Радянські окупанти постійно намагалися вбити нашу пам’ять. „Ви русскіє“, — зараз кажуть українським дітям на окупованих територіях. А тих, хто говорить українською, ледь не до психлікарень відправляють. Тож цінуйте те, що ви живете в українському місті Полтаві, що ви — громадяни незалежної держави Україна, що ви маєте можливість на своїй Богом даній землі говорити рідною, українською, мовою. Завдяки кому? Завдяки таким, як Володимир В’язун, якому сьогодні відкривається меморіальну дошка. Москалів просто плющить від того, що ми бережемо пам’ять про таких героїв. Це дуже важливо. Без національної пам’яті не існує жодної нації. Це той клей, який єднає нас, українців в одну велику спільноту-Українську Націю», — звернувся до присутніх, найперше до дітей, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Він привернув увагу учасників урочистої церемонії до історичних витоків батальйону «Карпатська Січ»: «Це важливо з позиції національної пам’яті. Про „Карпатську Січ“ у радянському союзі стирали згадки, про неї було заборонено говорити. Організація народної оборони „Карпатська Січ“—парамілітарна організація на Закарпатті у 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 року з утвореної у вересні українськими націоналістами „Української національної оборони“. Карпатська Січ героїчно захищала Карпатську Україну-Українську незалежну державу, яка проіснувала на гірській частині території Закарпаття з 15 березня до кінця травня 1939 року. Чи хтось із вас знає про Олександра Гайдовського-Потаповича, уродженця Полтави? Він брав участь у бою під Крутами й служив у цьому міліарному угрупуванні „Карпатська Січ“, що захищало Карпатську Україну. Ніхто про нього не знає. У Полтаві немає ні меморіальної дошки, нічого, бо пам’ять про нього стирали. Олег Куцин, видатний український націоналіст, у 2014 році відновив „Карпатську Січ“ як націоналістичний батальйон, який тоді, у перший же рік російсько-української війни, звільняв міста українського Донбасу й продовжує цю боротьбу вже після повномасштабного вторгнення рф. І от у лавах саме цього націоналістичного батальйону опинився й боровся за незалежність України інший видатний український націоналіст Володимир В’язун».

«Ми з вами сьогодні не просто відкриваємо меморіальну дошку героєві. Ми увічнюємо пам’ять про боротьбу нашого народу за суверенну Українську державу. Я маю бажання, щоб кожен із вас, хто стоїть тут, хто навчається в цій школі, кожен громадянин України зберіг у своєму серці, надовго запам’ятав, якою ціною ми здобуваємо сьогодні право жити», — наголосив депутат Київської районної в м. Полтаві ради Сергій Дудко.

Учні, педагоги та всі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять та поклали квіти до меморіальної дошки. Після відкриття меморіальної дошки у фоє школи учням показали документальне відео полтавського телеканалу «ІРТ» (автор-Іванна Димова) присвячений Володимиру В’язуну. Відео створено за ініціативи Полтавського офісу УІНП та рідних Героя.

«Інфраструктура пам’яті — це не лише пам’ятні знаки, меморіальні дошки, музейні простори тощо. Це і документалістика. Цінність цього фільму у тому, що це історична правда, у тому, що воїн В’язун постає перед глядачем без ретуші і пафосу. У тому, що у ньому фігурують „записи на смартфон“ з гарячих точок російсько-українського фронту. Запрошую вас як учнів навчального закладу, де навчався захисник України, всіляко популяризувати це відео, ширити його у соцмережах. Вічна дяка, шана і пам’ять Герою-Націоналісту!», — звернувся до школярів, учасників відеоперегляду представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар.

Він сповістив, що за поданням УІНП та згідно з розпорядженням начальника Полтавської обласної військової адміністрації Філіпа Проніна у Полтаві перейменовано вулицю комуністичного військового діяча Кагамлика на честь Володимира В’язуна.

Полтавський офіс УІНП