День «повернення Колими і вигнання Бухенвальду» йде у небуття: 29 червня — нова дата Дня тисячолітньої Полтави

День вигнання з Полтави націонал-соціалістичного режиму і повернення комуністичного як день міста йде у небуття

Коли справді День народження Полтави? Можливо, краще святкувати від дати першої згадки в літописі, а не оце все пропагандистське «визволення від фашистських загарбників» (цитата). Бо після нацистів повернулися не менші нелюди — совєти», — писала рік тому у ФБ громадська активістка з «Полтавського батальйону небайдужих» Олександра Сиротенко. Так і є. Перемогу режиму Колими над режимом Бухенвальду аморально тлумачити як «освобождєніє». Насправді, це день вигнання з Полтави націонал-соціалістичного режиму і повернення комуністичного.

Декомунізаційне законодавство ввело у правовий обіг поняття «вигнання» — коректне і науково виважене. Нагадаю, що у правовому просторі немає терміну «визволення», натомість запроваджено ВИГНАННЯ нацистських окупантів з якогось населеного пункту, території. ВИЗВОЛЕННЯ — тільки з 24 серпня 1991 року, коли було відновлено УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ. Остаточне визволення — після перемоги у народній російсько-українській війні за незалежність. У статті 2 Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» «Форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», основними формами увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років є: «відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги, днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць».

Маємо системну проблему на території усієї держави: у значній частині сіл і міст в Україні (а на Полтавщині — у переважній більшості!!!) свято міста /села встановлено саме у дні так званого «освобождєнія». «23 вересня як день міста Полтава» — совковий винахід Кукоби. Але ж День міста мав би бути святом місцевого самоврядування, святом, яке єднає громаду. Зосередження уваги містян на дні, коли у Полтаві відбулася заміна одного злочинного режиму на інший — то так собі. Звичайнісіньке ідеологічне совкове шумовиння. Варто зауважити, що при Анатолію Кукобі (колишній 2-й секретар міського комітету комуністичної партії, екс-мер, до речі, вулицю, яка його звеличує досі не перейменовано) махровим цвітом у Полтаві розквітав дрімучий совок, тож вирішили культивувати так зване «асвабаждєніє», тобто отруювати масову свідомість датою 23 вересня. Це день, коли у Полтаву зайшли «краснознамьонниє вайска» ката Сталіна. Тож, «дякуючи» Кукобі, 23 вересня стало днем міста, так наче ніякої історії до появи окупаційної Красной армії Полтава і не мала…

Дата заміни одного злочинного режиму на інший аж ніяк не може бути ні святом, ні днем міста.

Нова дата 29 червня — результат обговорень у громаді

Тож визначення іншої дати для Дня міста потребувало дискусії серед активних містян. Робоча група при Інституті розвитку міста Полтава (до неї я належав як представник Інституту нацпам’яті — центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення національної пам’яті) опрацювала і винесла на розсуд полтавців такі варіанти нової дати відзначення Дня міста: 29 червня як день першої літописної згадки про Полтаву; 5 вересня — відновлення Магдебурзького права для Полтави, 9 вересня — день народження зачинателя нової української літературної мови, поета, автора безсмертної «Енеїди» Івана Котляревського. Рішення Полтавського міськвиконкому провести у громаді обговорення серед кількох варіантів науково обгрунтованих дат було важливим, коректним і виваженим.

Автор цих рядків відстоював 5 вересня, адже Магдебурзьке право — це право місцевого самоврядування, традиція якого сягає у глибину століть. Воно закріпляло права міських станів — купців, міщан, ремісників. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (Німеччина), звідси й назва. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. У 15 — 17 ст. Магдебурзьке право дістали більшість міст України, у т. ч. Переяслав, Гадяч, Золотоноша, Лубни, Кременчук, Миргород, Прилуки, Пирятин, Ромни та ін. У 1752 р. останній очільник Гетьманщини, гетьман Кирило Розумовський підписав універсал про відновлення магістрату у Полтаві та надав міщанам право обирати війта, бурмістрів та інших урядників шляхом вільного голосування, чинити суд та розправу за нормами саме Магдебурзького права. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники міської верхівки) — справами міщан. Положеннями Магдебурзького права керувалися й суди у містах, які були адміністративними центрами Гетьманщини, тобто полкові суди. Норми Магдебурзького права використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні у 18-19 ст. Знищила місцеве самоврядування і відтак традицію застосовування Магдебурзького права Російська імперія. Зокрема, в Україні це право припинилося після запровадження у 1781 р. «Установлення про губернії» і створення нової судової системи. Указом 1831 р. російський імператор Микола І скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.

Тож, як бачимо, мова йде про, з одного боку, європейський досвід, а з іншого— про українську правову традицію, про історичні корені місцевого самоврядування. До речі, у Полтаві в межах деколонізації та згідно з рішенням сесії Полтавської міської ради з’явився новий топонім — вулиця Магдебурзького права. Все почалося зі слушної поради нашій комісії. За неї щиро вдячний пану професору Юрію Волошину.

