Історичний спротив: Інститут нацпам’яті розповів про українські повстання у сталінських концтаборах
З ініціативи Міністерства культури та УІНП у телемарафоні єдиних новин транслюють ефіри з істориками, політологами, філософами в межах проєкту «Історичний спротив». Спротив українських політичних в’язнів у системі сталінських концтаборів сприяв ліквідації ГУЛАГу. До цього спричинились, зокрема, повстання, які в першій половині 1950-х прокотилися ГУЛАГом і в яких ключову роль відіграли українці. Цього разу спікерка – Леся Бондарук, кандидатка історичних наук і співробітниця Українського інституту національної пам’яті.
Вона розповіла про таке:
- Українців у радянських концтаборах було найбільше. А після Другої світової війни до ГУЛАГу стали масово потрапляти ті з них, які брали участь у національно-визвольному рухові. Вони принесли в радянські концтабори досвід непримиренної боротьби з поневолювачами. Розпочався період активного створення підпільних організацій та руху опору за права людини і націй. Він проявлявся у різних формах протесту, де організаторами й активістами були українці. Вони стали прикладом для політичних в’язнів різних країн у згуртованості й боротьбі за свободу. Їх спротив активно підтримали народи Балтики й Кавказу та представники багатьох інших національностей.
- В історії імперії тоталітаризму під назвою ГУЛАГ відбулося чимало акцій протесту, але найбільшими стали Норильське і Воркутинське повстання у 1953 році. А 68 років тому, 16 травня 1954, в Казахстані, в 3-й зоні табору Степлаг в селищі Кенгір, розпочалося Кенгірське повстання. Ці повстання призвели до кризи та ліквідації ГУЛАГу у 1960 році.
- Під час Кенгірського повстання в’язні об’єдналися у своєрідну республіку свободи, яка протрималася 42 дні. За цей час вони укріпили оборону табору, виготовляли листівки з вимогами до Москви, які поширювали за допомогою повітряних зміїв, вели переговори з московською комісією, жили життям людей, які в неволі наважилися стати вільними, творити, любити, боротися. Головну роль у Кенгірському постанні відігравали члени ОУН та УПА. Спільно з ними боролися литовці, латвійці, естонці, грузини, поляки, білоруси, євреї.
- Частину вимог повстанців влада виконала одразу: зняла номери і повернула імена, звільнила інвалідів та малолітніх, дозволила частіше писати додому. Але згодом Кремль придушив повстання за допомогою танків та військових, яких привезли і ввели в зону проти беззбройних в’язнів.
- Попри сотні загиблих, інші політв’язні продовжували чинити опір тоталітарній владі. І домоглися таки свободи – їхні справи почали переглядати, а терміни скорочувати, а згодом і звільняти.
- Праця підневільних рабів була збитковою, ГУЛАГ ліквідували, а скорочену кількість таборів підпорядкували місцевим органам влади. Однак лишилися табори з політичними зонами, де радянська влада продовжувала ув’язнювати політичних опонентів або тих, кого вважала потенційно небезпечним для свого існування. Так до оунівського та упівського покоління політв’язнів долучили шістдесятників, дисидентів і правозахисників. Вони розпочали новий етап протистояння радянському тоталітаризму в місцях ув'язнення. Останній український політв’язень радянського режиму Богдан Климчак вийшов на волю у листопаді 1990 року.
Сьогодні багато колишніх місць ГУЛАГу продовжують діяти, там сидять сучасні політичні в’язні рашистської Росії.
За матеріалами офіційного телеграм-каналу УІНП
