150-річчя Олексія Бекетова: про будівлі в Лубнах та як росіяни знищують харківські шедеври знаменитого зодчого

24 лютого 2022 розпочався новий етап російсько-української війни- вторгнення ворожих військ. Російська армія нещадно нищила Харків, а з ним — і творчу спадщину Олексія Бекетова. У візуальних матеріалах Українського інституту національної пам’яті (УІНП) розповідаємо про архітектурні роботи Бекетова, які найбільше постраждали від московських варварів впродовж року.

Олексій Бекетов народився 3 березня (19 лютого за старим стилем) 1862 року у Харкові у сім’ї вченого, основоположника фізичної хімії Миколи Бекетова. Навчався в Харківському реальному училищі та приватній художній школі Марії Раєвської-Іванової. Фах архітектора здобув у Петербурзькій академії мистецтв. Молодому обдарованому архітектору відразу ж запропонували роботу в Москві і в Петербурзі, але повертається до рідного міста, щоб зробити місто кращим. Більше 40 архітектурних шедеврів у неоренесансному чи модерному стилі подарував любому серцю Харкову. Був знаним у Харкові педагогом та співпрацював із багатьма навчальними закладами міста: художнім училищем та інститутом, інженерно-будівельним інститутом, інститутом комунального будівництва. Працював Олексій Бекетов і як художник-аквареліст. Крім архітектури, малював пейзажі, зокрема, створив низку пейзажів Криму, серед його учнів — живописці й архітектори Василь Кричевський, Олексій Душкін, Олександр Касьянов.

Помер Олексій Бекетов у 1941 році в окупованому нацистами Харкові.

Споруди Бекетова були збудовані в Дніпрі, Запоріжжі, Сімферополі, Алушті, Керчі, Новочеркаську, містах Донбасу, а також у нас, на благословенній Полтавщині.

У місті Лубни є дві будівлі, зведені завдяки таланту Олексія Бекетова. Перша — це загальноосвітня школа № 10, історичне минуле якої пов’язане із далеким 1902 роком. Саме тоді, на 12-му єпархіальному з’їзді духовенства, було вирішено створити в Полтавській єпархії училище для дочок священиків, зводилося воно коштом Полтавського свічкового заводу. У 1907 році Лубенське єпархіальне училище було відкрито. Бекетов подбав, щоб споруда вражала величчю та вишуканістю. Триповерхова будівля зведена у формі літери «Е», з куполом та вишуканими оздобами: над входом збереглася арка та кольорові міні-віконця із кахлів. Бекетову-архітектору притаманна стильова різноманітність — це й неоренесанс, і модерн, і неокласицизм. А саме ця будівля створювалась під впливом українського романтизму. В Лубнах побутує легенда, а можливо і не легенда, що начебто Олексій Миколайович так прорахував кількість цеглин, які будуть задіяні в будівництві училища, що по його завершенню зосталося тільки п’ять невикористаних цеглин.

На навчання до єпархіального училища приймали переважно дочок православного духовенства. Найбідніші, за рішенням Покровської опікунської ради, мали право на безкоштовне здобуття освіти, решта мусили платити 150-200 карбованців на рік. На межі 1918-1920 рр. у будівлі єпархіального училища відкрили Лубенський учительський інститут. Трагічними виявилися роки окупації міста німецькими військами, у цій споруді було організовано концтабір для полонених офіцерів. Розстріли проводились на прибудинковій території. Через концтабір пройшло близько ста тисяч осіб, багато з них загинуло. У 1943 році, під час вигнання нацистів з Лубен, будівля постраждала від пожежі і частково зазнала руйнувань.

Лише у жовтні 1962 року після тривалої реконструкції у приміщенні відкрилася школа-інтернат, а з вересня 1980 року школа запрацювала як середня.

Влітку 2023 року сім інститутів і коледжів Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка евакуювали із окупованого росіянами Старобільська до Лубен і розташували в цій історичній будівлі.

Ще одна споруда спроєктована Олексієм Бекетовим в Лубнах — це будівля колишнього окружного суду. Вона є центром площі, в ній розташовані Лубенські районні рада та держадміністрація, а також відділи і управління Лубенської міської ради. Збудували її на початку ХХ століття за сприяння тодішнього голови суду Лубенської округи Олександра Тимофеєва, батька відомого лікаря Сергія Тимофеєва. Архітектуру цієї будівлі відрізняє офіційний класичний стиль, центральний і боковий фасади увінчано порталами з колонами. Вони з’єднують обидва поверхи і завершуються фронтонами з великими карнизами.

В 20-х роках ХХ століття в Лубенському окружному суді відбулося багато бурхливих подій. У 1905 р. судом за протидію царському уряду було винесено вирок до заслання українському письменнику Архипу Тесленку.

А 1909 року тут відбувалися слухання справи тридцяти восьми організаторів «Лубенської республіки», яка була проголошена у грудні 1905 року. Поміж них співробітник Лубенського окружного суду Андрій Лівицький, який у 1903-1906 роках очолював Лубенський осередок Революційної української партії, а під час подій Лубенської революції 1905 року керував Коаліційним комітетом Лубен й загонами громадської самооборони міста. Андрій Лівіцький — член Української Центральної Ради, протягом 1920-1921 років— виконувач обов’язків голови уряду Української Народної Республіки (УНР), в 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Після вбивства Симона Петлюри московським більшовицьким агентом Лівіцький очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР. Торік з ініціативи УІНП у межах процесів деколонізації вулицю, що звеличувала російського військового злочинця Суворова перейменовано на честь Андрія Лівіцького.

Також по справі проходили Анастасія Грінченко (донька письменника Бориса Грінченка) та її наречений, студент гірничого інституту Микола Сахаров; лубенці Володимир та Микола Шемети, які стали видавцями першої у наддніпрянській Україні газети українською мовою «Хлібороб». Останніх під час судового процесу захищав адвокат Микола Міхновський, пізніше ідеолог українського самостійництва, автор програмного документу Братства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». Для Шеметів було отримано виправдовувальний вирок і ця подія сприяла виникненню дружніх стосунків між ними. Наприкінці 1917-го та на початку 1918-го Микола Міхновський мешкає в родині Шеметів і працює мировим суддею в Лубенському суді. Міхновського теж увічнили у назві вулиці Лубен.

Після встановлення комуністичної влади у приміщенні колишнього окружного суду розмістили установи райвиконкому, міський суд і архів, під час 2 світової війни– гебітскомісаріат. Споруду було спалено нацистами під час відступу, відбудовано в 1962 році. Віднедавна площа, в центрі якої стоїть ця велична будівля, носить ім’я її творця — академіка архітектури Олексія Бекетова.

Ці дві перлини зодчества стали візитівкою Лубен, древнього міста над Сулою, його окрасою, і дуже хочеться сподіватися, що скоро буде здобуто Українську перемогу над споконвічним ворогом, в Харкові запанує тиша, і вціліють всі споруди, які свого часу спроєктував Олексій Бекетов.

Підготувала Юлія НОВОСЕЛЕЦЬКА, бібліограф І категорії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара (для Полтавського офісу УІНП)