Шлях Філа: мобілізація, оборона стратегічних об’єктів і важкі бої на сході України
Філ, до війни працював на шахті в Кривому Розі, був мобілізований до Національної гвардії України після початку повномасштабного вторгнення росії в 2022 році. Першим місцем його служби стала військова частина у Полтаві, звідки його підрозділ швидко направили на Харківський фронт. У перші тижні війни він разом із товаришами охороняв стратегічні об’єкти, зокрема мости, на Харківщині. Брак приладів нічного бачення на початку повномасштабної війни робив нічні зміни особливо небезпечними. «Ми часто плутали диких тварин із ворогом. Темрява, відсутність приладів — все це створювало постійне напруження», — згадує Філ. Противник зазвичай штурмував під вечір, що також додавало небезпеки в умовах обмеженої видимості.
Після кількох місяців на Харківському напрямку Філ і його підрозділ були перекинуті на кордон із росією, де вони продовжували обороняти позиції. Там вони спостерігали за противником через біноклі й стали свідками того, як російські війська через дезорганізацію плутали свої підрозділи з українськими та починали стріляти один в одного. «Було дивно бачити, як вони стріляли по своїх. Ми спостерігали це через біноклі й не могли повірити власним очам як підрозділи окупантів за допомогою артилерії, стрілкової зброї воювали самі з собою», — каже Філ.
Наступним етапом служби став Бахмут і Соледар, де Філ зіткнувся з новою реальністю війни. Це був зимовий період, і умови служби були надзвичайно важкими. «Було надзвичайно холодно, але не можна було розтопити пічку, бо ворог одразу б нас виявив, — згадує Філ. — Постійні штурми не давали перепочинку. Коли атаки були особливо інтенсивними, ми не могли залишатися на позиціях більше доби — фізично це було неможливо витримати». У Соледарі ворог штурмував із світанку до заходу сонця, не припиняючи нападів. «Там була величезна кількість противника — кадрові військові, зеки і 'вагнера'. Ми відбивали атаки з ранку до вечора», — розповідає він. Ворожі підрозділи були дуже різноманітно екіпіровані: одні в повній амуніції з серйозними бронежилетами, інші — взагалі без броні, в спортивних костюмах і шапках. «Це було дивно бачити такий контраст у їхніх лавах — частина штурмувала нас в якісному військовому одязі, а інші — в чому попало», — згадує Філ.
Крім того, російські війська активно використовували дрони для розвідки та атак. «У Бахмуті й Соледарі у них з’являються надзвичайно багато дронів. Ці штуки не тільки стежили за нами, але й скидали гранати на наші позиції. Потрібно було бути напоготові щохвилини», — каже він. Вуличні бої були настільки інтенсивними, що доводилося стріляти, спілкуючись по рації, приблизно визначаючи, з якого вікна ведеться вогонь. «Щільність вогню була такою, що часу на прицілювання просто не було», — згадує Філ. Бої велися на коротких дистанціях, іноді всього за кілька метрів, що вимагало максимальної концентрації та оперативності.
Після кількох місяців важких боїв на сході Філ продовжив службу на Донецькому напрямку, виконуючи бойові завдання та відбиваючи штурми противника на позиціяхттак само, як і на Харківщині. Але на Донецькому напрямку ворог застосовував ще більше FPV-дронів і квадрокоптерів із гранатами, ніж на всіх інших напрямках разом узятих. «Дронів було неймовірно багато, і їхні атаки стали набагато частішими», — розповідає Філ. Крім того, їх майже цілодобово обстрілювали артилерією, реактивною системою «ГРАД» — зранку до вечора. «Там у ворога була дивна тактика: вони під’їжджали на одному БТРі, висаджували десант, якого українські захисники знищували, а через 10 хвилин з’являвся новий БТР із новою групою десанту, і все повторювалося. Це відбувалося декілька разів, і здавалося, що у них немає інших ідей», — згадує Філ.
Під час останньої поїздки на Харківщину Філ і його підрозділ отримали значну підтримку від бригади «Хартія» Національної гвардії України. Коли на позиціях були поранені, бійці «Хартії» прикривали їх важкою артилерією і допомагали з евакуацією. «Ми працювали пліч-о-пліч із ними, і я вражений наскільки вони надійні союзники», — згадує Філ.
Артем БАРХАН
