Від Гетьманщини й Армії УНР до ЗСУ: у Шишацькій громаді Полтавщини перейменували 113 вулиць

Доба України-Руси та Гетьманщини

У селі Кирпотівка вулицю 8 березня перейменували на Княгині Ольги. Детальніше на сторінці Полтавського офісу УІНП.

Вулицю 9 Травня у селі Пелагеївка перейменували на Чумацький шлях (торгово-візницький шлях, яким чумаки з 16-го по 19 століття возили сіль з чорноморського узбережжя Криму, а з Гетьманщини — хліб та інші сільськогосподарські продукти; пролягав лівим берегом Дніпра через запорозькі степи). Також з ініціативи Полтавського офісу УІНП у Шишаках з’явилися такі нові назви вулиць, як Гетьманська та Шишацької козацької сотні: «Дякую депутатському корпусу за підтримку цих моїх пропозицій, адже вони актуалізують вагомі сторінки життя Шишак часів ранньомодерної козацької держави Гетьманщина. У другій половині XVII ст. (1648 — 1654 рр.) формується українська державність. Вводиться новий адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Шишацька козацька сотня входила до складу Миргородського та Полтавського полку. Згідно з універсалом Мазепи 1689 року, містечком Шишаки опікувався козацький старшина Данило Лісницький», — прокоментував Олег Пустовгар.

У Воскобійниках вулицю льотчика СРСР Гомолко місцеві жителі запропонували перейменувати на Козацьку.

Леніна та його прибічників прибрали з топонімії

Як не дивно, але попри чіткі норми декомунізаційного закону у селі Тищенки у назві вулиці дотепер лишався організатор агресії червоної росії проти УНР Владімір Ульянов (Лєнін), тож похмуру назву замінили: тепер вона називається Сонячна. У Шишаках перейменували на Гайдамацьку вулицю, у назві якої донедавна прославляли Дмитра Легейду — секретаря комуністичного партійного осередку с. Мала Бузова, якого ліквідували повстанці-петлюрівці.

Пішли у небуття вулиця і провулок Партизанські, оскільки йдеться про радянських партизан періоду встановлення радянської влади та окупації лєнінцями УНР. У Шишаках тепер це вулиця Соборності і провулок патріотів України, у с. Чорнобаї — Яблунева, у Тищенках -Українська.

Очистили громаду від імен Даніла Дєрія — учасника встановлення радянської влади, секретаря Ковалівського райкому комуністичної партії, якого ліквідували українські повстанці з антибільшовицького загону під проводом Матюхи, та Андрєя Таранцова — секретаря місцевої комсомольської організації комуни «Червоний Юнак», що був ліквідований українськими повстанцями-петлюрівцями.

Також від імені Купріяна Тутки (перший секретар Шишацького райкому КП (б)У): у селі Покровське — на Козацьку, у Шишаках — на Героїв України.

Олександр Шаруда — військовик УНР, Михайло Токаревський — член Центральної Ради, Дмитро Соловей — діяч «Просвіти», історик

Депутати громади підтримали низку й інших ініціатив Олега Пустовгара — у межах виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», а саме:

— увічнили у назві вулиці Шишак Олександра Шаруду — уродженця цього селища, борця за незалежність з «червоною» і «білою» росією, хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР). Шаруда організовував Вільне козацтво в Шишаках, боровся за незалежність УНР у лавах Богданівського куреня, 3-го Запорозького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку, окремого кінного дивізіону ім. Петра Болбочана Армії УНР та повстанського загону Ананія Волинця. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним Хрестом УНР.

— у селі Яреськи провулок Таранцова назвали на честь борця за незалежність у 20 столітті, діяча кооперативного руху, члена Української Центральної Ради Михайла Токаревського.

Він народився і отримав духовну освіту на Полтавщині, а правничу й комерційну — за межами України. Від самого початку його діяльність у краї пов’язана зі споживчою кооперацією, яку він поєднував із підпільною боротьбою за Україну як організатор Юнацької спілки і в партії українських соціалістів. У 1916-1918 рр. — один із керівників Полтавської спілки споживчих товариств (ПССТ). Був співзасновником Українського Революційного Червоного Хреста в 1916 році. У 1917-1918 рр. — голова Полтавської губернської земської управи, член Української Центральної Ради. Наприкінці 1920 р. був заарештований окупантами-чекістами і дивом уникнув розстрілу. На початку 1920-х рр. став фундатором і першим директором Полтавського агрокооперативного технікуму (нині аграрний університет), але вже в 1923 р. із політичних мотивів був усунений від керівництва, а згодом — і від викладацької роботи. Неодноразово навідувався у селище Яреськи. Приміром, історик і мистецтвознавець Вадим Щербаківський у своїх мемуарах за 1921 рік пише так: «Отже, коли я був літом у Яреськах, а можливо, що я був більше разів, яко описав, то був там теж і Токаревський, йдучи до свого батька в село, яке було десь в Миргородському повіті, заїхав теж до Філянського і пробув там декілька днів, коли був і я. В селі зовсім ніхто не співав. І се страшно вражало нас, бо завжди в нашому селі було чути влітку співи — і на городах, і на вулиці, особливо увечері, а тепер ніхто не співав. І от ми раз сіли собі в садку у Філянського, ми втрьох: я, Токаревський і Філянський, і заспівали „Ой у полі вітер віє, а жито половіє“. У Токаревського був дуже гарний голос, тенор. І пісня лилася». Переїхавши до Києва (1926 р.), працював в Українському кооперативному інституті, завідував музеєм Укркоопспілки. У 1930 р. був заарештований у справі Спілки Визволення України. Після 12-місячного перебування у російсько-більшовицькій в’язниці вийшов на свободу. Працював у органах статистики Харкова. У 1936 р. пережив ще один арешт, був засуджений до смертної кари і, чекаючи розстрілу, протягом шести місяців сидів у камері смертників. Врятувався завдяки змінам у керівництві НКВС. Із 1945 р. працював у Львові, де й упокоївся.

— у Шишаках вулицю Пушкіна перейменували на честь історика, економіста і статистика, педагога і публіциста, дійсного члена УВАН у США, організатора Шишацького товариства «Просвіта» у часи Української революції 197-21 рр. Дмитра Солов’я. За даними з монографії кандидата історичних наук Віктора Ревегука, «у Шишаках Миргородського повіту «Просвіта» виникла з ініціативи Дмитра Солов’я.

Їдучи делегатом від Української солдатської громади Азовської залоги на Національний конгрес у Києві, зупинився на деякий час у Шишаках, де тоді мешкала його дружина. У розмові з ним селяни висловили бажання заснувати в Шишаках «Просвіту» і він пообіцяв їм допомогти. Стихійно виникла ініціативна група молоді. Дмитро Соловей нашвидкуруч написав проект статуту і вже за кілька днів біля волосної управи зібралися селянські збори. Дівчата пошили жовто-блакитну хоругву, а хлопці дістали великий портрет Тараса Шевченка. Організувався хор. На зборах перед селянами виступили учень Миргородської художньої школи Максим Чорнобай, Дмитро Соловей і Нечипір Чумак, які пояснили присутнім значення культурно-просвітньої роботи в справі піднесення національної свідомості українського народу і відтак запропонували заснувати «Просвіту». Селяни тут же постановили віддати для «Просвіти» старий будинок волосної управи, який стояв пусткою і потребував ремонту. Відразу ж хтось пішов із капелюхом збирати гроші для «Просвіти». Потім усі присутні з жовто-блакитною хоругвою і портретом Тараса Шевченка пройшли вулицями села, співаючи національний гімн «Ще не вмерла Україна» та українські народні пісні. Того ж вечора відбулися установчі збори членів «Просвіти», на яких обрали правління товариства та комісії: бібліотечну, господарську і театральну. Тим часом селяни влаштували толоку: привели в порядок старий будинок волосної управи, зокрема відремонтували дах, двері, вікна, помазали й побілили стіни, вимили підлогу. Бібліотеку, що належала «Обществу трезвости», передали «Просвіті». Проте серед більш ніж двох тисяч томів, призначених для читання селянам, не було жодної україномовної книги. Тож, повертаючись із Національного конгресу в Києві, Дмитро Соловей привіз до Шишак повну корзину книг української літератури. На допомогу прийшли й інші українські патріоти. Спільними зусиллями вони зібрали бібліотеку, яка через рік уже налічувала більше 1900 томів. При Шишацькій «Просвіті» існувала і читальня, де було досить українських газет і кожний, хто цікавився суспільно-політичним життям в Україні і на Полтавщині, міг їх переглянути. При «Просвіті» працювали вечірня школа для дорослих, де вчителями були викладачі місцевих початкових шкіл та драматичний гурток, який ставив спектаклі популярних українських авторів. За театральне приміщення останньому слугувала повітка пожежної сторожі. Декорації до спектаклів малював Нечипір Чумак та інші шишацькі художники-самоучки».

Захисники українського неба

У селі Михайлики вул. Гагаріна перейменували на честь землячки, уродженки цього села Ярослави Кривоніс (1999-2022) рр. — капітана Повітряних сил ЗСУ, яка полягла у перші дні війни під час російських бомбардувань Харкова.

Захисників Неба — так на пошану усіх воїнів ЗСУ з Повітряних сил перейменували у Шишаках вулицю Дерія.

