Розмір тексту

Герої російсько-української війни у назвах вулиць, — рішення Полтавської міськради

На 25-й позачерговій сесії Полтавської міськради 8-го скликання депутати затвердили нові назви для 71 об’єкта топоніміки. Рішення обранців базується на результатах волевиявлення, тобто онлайн голосування усіх охочих мешканців Полтавської міської територіальної громади. Вшановано видатних українців, життя і діяльність яких пов’язані з Полтавою й виконано закон про українську мову, який серед іншого забороняє використання русизмів у назвах вулиць і провулків. А ще депутати міської ради проголосували за увічнення пам’яті полеглих Героїв народної російсько-української війни за незалежність України. Сьогодні розповідаємо про них.

На честь Максима Краснокутського

Перейменовано вулицю Цвіточну. Народився у 2004 році в Полтаві. Закінчив гімназію № 32 та Полтавську дитячу музичну школу № 3 імені Бориса Гмирі по класу саксофона. Паралельно із музикою займався бальними танцями. У 2019 році поступив у Полтавський фаховий коледж мистецтва імені Миколи Лисенка. Навчався у викладача Єлізара Пащенка. У 2021 році Максима покликали працювати у муніципальний духовий оркестр «Полтава» під керівництвом Едуарда Головашича.

Максим закінчував курс навчання у Полтаві й влітку 2022 року планував поступати до Академії музики міста Дніпро. Однак ці плани зруйнували російські окупанти. Хлопець якраз був на зимових канікулах, коли 24 лютого росія вдалася до нового ще цинічнішого і жорстокішого витка цієї війни, яка розпочалася у лютому 2014 року. Юний полтавський музикант із перших днів повномасштабного вторгнення російських варварів записався добровольцем до Збройних Сил України. 29 липня Максим Краснокутський (позивний «Студент») поліг під час ворожих обстрілів неподалік Мар’їнки.

Максим Краснокутський Максим Краснокутський

На пошану бійця полку «Азов» Наталії Стребкової

 перейменовано вулицю Роз’їздну. Наталія Валентинівна Стребкова (20.02.1977 – 15.04.2022) — сержантка, діловодка окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, полеглий Герой російсько-української війни. Народилася в Полтаві; певний час працювала перукаркою в салоні краси. У 2015 році заприязнилася із чоловіком, теж бійцем «Азову» й згодом переїхала жити до Маріуполя.

У 2017 році стала діловодом полку «Азов». Восени 2018 року вступила і потім закінчила курси сержантів; мала позивний – «Зоряна». Від початку повномасштабного вторгнення росії разом з чоловіком захищала Маріуполь. Наталя виконувала обов’язки бойової медикині.15 квітня 2022 року у віці 45 років полягла від потрапляння багатотонного снаряда у сховище під час героїчної оборони заводу «Азовсталь» у місті Маріуполі. 04 серпня 2022 року похоронена в Києві. Указом Президента України від 05.05.2022 р. нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Наталія Стребкова-Зоряна Наталія Стребкова-Зоряна

Десантник Олег Кулаковський

Провулок Уютний перейменовано на честь Олега Кулаковського. Він народився у селі Кратова Говтва Диканської громади, а з 16 років жив у Полтаві. У 18 років призвали на строкову службу, а потім було ще 3 роки контракту. Пізніше спробував себе у підприємництві, займався перевезеннями по Україні та іншим країнам Європи. У 2020 році наважився здійснити дитячу мрію й пішов з бізнесу в десантно-штурмові війська. 9 місяців захищав від росіян український Донбас у зоні проведення ООС, обороняв Новолуганське.

Напередодні 24 лютого частина Олега мала виїжджати на ротацію, замінити своїх в ООС, але все змінилося. 11 лютого десантники поїхали на Харківщину, ближче до кордону з росією, на навчання. Сержант Збройних сил України, військовослужбовець військової частини А-1493, командир відділення підвозу та перевезення мінометної батареї окремої десантно-штурмової бригади Олег Кулаковський поліг 24 лютого у Сумах під час обстрілу колони.

