Незалежності, Соборності, Захисників України: у Білоцерківській громаді Миргородського району провели деколонізацію топоніміки

Топонімічний простір громади, зокрема сіл Білоцерківка, Огирівка, Поділ очищено від російського військового комуністичного злочинця Ніколая Ватутіна, який придушував український визвольний рух за незалежність України, воюючи проти загонів Армії Української Народної Республіки на Полтавщині.

Юрій Гагарін — російський космонавт, ніяк не пов’язаний з історією громади. Топоніми на його честь були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Тож у селах Балаклія, Корнієнки та Красногорівка назви вулиць, які прославляли російського радянського космонавта прибрано з топонімічної мапи. У селі Поділ вулицю Гагаріна перейменували на Захисників України. Так увічнили пам’ять про оборонців нашої Батьківщини протягом століть — від древньої Київської держави Русі, від Гетьманщини, УНР і до сучасних ЗСУ.

У селі Білоцерківка вулицю на честь російського радянського космонавта Комарова перейменували на Незалежності. Так увічнено історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава—Україна, яка нині знову відстоює незалежність у народній російсько-українській війні.

Радянський льотчик, уродженець с. Васильово Горьковської області Росії Валерій Чкалов ніяк не пов’язаний з історією громади, топоніми на його честь були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Тож вулиці Чкалова у селах Поділ й Красногорівка теж перейменовано.

Також назавжди пішли у небуття назви на честь Мічуріна у селах Огирівка та Рокита. «Іван Мічурін — звеличений диктатором Йосипом Сталіним російський біолог і селекціонер-помолог, уродженець Рязанської губернії Росії. Ніяк не пов’язаний з історією громади. Улюбленець Сталіна вивів сорт вишень «Надія Крупська» невеличкий розсадник якого в містечку Козлов у Тамбовській області набув статусу державного за часів Леніна. Завжди вітав усі кремлівські ініціативи і схвалював ідеологічні рішення партійних з’їздів. У професійному середовищі більшість положень так званого мічурінського вчення сприймалися як окультні дійства. Кремлівській владі імпонувала авантюрна можливість успадкування біологічних ознак рослинами (насамперед гібридними) під впливом дії природних чинників або у процесі цілеспрямованого їхнього «виховання“», — пояснюють у Полтавському офісі УІНП.

Пішли вслід за крейсером «Москва»: у селі Огирівка провулок, що прославляв комсомольця Олега Кошового та вулиця на честь комсомолки Лялі Убийвовк; у селі Красногорівка вулиця, яка звеличувала рядового-піхотинця Червоної армії, уродженця Росії (Башкорстану) Алєксандра Матросова, що входив до російського і радянського комуністичного пантеону так званої «Великої Вітчизняної війни». А ще у селі Огирівка перейменували вулицю, яка прославляла міфологізованого у часи СРСР комуністичними ідеологами, піонера Валі Котика. Тепер вона має назва «Калинова».

До речі, таку ж милозвучну назву отримала вулиця у селі Кравченки замість незаконної «Дімітрова». Цей топонім однозначно підпадав під дію декомунізаційного Закону. «Георгій Димитров — соратник Йосипа Сталіна, діяч болгарського та міжнародного комуністичного руху, завідувач зовнішньою політикою Центрального комітету партії російських більшовиків, голова Ради міністрів Болгарії (1946), з 1947 й до смерті — генеральний секретар ЦК Болгарської комуністичної партії. У добу Димитрова Болгарія почала сильно залежати від СРСР і навіть називалась іноді „Сімнадцятою республікою Радянського Союзу“. Його називали „болгарським Леніним“. Після смерті Димитрову звели мавзолей у Софії на кшталт ленінського», — розповіли у Полтавському офісі Інституту нацпамяті.

