Андрій Миколенко: офіцер протитанкіст комплектує Сили оборони України
24 лютого 2022 року Андрій Миколенко, на той час старший лейтенант, зустрів на Київщині поблизу населених пунктів Гоголів та Русанів Броварського району. Тоді у складі 72 ОМБр він керував діями протитанкового взводу і 2 березня разом з побратимами зупинив колону російської техніки, яка рухалася на столицю України. Разом з головним сержантом на псевдо «Май» знищили два російських танки і дві БМП з Джавеліна.
Підрозділи 72-ї бригади півтора місяця вели бої поблизу Києва та змусили окупантів відступити. У цих боях Андрій Федорович разом з побратимом отримали чергову контузію. Але всього через тиждень лікування вже повернулися до строю. Зізнається: всі думки були з побратимами.
— Тоді військові не дуже звертали увагу на своє здоров’я, мабуть, тому, що тоді ще не добре розуміли всіх наслідків контузії, і того, як вони можуть впливати на організм згодом. Та й узагалі, головним було — і лишається — боронити Батьківщину.
Сьогодні Андрій Миколенко вже у званні капітана виконує завдання комплектування Збройних Сил України у Глобиному на Полтавщині. Має за плечами бойовий досвід участі в антитерористичній операції та Операції Об’єднаних сил.
Андрій народився 18 серпня 1977 року в селищі Градизьк. Після строкової служби працював у поліції — спочатку в Комсомольську (назва міста Горішні Плавні на той час), потім у Запоріжжі. Там же отримав вищу освіту і був оперуповноваженим.
Та події кінця лютого 2014 року не залишили Андрія Федоровича байдужим. З квітня до липня він служив у добровольчих військових формуваннях. Брав участь в бойових діях під Маріуполем. 8 серпня 2014 року призваний за мобілізацією Запорізьким об’єднаним міським військовим комісаріатом.
8 місяців боронив східні кордони України у складі 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ», де був командиром відділення. Навесні 2015-го переведений до 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта, у складі якої брав участь у боях на Маріупольському напрямку. Там же отримав свою першу контузію.
У грудні 2015 року демобілізований та зарахований в запас, але вже в березні підписав контракт.
Пів року воював у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу України, після чого звільнився. Відпочивши та відновивши здоров’я, підписав другий контракт і продовжив захищати Україну у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. У 2017 році з відзнакою закінчив курси офіцерів у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У травні 2022 року, після боїв за Київ, Андрій Федорович захищав кордони Харківщини. Потім близько місяця утримував позиції на Лисичанському нафтопереробному заводі. Далі був Торецьк, Майорське та Вугледар — аж до серпня 2022 року воїни 72-ї бригади знищували окупантів на всіх ділянках, де доводилося виконувати завдання.
Андрій Федорович пишається своїми побратимами — всі вони пішли на війну добровольцями, постійно рвалися у бій і підтримували один одного весь час. А ще, звісно, допомагала підтримка рідних.
— Навіть у самому пеклі я завжди відчував підтримку своїх найрідніших людей — дружини, доньки і трьох своїх синів. Звичайно ж вони завжди з нетерпінням чекали мого повернення. Очевидно саме завдяки підтримці своїх рідних ми, військові, долаємо всі труднощі війни і повертаємося, зрештою, додому.
Звісно ж його командування гідно оцінювало відвагу воїна. Він був нагороджений медалями за оборону Маріуполя, Авдїївки та за участь у боях на Світлодарській дузі. За оборону Києва отримав орден «За мужність» III ступеня. Також має медалі «За оборону рідної держави» та «Захиснику Вітчизни» та орден «Народний Герой України».
Прикро, що попри бажання і далі знищувати окупантів у бою офіцеру довелося шукати інше місце служби. На жаль, численні контузії не минули безслідно — ще влітку 2022-го Андрій отримав рішення ВЛК «обмежено придатний до військової служби». Певний час він ще лишався у рідній бригаді, але 11 червня 2023 року все ж таки перевівся до Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП. Нині він тимчасово виконує обов’язки начальника відділення рекрутингу та комплектування. Його головним завданням є відбір кандидатів для проходження військової служби за контрактом та на навчання до Вищих військових навчальних закладів. Крім цього він планує та проводить заходи військово-патріотичного виховання. Сам чоловік зізнається — служба в ТЦК йому не подобається. Попри проблем зі здоров’ям планує переводитись до бойової бригади.
Попри досить значні заслуги перед українським народом сам офіцер не вважає себе героєм. Він переконаний, що вчинив так, як мусить зробити кожен чоловік у час небезпеки для рідної країни. На питання, що думає про мобілізацію, відповідає коротко: «Кожен чоловік має іти захищати свою державу. Тих, хто ухиляється від мобілізації потрібно карати, а чоловіків, які відсиджуються за кордоном — позбавляти громадянства».
Роман ІСТОМІН