Олег Кулаковський Олег Кулаковський

Андрій Ярешко

Назва-русизм «Кузнєчна» пішла у небуття. Тепер у назві цієї вулиці увічнено пам’ять Героя війни з росією періоду АТО/ООС Андрія Ярешка. Він народився у Полтаві у 1964 році. Після закінчення 27-ої школи у 1981-му здобув фах електрозварювальника. Працював помічником директора школи № 20 з господарської частини, на Полтавському та Мало-Будищанському будівельних комбінатах, у Полтавському управлінні бурових робіт. Десантник. У травні 1992 року отримав військове звання «лейтенант», учасник війни в Афганістані. У 2014 році не міг залишитися байдужим до війни, яку розв’язала росія проти України, до загарбання московитами українських територій-Криму і частини Донбасу. Тож навесні 2014 року вступив до 16-го Полтавського батальйону територіальної оборони, мав позивний «Яр». У квітні 2015-го був демобілізований, у Полтаві пробув три місяці, а потім знову пішов у військкомат й вересні цього року повернувся на фронт. Поліг 5 березня 2016 року під час обстрілу росіянами 120-міліметровими мінометами. Поховали на Алеї Героїв Центрального міського кладовища Полтави.

Посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани», нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, відзнакою «За вірність народу України» І ступеня, медаллю «За оборону Авдіївки», медаллю «За жертовність і любов до України», медаллю «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть». 11 травня 2021 року на фасаді школи № 27, що на вул. Європейській, 60 старшого лейтенанта ЗСУ Андрія Ярешка увічнили у меморіальній дошці.

Андрій Ярошенко Андрій Ярошенко

Поховання Андрія Ярешка на Алеї Героїв Поховання Андрія Ярешка на Алеї Героїв

Відкриття меморіальної дошки Андрію Ярешко Відкриття меморіальної дошки Андрію Ярешко

На честь Валерія Константинова

Перейменовано провулок Рельсовий. Константинов Валерій Володимирович народився 28 серпня 1979 року в місті Кіровограді (тепер – Кропивницький). Майже все життя прожив у Полтаві, в мікрорайоні Сади. Останні роки працював водієм у Нідерландах. Відразу після початку повномасштабного вторгнення росії Валерій повернувся, щоб боронити Батьківщину. Став стрільцем Добровольчого батальйону «ОДЧ Карпатська Січ». Мав позивний «Француз». Звільняв від ворога Київську область, а невдовзі із підрозділом був перекинутий під Харків. 11 квітня 2022 року поліг на Харківщині, виконуючи бойове завдання. Поховали захисника 15 квітня 2022 року на центральному кладовищі Полтави.

Валерій Константинов Валерій Константинов

Едуард Горошочко Герой Майдану і полку «Азов», очільник ГО «Вороскол», організатор органічного виробництва

Провулок Міняйловський перейменовано. У назві тепер увічнено Едуарда Горошочка — старшого солдата полку «Азов» Національної гвардії України. Народився 1990 року в місті Полтава.

Належав до тих українців, які глибоко усвідомлювали промосковську сутність тодішньої влади. Він, як і мільйони інших українців, не міг миритися із прагненням російської федерації зберігати абсолютний вплив на Україну. Саме бажання влади Януковича перетворити Україну на зону інтересів Кремля і спричинило найбільші масові протести у сучасній історії України – Революцію Гідності 2013–2014 років. Боротьба Добра і Зла. Протистояння двох напрямів цивілізаційного розвитку. Прагнення інтегруватися до НАТО і ЄС, щоб унезалежнитися від Кремля або ж законсервуватися у сфері впливу росії, втягти Україну в економічний і політичний союз із нею. Горошочок обрав Добро, обрав Україну. Розумів, що в цей складний для країни час має бути на Майдані. Революція Гідності — яскрава сторінка гідного життя патріота України, уродженця Полтави Едуарда Горошочка.