Також прибрали з топонімії Шишак ім’я партизана СРСР з пантеону так званої «велікой отєчєствєнной» Віктора Солодовнікова. Натомість цю вулицю названо на пошану найкращого льотчика світу Олександра Оксанченка, який загинув у повітряному бою з російськими окупантами. Ним захоплювались авіатори усього світу. Українець, який став найкращим льотчиком-винищувачем у світі, мав більше двох тисяч льотних годин, тріумфальні польотів на найбільших світових авіашоу. Його почерк та стиль виконання фігур вищого пілотажу тепер знає весь світ. Детальніше на сторінці Полтавського офісу УІНП.

Героїв Української авіації — так на пошану українських захисників — полеглих воїнів-авіаторів усіх поколінь, від УНР до сучасних ЗСУ перейменували з ініціативи Пустовгара провулок Чкалова у Шишаках.

Вулиці Гагаріна у Яреськах і Шишаках перейменували на честь льотчика і першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. Детальніше на офіційному сайті УІНП тут.

Герої ЗСУ

Вулиця Земляків-Героїв ЗСУ — ця назва з ініціативи Пустовгара з’явилася у Шишаках в пам’ять про подвиги учасників російсько-української війни, уродженців Шишацької громади.

Захисників України — такі назви вулиць тепер у селах Воскобійники та Яреськи. А в Шишаках вул. Ломоносова місцеві депутати перейменували на пошану захисника, воїна ЗСУ Олександра Ружиленка, який поліг 12 липня 2022 року під час бою з російськими окупантами у селі Клинове Донецької області. Олександру був 51 рік…«У Шишаках народився і виріс. Тут здобував освіту і перші професійні навики. Був усезнаючим і всеуміючим профі у галузі телекомунікаційних технологій та будівництва. Був бажаним гостем у багатьох домівках. Але найперше — був чоловіком, батьком, ще молодим дідусем, другом і просто світлою людиною, якою і залишиться у пам’яті всіх, хто його знав. Він був майстер у своїй справі, далекій від військового вишколу. Він був людиною культури, музики, мистецтва, сучасних технологій. Однак повномасштабне вторгнення росіян змусило залишити мирну професію», -говориться на сайті Шишацької громади.

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине»

У Шишаках більше не глорифікуватимуть командира партизанського загону СРСР Дмитра Корніліча. Тепер ця вулиця з ініціативи її мешканців має назву Марусі Чурай (1625–1653) — уродженки Полтави, української співачки та поетеси часів Гетьманщини. Народилася в сім’ї сотника Гордія, одного з соратників гетьмана Хмельницького. Написала понад 20 популярних українських пісень. Серед них «Засвистали козаченьки», «Віють вітри»; «Сидить голуб на березі», «Зелений барвіночку»», «Ой не ходи Грицю», «Ішов милий горонькою». Поет Іван Хоменко знайшов у матеріалах козацького законодавства XVII століття інформацію, яка доводить історичність особи Марусі Чурай. У Полтаві їй споруджено пам’ятник.

У селі Великий Перевіз увічнили в назві вулиці українського бандуриста, співака (тенора), майстра з виготовлення бандур Пилипа Конененка. «Він народився 1904 року у селі Великий Перевіз в родині столяра. Навчившись у батька столярній справі, згодом використав цю майстерність при виготовленні бандур. Гри на бандурі навчався у Никифора Чумака. У 1925—1928 роках працював у Харківській капелі бандуристів.1928 року переїхав до Конотопа, де заснував шестимісячну школу гри на бандурі, згодом — капелу бандуристів „Відродження“, з якою виступав у багатьох містах і селах. У 1930—1933 рр.— учасник і керівник Конотопської капели кобзарів-бандуристів. У репертуарі мав українські народні пісні. Помер у страшному 1933 році», -розповів автор пропозиції Олег Пустовгар.

На Червоної Рути (задля прославлення пісні Володимира Івасюка, яка стала народною, — пропозиція історика, журналіста і воїна ЗСУ Вахтанга Кіпіані) перейменовано у селі Дмитрівка вулицю, що звеличувала учасника російсько-японської війни 1904-1905 рр., генерала російської імператорської армії Пащенка, а у Шишаках — провулок Макаренка (педагог СРСР, 1 липня 1935 р. призначений на посаду помічника начальника відділу трудових колоній та трудкомунсталінського НКВС УРСР; відповідно до деколонізаційного закону символікою російської імперської політики є «об’єкти топонімії, що присвячені працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів»).

У Шишаках перейменували провулок Сидора Ковпака. Він член Всеросійської комуністичної партії (більшовиків), у 1917-19 рр. брав участь у боях проти армії Української Держави та загонів вільного козацтва. Не підтримував, вороже ставився до УНР; у 1930-х закінчив спецшколу ОГПУ; учасник численних боїв проти воїнів УПА, які виборювали незалежність від режимів Сталіна і Гітлера; член ЦК КП (б). Тепер на пропозицію Пустовгара і Кіпіані цей провулок назвали Червоної Калини — на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів народної російсько-української війни за незалежність. Детальніше.

Полтавський офіс УІНП