Історичний фронт: як росіяни намагалися вбити українську мову

XVII століття

1627 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

XVIII століття

1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1731 — вимога російської цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».

1763 — указ російської імператриці Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

XIX століття

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз’яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння».

1876 — Емський указ російського імператора Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф. «Заборона українства 1876 р.»

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона російським імператором Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ російського імператора Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.

1911 — постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ російського імператора Миколи ІІ про скасування української преси.

У період перших визвольних змагань (Українська революція 1917-21рр.)

українська еліта пішла шляхом відродження української мови. 23 березня 1918 року Центральна рада затвердила статус української мови як мови офіційного діловодства. За основу взяли алфавіт, розроблений митрополитом Ілларіоном (Іваном) Огієнком. Це сталося через 42 роки після Емського указу про заборону української мови. 12 березня 1917 року, Центральна Рада ухвалила рішення, що мовою звернення першого українського парламенту до публічності має бути українська. Через рік Центральна Рада приймає закон «Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері». В ньому пунктом 3 закріплювався виключний статус української мови в бізнесі. Низку управлінських рішень на захист української ухвалювала й Директорія УНР.

Після окупації УНР більшовицькою Росією і створення нової російсько-комуністичної імперії — СРСР утиски української мови стали ще жорсткішими, ніж у Російській імперії

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП (б) і ЦК КП (б)У теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП (б)У» із санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП (б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП (б)У.

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960—1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».

1972 — постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді та поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

XXI століття

2012 — Закон «Про засади державної мовної політики («мовний закон Ка-Ка») — закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами «за» (насправді ж за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року — у другому читанні 248 депутатськими картками (голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроект підписав тодішній Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня — агент Москви Віктор Янукович. Ініціаторами були народні депутати Вадим Колесніченко (нині громадянин Росії, після Революції Гідності утік до держави-агресора) та Сергій Ківалов (належав до забороненої нині за колабораціонізм партії «Опозиційний блок»). Про злочинний русифікаторський характер Ка-Ка свідчить уже навіть те, що в преамбулі до нього названо сфальшований російсько-український переклад «Європейської хартії регіональних мов і мов меншин» (насправді це «Європейська хартія місцевих і малопоширених мов»), але ні півсловом не згадано Рішення Конституційного Суду України № 10-рп /99 від 14 грудня 1999 року «про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України». І не тільки зігноровано сам документ, а й злочинно заперечено статус української мови як державної — у кожній статті після згадки про користування державною мовою фіксувалося заперечення української мови як єдиної державної: «або іншою мовою», «або регіональною мовою, або мовою меншини», а іноді й без камуфляжу: «або російською мовою».

Вісім кроків з утвердження української мови після Революції Гідності

1. Через конституційний суд скасовано анти­український закон Ка-Ка.

2. Українська мова на українських телеканалах переважала хіба у другій половині 1990-х років. Починаючи з початку 2000-х, українське телебачення зазнало стрімкої русифікації й диктувало моду на російську мову аудиторіям усіх поколінь, в тому числі дітям. Через екрани телевізорів мільйонам людей нав’язувалася російська й підтримувався меншовартісний статус української. І от ситуація змінилася на краще завдяки законодавчо закріпленим квотам. Після схваленого ВР закону, телебачення вже не є ключовим інструментом русифікації. Частка української у прайм-тайм телеканалів за рік зросла, а російської — впала з 32% до 7%. Середній показник присутності української мови на українському телебаченні досяг рекордних 92%. Статтю про мовні квоти на телебаченні читайте тут.

3. Також ВР прийняла Закон, який зобов’язує радіостанції транслювати в ефірі не менше 3% україномовних творів. За невиконання норми передбачається штраф у розмірі 5% від загальної суми ліцензійного збору. Окрім того, телерадіоорганізації при здійсненні радіомовлення зобов’язані забезпечувати не менше 60% добового об’єму ведення передач, в тому числі інформаційно-аналітичних блоків, розважальних передач (дикторами, ведучими радіопередач) державною мовою. Статтю про те, як мовні квоти змінили музичну індустрію в Україні, читайте тут

4.З ініціативи тодішнього віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка схвалено дозвільну процедуру ввезення книг із країни-агресора. Так значно знижено обсяги імпорту російськомовної літератури. Після заборони російських книг більше грошей почало залишатися в Україні. Українці почали більше читати українських книжок. На книжковому ринку істотно побільшало україномовних видань. А ще перекладної літератури українською: з’ясувалося, що вітчизняні перекладачі здатні якісно перекласти українською мовою твори відомих німецьких чи французьких авторів, а раніше українці були вимушені такі книги купували лише російською. Також Український інститут книги опікується поповненням бібліотечних фондів. Наприклад, у 2018 році на це спрямували 120 мільйонів гривень:рішенням Експертної ради з відбору книжкової продукції Українського інституту книги затверджено перелік книг, рекомендованих до закупівлі у 2018 році з 741 книги (!!!), які набрали 12 і більше балів від експертів, загальним накладом 1 млн. 28 тис. 800 примірників від 92 видавництв. Статтю «Бум перекладів. З 2015 року кількість виданих українською світових бестселерів кардинально зросла» читайте тут