2014 по 2016 рік проходив військову службу у лавах Збройних сил України, брав участь у боях проти російських окупантів за Широкине. Після цього звільнився через поранення в плече. Очолив полтавську ГО «Вороскол», яка займалась військово-патріотичним вихованням. Також з іншими військовими займався налагодженням органічного виробництва на Полтавщині.

Військову службу проходив у складі окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов». У ході широкомасштабного військового вторгнення РФ в Україну з побратимами захищав Маріуполь. 1 квітня 2022 року у останньому дописі на своїй сторінці у фейсбуці він написав, що окупантам не може бути жодного прощення: «У мені тече кров моїх предків вони дивляться на мене з небес і я не можу осоромити їх, я знаю вони прийдуть до мене, вони допоможуть, вони стануть поруч у моїй боротьбі зі злом. Нехай Дніпро широке і гори Карпат, Чорне та Азовське море, безкраї поля і блакитне небо над ними дають мені сили і знають я буду битися за них, я буду битися за кожний шматок своєї рідної землі, я буду битися за кожну дитину, за кожну сім’ю, за дружину, за дитину, за сім’ю, за полеглих друзів. Я вже не той хлопчик якого ви не боялися, я досвідчений Воїн».

Загинув 15 квітня 2022 року на «Азовсталі». У Едуарда Горошочка залишилися батьки, дружина та дитина. Нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Горошочко Едуард Горошочко Едуард

Анатолій Дергай

З топоніміки Полтави стерто русизм у назві вулиці «Жасмінова». Натомість у увічнено воїна Анатолія Дергая (27.06.1987 – †25.04.2022).

«Його дитинство промайнуло у рідному місті Полтаві, де народився та виріс. Хлопець закінчив Полтавську гімназію №33 та Полтавський політехнічний коледж. З дитинства любив різноманітну техніку, автомобілі, з чим і пов’язав свою майбутню професію. Анатолій прекрасно водив авто, близько 9 років працював таксистом, із 2017-го став далекобійником міжнародного класу, об’їздив усі країни Європи, З майбутньою дружиною Інною Анатолій познайомився, коли працював таксистом. Згодом молоді люди створили прекрасну родину. На початку повномасштабного вторгнення російської нечисті Анатолій Дергай доєднався до місцевої тероборони. Згодом подався у військкомат. Пройшов медичну комісію та твердо вирішив захищати Батьківщину від окупантів. На умовляння дружини Інни відповідав переконливо: „Ти не розумієш, я давав присягу!“. У березні Анатолій Дергай добровольцем став до лав Збройних сил України. У складі 27-ї реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Колнишевського обороняв Харківщину. Будучи першокласним водієм-далекобійником, Анатолій застосував свої уміння й на війні. Йому довірили бойову машину РСЗВ „Ураган“. Разом з побратимами вони виконували на ній спеціальні завдання. Анатолій швидко розібрався зі складнощами керування артилерійської установки. 25 квітня поблизу села Шебелинка, на Харківщині, завжди відкриті, щирі й віддані Батьківщині хлопці дали свій останній земний бій. За наведенням зрадників-колаборантів дві РСЗВ „Ураган“ з повним екіпажем та бойовим зарядом були атаковані ворожим „Іскандером“. Машини здетонували – шансів вижити не було», — розповіла про Героя редакторка газети «Вісті Полтавського району» Юлія Шабля.

Указом президента України №397 Анатолій Дергай нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно). Похоронений у Полтаві на Затуринському кладовищі.

Анатолій Дергай із сімєю Анатолій Дергай із сімєю

Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами ЗМІ регіону й на основі інформації, наданої професором Леонідом Булавою та Інститутом розвитку міста)

Національна пам’ять

Редактор проекту: Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті

902

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему