«Отримали наказ триматися до кінця»: 56-річний солдат отримав «Золотий хрест» за 4 місяці служби

— Мені повістку вручили, і я пішов одразу. Звісно, не ховався. Пройшов ВЛК і отримав повістку на мобілізацію. У квітні поїхав у навчальний центр, а у травні вже був у бригаді, — розповідає Юрій Миколайович. – Я пішов у військо для того, щоб відстоювати нашу незалежність. І щоб ми більше ніколи не жили в рабстві, щоб наші діти і онуки жили вільними.

Після базової військової підготовки в навчальному центрі був розподілений до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка на посаду помічника гранатометника. Після злагодження підрозділу солдата Кримпоху направили на місце виконання завдання у Донецьку область.

— Наша позиція була у посадці — СП, спостережний пункт. Задача була спостерігати за ворогом, не пропускати. Якщо лізуть — то, звісно, стріляти. Стояли метрів за 150 від противника, — згадує військовий.

Перший місяць утримували позицію постійно, мінялися з товаришами на чергуванні по 2 години. Потім мали невеликий відпочинок в місці розташування бригади за декілька десятків кілометрів від лінії бойового зіткнення. В наступну ротацію повернулися на цей же спостережний пункт.

— Ну там всякого бувало. Напряму в лоб на нас вже ворог не ходив — намагалися влаштовувати провокації, підбиралися приховано. Але ми їх вчасно вираховували і давали відсіч. Нас регулярно обстрілювали — часто вибухами підпалювали нашу посадку. Але ми отримали наказ триматися до кінця. Ми й трималися.

По спостережному пункту ворог застосовував боєприпаси з отруйним газом. Доводилося часто вдягати протигази, згадує Юрій. Потім росіяни почали робити скиди з дронів. Українцям довгий час вдавалося вчасно ховатися, намагалися оперативно відновлювати пошкоджені вибухами позиції. Та з кожним разом ситуація ускладнювалася.

— У них дуже хитро все працює. Зверху спостерігає дрон-розвідник, а FPV-шки йдуть на таран. Почали полювати за нами. Якщо вже вирахували — то стежили постійно. Ловили кожен рух, — пояснює солдат

Воїн зізнається: було дуже важко. Але з побратимами підтримували один одного. Не лише морально, а навіть могли підмінити раніше на чергуванні, коли бачили, що товариш втомився і потребує відпочинку.

А ще наснаги надавала підтримка рідних. З Юрієм на зв’язку була родина, а також дуже підтримувала сестра.

— Сестра мене дуже попросила: «Будь ласка, виживи». Пообіцяв їй, що виживу. Знав, що вона молиться за мене вдень і вночі. І тримався. Ми тримали ту СП-шку. Нам воду і припаси носили дронами. А потім ситуація ускладнилася, і в якийсь момент закінчилася навіть вода. А потім нашу позицію противник випалив дощенту, — каже військовий.

Після чергового обстрілу воїни отримали важкі поранення. Двоє солдатів загинули, а Юрій та його побратим отримали поранення. Тоді було прийнято рішення про вихід. Головне було протриматися до темряви та в означений час вийти на точку евакуації. Ситуацію ускладнювало те, що ворог прослуховував радіоперемовини.

— Старалися лишній раз не називати що, де і як. О другій ночі нас забирав евакуаційний транспорт. Ми виходили у ворога на очах — за нами гнався дрон, але не встиг.

Тієї ночі товаришам по підрозділу вдалося успішно евакуювати Юрія Кримпоху та його напарника. Вже в безпечному місці воїнам надали медичну допомогу та спрямували на лікування до госпіталя.

Саме в госпіталі воїн отримав свою нагороду: за мужність і звитягу, виявлені при виконанні військового обов’язку, за самовіддану оборону позиції та успішне виконання бойового завдання солдата нагородили відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».

Зараз військовий проходить реабілітацію. Та після лікування і відпустки повернеться до лав рідного підрозділу та знову стане до строю, щоб разом з побратимами очищати рідну землю від російських окупантів.

Служба зв’язків з громадськістю Полтавського обласного ТЦК та СП