22 і 25 травня — дні пам’яті видатного полтавця Симона Петлюри

1. Обоє батьків Симона — Василь та Ольга — походили з давніх козацьких родів.
2. Петлюра вчився у церковнопарафіяльній школі, потім — у Полтавській духовній семінарії. Захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою. У 1901-му Симона виключили з семінарії через революційний і «мазепинський» дух — участь в організації виступу композитора Миколи Лисенка.
3. 1900-го Петлюра познайомився з харківським адвокатом Миколою Міхновським, який написав програму для Революційної української партії під назвою «Самостійна Україна». Симон став членом цієї партії.
4. Щоб уникнути арешту за громадську діяльність, в 1902 році Симон виїхав на Кубань. Там вчителював та долучився до Чорноморської вільної громади — кубанської організації РУП. За це втратив посаду вчителя. Став співробітником історика, члена-кореспондента російської Академії наук Федора Щербини, якому допомагав збирати матеріали для праці з історії кубанського козацтва.
5. На Кубані Петлюра почав писати статті. Співпрацював із «Літературно-науковим вістником», «Записками Наукового товариства імені Шевченка». Писав для РУПівських газет. На прохання партії облаштував у своєму помешканні мінідрукарню, щоб видавати антицарські листівки, за що його арештували в грудні 1903-го.
6. Під час революції 1905 року в Російській імперії брав участь у діяльності Української соціал-демократичної партії, що виокремилася з РУП. Належав до її лідерів. Упродовж наступного року в Петербурзі співредагував партійний друкований орган — місячник «Вільна Україна». З 1907-го в Києві Петлюра працював секретарем щоденної Чикаленкової газети «Рада». Навколо неї згуртувалися Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька-Черняхівська, Сергій Єфремов.
7. Симон Петлюра писав театральну критику. Пік цього аспекту його професійного життя припав на 1906–1908 роки.
8. Упродовж останнього десятиліття перед революційними подіями в Російській імперії Симон продовжував редагувати часописи, писати про українське культурне та літературне життя. Певний час він жив у Москві, де познайомився й одружився з полтавкою Ольгою Більською. Їхня єдина донька Леся померла в 1942-му. В останні роки перед революцією працював у Союзі земств і міст на Західному фронті Російської імперії у Першій світовій війні.
9. Після повалення російського самодержавства в 1917-му Петлюра організував у Мінську, де тоді жив із сімʼєю, український з’їзд Західного фронту. На зʼїзді його обрали головою Українського військового комітету Західного фронту й делегували на перший Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся 18–21 травня 1917-го в Києві. Учасники Всеукраїнського зʼїзду обрали Симона Петлюру головою Генерального військового комітету. У червні він став Генеральним секретарем військових справ при Українській Центральній Раді.
10. На посаді Генерального секретаря військових справ Петлюра спрямував зусилля на українізацію військових частин, створення українських збройних сил. Йому доводилося долати неприхильне ставлення до формування армії з боку деяких представників Центральної Ради і відкритий спротив цьому з боку російського уряду та проросійських сил. 18 грудня 1917 року на знак протесту проти рішення Центральної Ради піти на укладання Берестейського миру Петлюра вийшов з уряду. Після відставки організував Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні–лютому 1918-го разом із Січовими стрільцями відіграв вирішальну роль у боях за Київ та придушенні більшовицького заколоту на заводі «Арсенал».
11. Петлюра був противником гетьманської влади Павла Скоропадського та одним із керівників антигетьманського підпілля. У грудні 1918-го Директорія повалила гетьманську владу та відновила Українську Народну Республіку. Симон Петлюра очолив Директорію у травні 1919 року в умовах збройної російської агресії. У важких внутрішніх і зовнішніх обставинах він 10 місяців очолював збройну боротьбу проти червоної та білої Росії.
12. Після поразки армії УНР у боротьбі за незалежну Україну Симон Петлюра здійснював політичне керівництво українським урядом в екзилі та військовими підрозділами, інтернованими на території Польщі. Вів переговори задля підтримки УНР.
13. Більшовики полювали на українського лідера кілька років. 25 травня 1926-го в Парижі Симона Петлюру застрелив більшовицький агент Самуїл Шварцбард. Поховали його 30 травня на паризькому цвинтарі Монпарнас.
14. Більшовикам вдалося фізично ліквідувати Петлюру. Після цього вони доклали зусиль, щоб очорнити його імʼя в Україні та за кордоном. Процес над убивцею відбувався в атмосфері інспірованих та фінансованих Кремлем наклепів щодо антисемітизму Петлюри. На захист кілера виступив і Максим Горький. Радянський режим задіяв маніпульований ним міжнародний робітничий рух. Під цим тиском французький суд присяжних звільнив убивцю від покарання. В СРСР комуністична пропаганда вкорінювала в масовій свідомості асоціацію слів «петлюрівщина», «петлюрівці» з чимось ворожим, буржуазним і шовіністичним.

За матеріалами офіційної ФБ-сторінки Інституту нацпам’яті