У Полтаві експонується виставка про російські медіазлочини

Проєкт покликаний розповісти про тих, завдяки кому світ знає про геноцидальну війну, яку розвʼязала Росія проти України. Йдеться про журналістів та журналісток, які загинули, були поранені, опинилися під обстрілами, у полоні або зазнали переслідувань від початку повномасштабного вторгнення.

На вуличних стендах зібрано найповнішу інформацію про злочини росії проти українських та закордонних журналістів від початку повномасштабного вторгнення.

Загалом після 24 лютого 2022 року росіяни здійснили понад 500 злочинів проти медіа: представники преси із перших днів нападу стали мішенями російських військових, які бояться розголосу про свої злочини в Україні.

Станом на 25 квітня, за даними Інституту масової інформації, росіяни вбили 53 українських та закордонних журналістів: 8 з них загинули під час виконання професійних обов’язків, 45 — як учасники бойових дій або внаслідок обстрілів чи катувань. Ще щонайменше 17 журналістів поранили, 21 — були викрадені. Крім того, ще 16 кримських журналістів перебувають в ув’язненні за політично мотивованими справами. Поки готувалася виставка у Полтаві, полягли ще двоє медійників, — повідомила ведуча церемонії відкриття, знана тележурналістка Ілона Довгань.

Ольга Герасим’юк, Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, додала, що у цю повномасштабну війну журналісти стали справжніми воїнами:

— Чимало з них долучилися до лав Збройних сил України для захисту своєї Батьківщини. А ті, які працюють у професії, часто опиняються у найгарячіших точках війни і, ризикуючи своїм життям, розказують усім про злочини рашистів в Україні. Особливо важко було медійникам прикордоння — у тих регіонах, які з перших днів повномасштабного вторгнення опинилися під окупацією. Незважаючи на величезну небезпеку і ризики, вони продовжували свою роботу і забезпечували інформацією співвітчизників. У дуже важких умовах працювали медійники Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини, Донеччини. Українські медійники, без перебільшення, героями.

Ольга Герасимюк дає коментарі полтавським ЗМІ

Пам’ять про всіх загиблих українських та іноземних журналістів присутні вшанували хвилиною мовчання.

Вперше виставку представили торік у Києві, потому її побачили у Боярці, Вінниці та Одесі.

Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН, зазначила під час відкриття виставки у Полтаві, що рік тому цей проєкт був реакцією на те, що іноземні медіа продовжували у своїх текстах називати війну Росії проти України кризою, конфліктом або ж «війною Путіна» чи «війною російського уряду». 

«Це відбувалося в той час, коли окупанти вбивали українських та закордонних медійників і коли армія ворога цілеспрямовано влучала в автівки з написом „Преса“, катувала журналістів і терором насаджувала свою пропаганду на окупованих територіях України. За рік повномасштабного вторгнення завдяки роботі українських медійників, дипломатів і правозахисників більшість іноземних медіа нарешті називає війну війною, водночас у світі все частіше говорять про „втому від України“. Наші фотовиставки — це нагадування, що геноцидальна війна Росії проти України триває, і що однією з цілей окупантів і далі лишаються медіа та свобода слова», — додала Тетяна Терен.

Тетяна Терен

Виставка The War Is Not Over Yet — вияв солідарності з українськими медійниками та медійницями, які борються за правду, ризикуючи власним життям. Вони залишають свою професійну діяльність і стають до лав Збройних сил України. Вони ведуть активну боротьбу на інформаційному фронті, фіксуючи перебіг війни й розповідаючи про неї правду світові. Завдяки українським журналістам, фотографам, операторам та фіксерам міжнародна спільнота дізнається про новини з фронту й бачить докази воєнних злочинів росіян.

«Боротьба українців за свободу — це зокрема боротьба й на інформаційному фронті. Чимало журналістів, операторів, фотографів її висвітлюють уже чимало років — і під час Революції Гідності, початку війни у 2014 році та повномасштабного вторгнення росії. Багато в чому це для нас особиста історія, адже серед загиблих медійників, історії котрих розповідає виставка, є друзі Музею Майдану, з якими реалізовували спільні проєкти, та друзі й рідні наших колег. Тож ушановуємо пам’ять загиблих та дякуємо тим, хто щодня працює на цьому непростому фронті й показує світові правду про війну в Україні та злочини рашистів, наближаючи перемогу», — сказала завідувачка відділу розвитку та комунікацій Національного музею Революції Гідності Ксенія Дворнікова.

Ксенія Дворнікова

«Російсько-українські стосунки — це історія війн і постійних спроб вбити українську ідентичність. Протягом усіх понад 600 років існування Московсько-Петербурзької держави інструментом цих протистоянь були дезінформація, імперська пропаганда, інформаційні війни, намагання знищити питомо українські ЗМІ», — наголосив регіональний представник Українського інституту національної пам’яті Олег Пустовгар. Він навів низку прикладів: це й інформаційна війна московського царя Пєтра I, спрямована на паплюження серед населення Гетьманщини антимосковського повстання гетьмана Івана Мазепи; і заборона російським царатом першої україномовної газети «Хлібороб», яку у Лубнах на початку 20 століття видавали спільно з Миколою Міхновським подвижники української культури брати Шемети; це і переслідування російськими більшовиками матері Лесі Українки, письменниці Олени Пчілки, яка видавала у Гадячі газету «Рідний край»; це і фінансування телепомийок медведчука-мураєва, які поливали український народ інформаційною московською блекотою. Вбивства і звірячі катування українських та закордонних журналістів у полоні, про що і розповідає виставка українською і англійською мовами, Олег Пустовгар назвав «однією з найвищих точок деградації і звиродніння російського суспільства, яке потребує невідкладного лікування від страшної хвороби імперіалізму і її сучасного прояву — „рашизму“.

Олег Пустовгар

На відкритті фотовиставки побували студенти факультету філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету. Завідувачка кафедри журналістики навчального закладу, професорка Світлана Семенко розповіла, як війна змінила навчальний процес:

— Наш колега, Сергій Шебеліст, нині в лавах ЗСУ боронить країну і є степендіатом українського ПЕН-клубу. Позивний у нього „Журналіст“ і він навіть на фронті продовжує писати. Ми зі студентами обговорюємо історії наших випускників. Історії журналістів, які загинули. Які працюють. Ми долучаємося до всіх вебінарів і лекцій, які проводять військові журналісти. Ми співпрацюємо з полтавськими журналістами, які займаються волонтерською діяльністю, їздять на передову та в деокуповані райони. Війна нас змінює і такі виставки дуже важливі. Мені найважче біля стенду, де Макс Буткевич, якого засудили в „ЛНР“ до великого тюремного ув’язнення.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційного сайту Музею Революції Гідності)