Також у селі Огирівка під дію згаданого закону підпала вулиця Пролетарська

У Полтавському офісі УІНП наголошують: «Жовтневий переворот 1917 р. — збройний державний заколот у Росії, що відбувся 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року, у ході якого владу у Петрограді захопили більшовики у офіційному радянському дискурсі називався саме «пролетарською революцією», що встановила «диктатуру пролетаріату», яка передбачала фізичне винищення «класово ворожих елементів». Гасло «Пролетарії всіх країн, єднайтеся!» було закликом до здійснення «світової пролетарської революції» — незмінна складова (девіз) композиції герба СРСР та союзних радянських республік. У радянські часи існувало чимало більшовицьких військових частин і з’єднань (т. зв. «червоноармійських» або «червонокозацьких» чи «червонопартизанських»), які містили у своїй назві поклик на їх «пролетарські» походження та завдання. Зокрема, харківський 1-й пролетарський полк та 1-й кулеметний пролетарський полк, що боролися проти Української Народної Республіки. Сумновідомою є також 1-а гвардійська мотострілецька Пролетарська Московсько-Мінська ордена Леніна, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова і Кутузова дивізія — моторизована стрілецька дивізія Червоної армії, Збройних сил СРСР, а після 1991 р. — Збройних сил Російської Федерації, яка, крім іншого, взяла активну участь в т. зв. «Прибалтійській кампанії» (радянській окупації та анексії країн Балтії у 1940 р.), «Операції «Дунай» (вторгнення радянських військ у Чехословаччину та придушення «Празької весни» 1968 р.) та війні росії проти Ічкерії (1994–1996 рр.).

А ще декомунізація стерла з мапи села Огирівка вулицю Жовтневу. І це й не дивно, оскільки колишня назва символізувала смерть мільйонів жертв червоного терору і присвячувалася трагічній даті — більшовицькому перевороту у Петербурзі. Наслідки Жовтневого лєнінського перевороту для України є жахливими. Втрата державності через окупацію УНР більшовицькою Росією й придушення повстанського руху. Ростріли інтелегінції, нищення духовності — храмів, заборона УАПЦ, розстріли і катування священиків. Голодомор-геноцид 1932-33рр., масові репресії 1937р., комуністичні сибірські концентраційні табори для українських дисидентів.Її перейменовано на Соборності — на пошану знакової історичної події Акту Злуки між УНР і ЗУНР. У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель. У доленосному документі стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що з’явилися на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками — Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні — буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка». Соборність означає єдність українських земель і української нації. Ця ідея генетично закладена в українцях з давніх-давен. Від часів дроблення давньоукраїнської Київської держави «Русь» ідея соборності стала одним із символів незнищенності нації та національного самоусвідомлення і відродження. У найважчі часи національної історії кращі сини України-Русі озброювалися нею для боротьби з ворогами. Після поразок визвольних змагань серед українського народу ніколи не затухав вогник надії на відновлення державності. Ідея соборності немислима без ідеї державності, без національного поступу. У різні часи й за різних історичних обставин намагались зробити соборність реальністю Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа, творці і очільники УНР, Степан Бандера і В’ячеслав Чорновіл і, звісно, воїни російсько-української війни, які нині виборюють Соборність.

У селі Огирівка переназвано й вулицю і провулок, які донедавна ще звеличували Міхаіла Ломоносова — ніяк не повязаного з історією громади уродженця Московського царства, ученого, автора мозаїчного портрета московського царя, ката України Петра I та картини для монумента Петрові — «Полтавська баталія» (про Полтавську битву, наслідком якої стали знищення Гетьманщини та поява Російської імперії), автора трактатів з російського віршування та од російській армії й царям; ці оди були обов’язковою частиною всіх урочистостей при дворах російських імператорів. У цьому ж селі вулиця Пушкіна стала Квітневою. Так пішла у небуття вулиця трубадура російської імперії поета Алєксандра Пушкіна, який оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь; виправдовував воєнні злочини російської армії, заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність, паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Ім’я Пушкіна нині російські окупанти використовують як ідеологічну зброю: «Херсон — полуденный край России», — банер з цією цитатою рашисти розвісили у Херсоні, а вірш Пушкіна «Клеветникам России» нині найбільше використовує путінська ворожа пропаганда для виправдання війни проти України.

Полтавський офіс Інституту нацпам’яті