До 152-річчя Сергія Дядюші: з історії роду генерал-поручника армії УНР з Хоролу

Основним джерелом для дослідження в сучасних умовах став Інтернет, де розміщені як сучасні публікації присвячені постаті Сергія Дядюші, так і різночасові краєзнавчі матеріали, які використовувалися учасниками нашого краєзнавчого гуртка «Світоч» під час вивчення інших історичних постатей і подій пов’язаних з Хорольщиною. Вдалося побувати у Хорольському краєзнавчому музеї, де на стенді є певна інформація про діяча, а також на вулиці, де колись був будинок, що збудований Іваном Яковичем Дядюшею. Вдалося з’ясувати, що про основні віхи біографії Сергія Дядюші вже є певна кількість друкованих матеріалів, які на жаль не дають цілісного уявлення про його походження, особисте життя тощо. Зосереджена увага дослідників біографів виключно на військово-політичній діяльності.

Найдавніші відомості, що стосуються прізвища Дядюша на теренах Хорольщини (на той час Хорольської сотні Миргородського полку) вдалося віднайти автору в праці Швидько Г.К. «Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р.», де згаданий серед посполитих піших дуже бідних села Тройняки Іван Дядюша. Іншими словами цей носій прізвища мав статус селянина, який землі не мав, жив у хаті без подвір’я і за потреби ніс пішу військову службу.

За більше ніж 100 років Дядюші змогли уникнути закріпачення і настачити певні капітали. Алфавітна книга межування земель Хорольського повіту (Алфавит дач планов Генерального и Специального межеваний. Хорольский уезд (1859-1895 гг.)) вміщує інформацію про хутір Дядюша, який перебував у власності титулярного радника Якова Мироновича Дядюші, який володів 76 десятинами і 1500 сажнями землі (близько 83,5 га). Титулярний радник–в Російській імперії цивільний чин IX класу в Табелі про ранги, відповідав чинам капітана (з 1884 – штабс-капітан) в піхоті, штабс-ротмістра в кінноті та лейтенанту флоту, а також придворному чину камер-юнкера, титулувався «Ваше благородіє». Яків Миронович, вірогідно, доводився дідом Сергію Дядюші.

На топографічних картах початку ХХ ст. можна знайти розташування даного хутора, а скориставшись рукописом Т. Бридуна «Хорол та його повіт» і звірившись з сучасною публічною кадастровою картою України дізнаємося, що нині це поселення носить назву Павленки. Т. Бридун так описав хутір: селянський, в декілька дворів, колись належав поміщику Естке, а потім Дядюші, а в даний час, садиба й земля закуплена багатими козаками Капшуками. Вірогідно продавши хутір, Дядюші переїздять до повітового міста Хорол. Відомо, що Дядюша Іван Якович, який, вірогідно, був батьком Сергія Дядюші побудував будинок і сарай по вул. Кузнецькій в Хоролі, вартістю 3000 рублів. Про точний час будівництва і яким був цей будинок відомостей не має. Зараз це вулиця 8 Березня, на якій до цього часу збереглося кілька вікових будинків, але з’ясувати чи належав котрий з них Дядюшам не вдалося.

Надвірний радник Дядюша Іван Якович за матеріалами «Адрес-календаря и справочной книги Полтавской губернии за 1904 год» згаданий серед гласних (депутатів) Хорольської міської думи. Надвірний радник в Російській імперії цивільний класний чин VII класу в Табелі про ранги, відповідав армійському чину підполковника та військово-морському чину капітана II рангу. Офіційне звернення: «Ваше високоблагородіє». Ряд публікацій розміщених в всесвітній мережі Інтернет вказує місцем народження Дядюші Сергія Івановича, 26.09.1870 року народження м. Хорол, що й стало для нас відправною точкою для пошуку. Більше жодних відомостей про перебування його на Хорольщині на сьогодні віднайти не вдалося. В юному віці обравши військову справу за справу свого життя С.І. Дядюша навчався і служив на благо Вітчизни спочатку в лавах військ Російської імперії, згодом Української Народної республіки за межами Хорольщини, провівши останні роки свого життя в еміграції. Помер 23 травня 1933 року. Похований у м. Каліш, Польща.

З особистого життя відомо, що був одружений, мав 3 дітей (на 1911 р.).

Серед ймовірних родичів С.І. Дядюші відомі брат Дядюша Валентин Іванович (3 листопада 1867 р. - ?), підполковник, закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус в 1887 р., потім Павловське військове училище в 1889 р., продовжив службу в 7 Східно-Сибірському стрілковому батальоні. З 1 листопада 1901 р. офіцер-вихователь Сибірського (Омського з 1907 р.) кадетського корпусу. В роки громадянської війни перебував в білогвардійських військах Східного фронту; влітку 1919 р. в складі Сибірського кадетського корпусу. Одружений, мав дочку. Другим ймовірним родичем є Дядюша Адам Іванович (1873 (?) – 1927) – турок. Підібраний під час російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. і усиновлений генералом Іваном Дядюшиним. Особистий почесний громадянин Хорольського повіту Полтавської губернії. Працював на Єкатерининській залізній дорозі. Одружений на Францисці Бенедиктівні. Діти: Валентин, Віра, Людмила. Про нащадків С.І. Дядюші і інших його родичів на сьогодні інформації віднайти не вдалося, але відомо, завдяки мережі Інтернет, що носії даного прізвища є у Києві, Знам’янці Кіровоградської області, Черкаській області, Сваляві Закарпатської області тощо. Поступ родини Дядюш на Хорольщині вражає. Вони з простих дуже бідних державних селян зуміли надбати певні маєтності, отримати статус дворян і просунутися в «Табелі про ранги» до посади генерала.

Вивчення особистості Сергія Дядюші триває і не претендує на завершеність. Пошук продовжуватиметься. Відеоваріант цього дослідження тут:

Богдан ФЕНЕНКО, учасник краєзнавчого гуртка «Світоч» спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 м. Хорол Полтавської області