5. У кінопрокаті понад 90% фільмів демонструються українською мовою. Зміни, які захистили український телевізійний і кінопростір від російської пропаганди, внесено до закону «Про кінематографію» в 2015 році. Добру ініціативу підтримали ВР, Уряд, Президент. Забороняється показ у кінотеатрах знятих після 1991 року російських фільмів, що популяризують Росію, каральні органи СРСР чи виправдовують боротьбу проти незалежності України. Раніше у прокат якщо й виходив бодай один український фільм, то це була подія. Найбільші касові збори кінця 90-початку двотисячних не сягали й ста тисяч гривень. Ще одним цікавим показником динаміки розвитку національного кіно є кількість оформлених посвідчень національного фільму. Їх було оформлено 184 минулого року. В 2014-му таких посвідчень було оформлено всього 15, в 2015-му — 40, у 2016-му — 80. Отже, протягом років президентства Порошенка бачимо прекрасну динаміку, яку зупинити може лише проросійський реванш. Статтю про те, як зароджується український ринок кіно, читайте тут

6. Нове законодавство у сфері освіти зміцнило позиції української у навчальних закладах. Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою, за рік зросла з 90 до 91%, а частка першокласників — з 91 до 95%. Найбільш помітне зростання частки перших класів з українською мовою навчання в областях Сходу та Півдня України — в Донецькій області з 76% до 99%, Запорізькій з 78% до 88%, Луганській з 74% до 89%, Одеській з 71% до 87%, Харківській з 72% до 80%, Херсонській — з 89% до 98%. Донецька й Херсонська області за часткою першокласників, що навчаються українською мовою, перевищили місто Київ, де ця частка майже не змінилася і становить 97,8%.

7. Відтепер масовий радіослухач має змогу насолоджуватися усім багатоманіттям української музики. Закон щодо особливостей проведення гастрольних заходів за участю громадян Росії зобов’язує організаторів заходів в Україні перед тим, як запросити російського артиста, подати до СБУ запит, щоб дізнатися, чи не заборонений цьому артисту в’їзд в Україну. Організатор повинен зробити це не пізніше ніж за 30 днів до дня проведення запланованого виступу. Цей закон стимулював розвиток вітчизняного шоу-бізнесу.

8. Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Про ключові положення документу можна довідатися тут.

«Адін народ»: росіяни на окупованих територіях відновлюють злочинні практики Російської імперії та СРСР, щоб вбити нашу мову

У відомому телевиступі про оголошення війни Україні диктатор путін оголосив, що його мета «денацифікація України». Що це у розумінні путіна і пересічного руского гражданіна? Ну вони вже тисячу раз пояснювали, що «ми адін народ», тобто української нації не існує. Отож, все зрозуміло як Божий день. Російські нацисти, що вражені божевільною хворобою зверхності до інших націй, української зокрема, охоплені бажанням не просто загарбати наші українські землі, але й знищити усе, що пов’язане із українською ідентичністю. Їх мета-вбити нашу мову, культуру, історію, церкву.

Про це повідомляє Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. «Російські окупанти продовжують політику геноциду — лінгвоциду. На територіях щойно окупованих російськими військами, вороги продовжують політику деукраїнізації закладів освіти», — написав Кремінь. Омбудсмен просить міжнародні правозахисні організації фіксувати й реагувати на всі злочини, що ворог скоює в Україні. «Оскаженілі російські душогуби, здійснюючи геноцид проти громадян України, намагаються влаштувати дітям ще й мовний лінгвоцид.

Аналіз злочинів окупаційних властей дає змогу стверджувати про такі пріоритети:

• терор проти україномовних активістів та вчителів української мови і літератури аж до ув’язнень, катувань і вбивств;
• заміна у публічному просторі україномовних вивісок, табличок тощо на російськомовні. Наприклад, захоплених містах Донецької і Луганської областей, зокрема у Маріуполі окупанти змінюють дороговкази на російськомовні. Про повідомила пресслужба міської ради Маріуполя. «Окупанти зруйнували наше місто, вбили 20 тисяч людей, а тепер змінюють дороговкази. Люди зі своїми проблемами почекають. Тим часом, в Маріуполі — Середньовіччя. Жителі без води, достатньої кількості їжі, медикаментів. Немає світла та нормального зв‘язку. Маріуполь — був, є та буде українським містом. Щоб там росіяни собі не фантазували…», — написали в мерії.
• українські книги та підручники російські військові злочинці вилучають з бібліотек та спалюють. Така ситуація з україномовними бібліотечними фондами у Криму, Херсонській і Запорізькій областях, так було у багатьох селах і містечках Харківської області (Ізюм, Балаклія та ін.) й Чернігівської області аж до визволення.

Українці вірять у ЗСУ, хто як може наближає визволення всіх окупованих територій і відтак відродження на них української мови.

Полтавський офіс УІНП