Водночас з повагою ставлюся й до тих містян, які голосували за дату 29 червня. 850 років тому вперше фіксується письмова згадка про Полтаву. Вона датується 1174 роком-доба Княжої України-Русі. Вона міститься в Іпатіївському літописі — давньоукраїнському (давньоруському) літописному зведенні 1420-х років. Містить відомості про Княжу Україну і структуроване на «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи. У XVII ст. літопис зберігався в Іпатіївському монастирі, від якого й отримав назву. Ця пам’ятка знаменна тим, що у ній згадується слово «Україна» (йдеться про смерть переяславського князя Володимира Глібовича і пишеться, що що »… плакашасѧ по немь вси Переӕславци. бѣ бо любѧ дроужиноу [.....] бѣ бо кнѧзь добръ. и крѣпокъ на рати. и моужьствомъ крѣпкомъ показаӕсѧ и всѧкими добродѣтелми наполненъ Ѡ нем же Оукраина много постони…». Це мегаважливо: у Іпатіївському літопису Україна звучитьу значенні «земля», «країна». На думку історика і видатного діяча УНР Сергія Шелухіна, мається на увазі не лише Переяславське князівство, але й поняття «Оукраїна» охоплює навіть Київщину та Чернігівщину. Тож, балачки про те, що начебто, цей літопис є «російським», бо мовляв, зараз знаходиться у Росії, не витримують жодної критики. За такою логікою чимало клейнодів Мазепи та інших цінностей Санкт-Петербуржського «Ермітажу» теж російські?

Князь Ігор із роду Ольговичів династії Рюриковичів. У Новгороді-Сіверському на Чернігівщині встановлено пам’ятник Ігорю Святославичу, функціонує історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім». А у 2016 році у Подільському районі Полтави розпорядженням облдержадміністрації прирічкову вулицю неподалік Ворскли Красноградське шосе у межах декомунізації перейменували на честь князя Ігоря Святославича. Ігор — середній син чернігівського князя в 1157-1164 роках Святослава Ольговича. Не отримавши ніякої волості по смерті батька, жив у Новгороді-Сіверському або ж князював у Путивлі. У битві під Переяславом розбив військо половецьких ханів Кончака і Кобяка. З цією перемогою пов’язана й перша згадка про Полтаву під назвою «Лтава» в Іпатіївському літописі. Літописець стверджує, що «на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за Ворскол і стрів половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що хани Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло Лтави, йдучи до Переяславля». Тобто в день День Петра і Павла (згідно з новим церковним календарем ПЦУ відзначається 29 червня) князь Ігор із військом перейшов річку Ворсклу біля Лтави і, переслідуючи половців, розбив ворога біля Переяславля. Відзначався мужністю та відвагою, в бою готовий був перемогти або загинути.

До речі, важливо, що у день міста відбудеться погашення поштової марки «850 років від дати першої літописної згадки про Полтаву». А ще у планах міської влади: концерт «Ти прописана в моєму серці» та нагородження учасників конкурсу «Голос міста»; безплатна екскурсія від Київського до Південного вокзалів. Також на День міста безплатно працюватимуть Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», Полтавський художній музей імені М. Ярошенка та Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного.

Як на мене, дата першої літописної згадки про Полтаву часів Княжої України могла би бути тою відправною точкою, аби під час урочистих заходів до дня міста окреслювати все українське тисячоліття. Аби зазирнути через оптику місцевої історії у етапи державотворення — від Княжої України тобто древньої Київської держави Русь, Гетьманщини, УНР до сучасності. Поглянути на діяльність видатних особистостей, яких дала світові і Україні Полтава, через призму локальної історії. Такий підхід дає змогу усвідомити, що немає ідеальних дат для визначення дня міста, що прихильники тих дат, які не добрали голосів, не мають почуватися переможеними. Хіба під час відзначення дня міста не варто говорити про вагу Магдебургзького права в історії України і Полтави зокрема? Варто. Хіба під час дня міста не варто підкреслювати велич зачинателя української літературної мови Івана Котляревського? Варто.

А хіба день міста не може бути й днем, коли вшановується пам’ять героїв з Полтави усіх війн з російським ворогом — чи то в часи УНР, чи УПА, чи сучасної? Може. Зафіксуємо для історії контекст російсько-української війни під час цьогорічного відзначення. Отже, у планах міської влади і громадськості:

• до Дня міста бійці 3 ОШБр, представники штабного фонду «Підтримай Третю штурмову» та молодь полтавської Центурії створять 4 локації: зброєзнавство; артефакти війни; лекції з мінно-вибухової справи, робота з навчальними макетами; демонстрація навичок бойових мистецтв молодіжного крила;
• офіційне відкриття Ветеранського центру;
• хвилина мовчання за полеглими внаслідок збройної агресії московитів проти України;
• легкоатлетичний забіг, на якому збиратимуть гроші на прилади радіоелектронної боротьби для 116 бригади тероборони ЗСУ.

Пам’ятні дати громади

Пора обговорити і офіційно затвердити не лише нову дату Дня міста. Чому б не використати європейський досвід? Скажімо, низка польських гмін мають вичерпні переліки «Пам’ятні дати громади». Чому б і Полтавській громаді не піти таким шляхом? Не для галочки, не для фіксації у документі, офіціозу, а задля патріотичного виховання та гідного щорічного пошанування знакових подій та особистостей, життя яких пов’язане з Полтавською міською територіальною громадою. Такі дати — історичний «клей», який єднає громаду в один український моноліт. Для мене очевидно: усі дати, які фігурували у обговоренні — розумні і гідні, вони мають бути у такому переліку. Так само, як і 23 вересня — день вигнання нацистів з Полтави, та 28 березня 1918 року — день визволення Полтави від російсько-більшовицьких загарбників Запорізькою дивізією Армії УНР, зокрема полком імені Костя Гордієнка на чолі із Всеволодом Петрівим. До такого переліку мають увійти й дні народження Симона Петлюри, Патріарха Мстислава, Панаса Мирного та ін. Напрацювання такого переліку важливо розпочати вже зараз.

Олег ПУСТОВГАР, представник УІНП в Полтавській області