Розмір тексту

У Києві експонували виставку про договір полтавця Петлюри із Польщею

У Києві на Контрактовій площі за сприяння Українського інституту національної памʼяті експонували вуличну виставку «Союз білого орла та золотого тризуба». Її створив Центр дослідження воєнної історії Збройних сил України.

Виставка проводить паралелі між подіями сторічної давнини, коли в 1920-му польський та український народи обʼєднали зусилля для спільної збройної відсічі агресії більшовицької Росії, та сьогоденням. Десять банерів розповідають про політичний союз, бойові дії, військову та гуманітарну допомогу в 1920-му і зараз, а також про польських добровольців на сучасній російсько-українській війні.

Про виставку розповіли начальник Центру дослідження воєнної історії ЗСУ полковник Ігор Косяк, директор Польського інституту в Києві Роберт Чижевський, заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак.

«Коли наші держави змагалися за свою незалежність і національну ідентичність, часом ми опинялися у протиборчих таборах. Цим незмінно користалася Росія, щоб встановити контроль і над Києвом, і над Варшавою. Але є в нас і героїчні сторінки, коли польський та український народи обʼєднувалися довкола спільної боротьби. Так було в 1920 році. Саме в ці дні у квітні 1920-го були підписані політичні та військові конвенції між представниками Української Народної Республіки і Другої Речі Посполитої [так званий Договір Пілсудського — Петлюри — ред.], що дало змогу організувати спільну боротьбу з більшовицькою Росією. Тут, в Києві, відбулися спільні бої. 114 польських вояків-учасників тих подій поховані на Байковому кладовищі», — розповів полковник Ігор Косяк.

Роберт Чижевський зауважив, що «історична памʼять — це та частина минулого, яка зараз нам потрібна, яку хочемо, щоб памʼятали сучасні громадяни». Вочевидь, такою частиною минулого є досвід спільного протистояння московській загарбницькій політиці. «Сучасним державам Польщі та Україні потрібна взаємна дружба», — підсумував директор Польського інституту в Києві.

«Ця виставка нагадує нам про минуле, яке багатьом мало відоме. В історії українського та польського народів є багато різних сторінок. Ми більше знаємо про історії, повʼязані з ворожнечею, зокрема тому, що їх активно й старанно тиражували радянська та російська пропаганди. Але в нашій історії були й інші досвіди, наприклад, військово-політичних союзів між українцями і поляками. Союз 1920 року не привів українців до перемоги, не привів до того, щоб Україна залишилася незалежною. Але він відіграв свою роль у подальшій історії польського та українського народів. Сьогодні ми знову говоримо про наш союз. Сьогодні цей союз набагато ширший, бо в ньому бере участь чи не вся Європа. Тож сьогодні ми маємо шанс на перемогу над спільним ворогом», — зауважив Володимир Тиліщак.

Також нагадаємо, що про події 1920 року, коли українська та польська армії спільними зусиллями зупинили наступ російських більшовицьких військ на Європу, розповідає ще одна виставка Українського інституту національної памʼяті — «1920: на захисті Європи від більшовизму». Її можна подивитися онлайн. А також цим подіям присвячений мальопис «Оборона Замостя. Легенда про лопату».

Історична довідка

На початок 1920 року Українська Народна Республіка вела нелегку боротьбу з більшовицькою Росією за своє існування. Вперта боротьба українців проти радянської навали була однією з головних причин, чому УНР змогла домовитись про політичний та військовий союз із Польщею, стосунки з якою до цього коливалися від військового протистояння у 1918–1919-му до нейтралітету. Польське керівництво й особисто глава держави Юзеф Пілсудський розуміли, що в 1920 році більшовики знову спробують захопити Європу — і Польща буде першою на шляху їхнього наступу.

21 квітня 1920-го у Варшаві УНР і Польща уклали угоду. Згідно з її умовами, Польща визнавала незалежність України та зобовʼязувалася надавати військову допомогу. Натомість керівництво УНР погодилося, що українсько-польський кордон проходитиме по річці Збруч, це залишало західноукраїнські землі у складі Польщі. Таку поступку українського уряду критикували від моменту укладання Варшавської угоди, проте на той момент це була чи не остання можливість зберегти незалежність.

25 квітня польські й українські війська перейшли в наступ на Київ і незабаром звільнили українську столицю. Під прикриттям польських військ Армія УНР змогла відпочити та провести реорганізацію. Крім того, Польща надала українським військовим вкрай необхідні зброю та постачання. На визволених територіях України відбувалося відновлення державного та військового апарату, що мали забезпечити надійний тил українському війську.

Але часу для розбудови держави та армії в України не виявилося. Вже 26 травня того ж року розпочався контрнаступ «червоних» військ. Плани радянського керівництва були грандіозні: прорватися через Польщу до охопленої революційним рухом Німеччини. Звідти більшовицька революція мала поширитися на всю Європу, а далі — й на весь світ. Однак спочатку треба було розбити польські та українські війська.

Під ударами «червоних» польські та українські сили були змушені відступити на захід, але їм вдалося уникнути розгрому. Армія УНР боронила південне крило польсько-українського фронту. Вперта оборона українських дивізій зв’язала значні сили ворога, які більшовицьке командування так і не змогло перекинути на львівський та варшавський напрямки.

16 серпня 1920 року під Варшавою розпочався контрнаступ польських військ, який завершився блискучою перемогою Війська Польського. Радянське командування кинуло на допомогу 1-шу кінну армію. Але вміла оборона Замостя під керівництвом полковника Марка Безручка зв’язала «червону» кінноту й дала змогу польському командуванню підтягнути резерви. У битві під Замостям — Комаровим 27–31 серпня 1920-го польські й українські підрозділи розбили 1-шу кінну армію.

Плани більшовиків щодо загальноєвропейської соціалістичної революції так і залишились на папері. У вересні польські та українські війська наступали на схід по всьому фронту. 21 вересня українські частини перейшли на східний берег ріки Збруч, опинившись на території, визнаній Варшавською угодою за УНР. Та попри успіх кампанії 1920 року, виснажена війною Польща вирішила відмовитись від подальшої боротьби й уклала перемир’я з радянською Росією. Без підтримки союзника Армія УНР після важких листопадових боїв відступила на територію Польщі, де була інтернована.

За матеріалами офіційного сайту УІНП

Національна пам’ять

Редактор проекту: Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті

983

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему