Розмір тексту

Полтавка Варвара Любарт і її не полтавські шляхи

26 квітня виповнюється 125 років від дня народження, української актриси, уродженки Полтави, Варвари Антонівни Любарт — ім’я якої припало пилом минулих років і рідко кому не дотичному до історії театру спливе напам’ять. А дарма. Варвара Антонівна народна артистка Української РСР (1947), її творчий доробок відзначався нагородами, у 1950 — 1953 роках обиралася депутатом Львівської міської Ради.

У газетних відгуках про перші постановки «Украденого щастя» Івана Франка театром ім. М. К.Заньковецької відзначається, що Варвара Любарт, акторка з магічною аурою була серцевиною вистави, бо через себе пропускала дівоче лихо, потерпаючи від життя з чужою людиною, долаючи всі етапи звикання до свого чоловіка, які завершуються великим зламом, коли почуття кохання перекреслило всі закони моралі. Звідки ж брала цю магію Варвара Колишко зі сценічним псевдонімом Любарт? Чи не від Марусі Чурай? Чи не від полтавської такої родючої на таланти землі?

Мати її — актриса театру Марка Кропивницького Лідія Колишко (псевдо Квітка). Подейкують, що гаряча Лідія була коханкою Кропивницького і навіть народила йому сина Павла, але на овиді з’явилася нова пристрасть, в яку Лідія занурилась із головою, зоставивши дитину батькові. Від нового захоплення в Квітки 26 квітня 1898 року народилася донечка Варвара.

Колишню коханку свого вчителя з немовлям на руках прихистив Панас Саксаганський, він дуже полюбив дівчинку, глядів її і прикипів до Варвароньки на все подальше життя. Незабаром від стосунків Панаса та Лідії народився син Петро, більше чотирьох років вони прожили разом в цивільному шлюбі.Перебуваючи на гастролях у Варшаві Панас побачив 17-річну Ніну Левченко, юна акторка, була на кілька десятиліть молодша за нього, але стала Саксаганському вірною супутницею всього життя.

Лідія Квітка, ковтаючи сльози образи та ревнощів, і цього сина зоставляє батькові, швидко виходить заміж за актора Федора Левицького. Удвох вони очолювали власну трупу.

Варвара була дитям сцени, театр став її органічним оточенням, без нього далі молода дівчина не уявляла себе. В 1916 — 1918 рр. вона навчається на вокальному відділенні консерваторії та у драматичній школі при Державному театрі драми (обидві — Петроград, нині — Санкт-Петербург), клас Ю. М. Юр’єва.У 1918 році вітчим Панас Саксаганський запрошує Варвару у трупу Державного народного театру у Києві, попрацювати під його керівництвом. Протягом п’яти років актриса грає у цьому театрі, ставши здібною ученицею Марії Заньковецької.

45 років її подальшого життя будуть пов’язані з театром ім. М. Заньковецької. З 1922 по 1967 рік — із перервою — працює в Українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької — до 1923 року в Києві, у 1931–1944 — з перервою в період Другої світової війни — у Запоріжжі. 1944 року разом з театром переїздить до Львова.

А. Похожієнко, начальник Львівського обласного відділу в справах мистецтв при облвиконкомі так пише про цю подію у газеті «Вільна Україна» за 22 листопада 1944 року: «27 листопада розпочинає свою роботу у Львові один із найстаріших, провідних театрів України, український державний драматичний театр ім. М. К. Заньковецької. Заснований в 1922 р. у Києві з невеликої групи талановитої акторської молоді, яку очолював відомий вже в той час режисер і актор Борис Романицький, театр прибрав ім’я славетної артистки Марії Костянтинівни Заньковецької. Правильний добір репертуару дозволяє його глядачеві обізнатись з перлинами світової драматургії, творами класиків української літератури, з сучасними п’єсами радянських письменників (від Шекспіра і Шіллєра, від Гоголя до Сельвінського і Погодіна, від Шевченка, Лесі Українки, І. Франка до Корнійчука і інших українських драматургів. Це дало театрові право бути одним із провідних на Україні. Хочеться пригадати відому постановку „Отелло“, яку покійний Панас Карпович Саксаганський, (який взагалі дуже багато попрацював з театром ім. Заньковецької) поставив вперше на українській сцені. Ця п’єса іде і зараз з першими виконавцями Отелло–Романицький, Яго–Яременко, Дездемона–Любарт…».

Варвара Любарт була різноплановою, яскравою актрисою великого драматичного таланту із тонким внутрішнім чуттям. Образи, які створювались нею виокремлювалися серед інших, бо несли в собі високу сценічну культуру, аристократизм і неповторну виразність. Зіграла цілу низку ролей у виставах світового та національного класичного репертуару.

В цьому переліку можна відзначити: роль Анни в «Украденому щасті» І. Франка, Амалії — у «Розбійниках» Ф. Шіллера, Оксани у «Гайдамаках» Т. Шевченка, Доріни — в «Тартюфі» Ж.-Б. Мольєра, Дездемони — в «Отелло» Шекспіра, Лауренсії — в «Овечій криниці» Лопе де Вега, Олени — у «Підземній Галичині» М. Ірчана, Люсі — в «Республіці на колесах» Я. Мамонтова, Вікторії — у «Княжні Вікторії» того ж автора та багато інших.

Померла 69-річна Варвара Любарт (Колишко) 4 листопада 1967 р. у Львові. І десь поміж світами, за далеким овидом зустрілися дві славні землячки, дві полтавки — Маруся Чурай та Варвара Любарт, зустрілися і усміхнулися одна одній…

Підготувала Юлія НОВОСЕЛЕЦЬКА, бібліограф І категорії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара (для Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті)

Національна пам’ять

Редактор проекту: Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті

1055

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему