Інтернет-ресурс «Історія Полтави» оприлюднив наукові праці про Липинського
«Ніхто не збудує нам держави, якщо ми її не збудуємо. Ніхто за нас не створить націю, якщо ми самі нею не станемо. Нам перш за все потрібні тверда віра, мораль і великий порив та велика активність…» Ці слова належать історику, історіософу, соціологу, публіцисту, теоретику українського консерватизму В’ячеславу Липинському. Вони були актуальні понад сто років тому, вони актуальні для українців і сьогодні, у час російсько-української війни за незалежність.
З нагоди 140-річчя з дня народження В'ячеслава Казимировича Липинського на сайті «Історія Полтави» опубліковані дві праці докторки історичних наук Ірини Григоріївни Передерій: монографія «В’ячеслав Липинський: етнічний поляк, політичний українець» і стаття «В’ячеслав Липинський і Полтавщина».
Про це сповістив засновник і редактор сайту Борис Тристанов.
Як повідомили у Полтавському офісі Інституту нацпам’яті, цьогоріч ювілей Липинського відзначається на державному рівні.
Довідково: Народився 5 квітня 1882 року на Волині в родині землевласника. Початкову освіту здобув у Луцьку, а середню — у Києві. Вирішальна подія у житті молодого чоловіка сталася на останньому році навчання в гімназії, коли він запропонував польській студентській організації, до якої належав і сам, об’єднатися з українською студентською громадою. Коли його колеги відкинули цю ідею, покинув польську організацію і став членом української громади, оголосивши себе національно свідомим українцем. Склавши 1902 році іспит зрілості у Києві і відбувши однорічну службу, навесні 1903 року виїхав до Кракова. Тут він написав усі свої передвоєнні статті й монографії, саме тут визріла ідея створення «Союзу визволення України».
У 1914 році був призваний до війська та брав участь у Першій світовій війні. Скинення російського царату 1917 року 35-річний офіцер зустрів у резервному піхотному полку у Полтаві. Там він намагався сформувати український кавалерійський полк, передати його в розпорядження Центральній Раді. Липинський був делегатом І Всеукраїнського військового з’їзду. У червні 1917 року він був одним з організаторів З’їзду хліборобів, тобто заможних селян.
За його ініціативою була створена політична організація «Український союз хліборобів-державників». Протягом наступних років Липинський редагував видання «Хліборобська Україна», на сторінках якої друкувався фундаментальний його політичний трактат «Листи до братів хліборобів». Закінчивши працю над «Листами» восени 1926 року переїхав до Берліна, де в нововідкритому за сприяння Павла Скоропадського Українському науковому інституті йому запропонували очолити кафедру української історії.
Основним пунктом українського державного будівництва Липинський вважав встановлення правової монархії у традиційній формі гетьманату. Липинський вбачав необхідним відродження українського консерватизму, постійна відсутність якого спричинила поразку всіх українських державних творень і прагнень. Консерватизм за Липинським — це утвердження всередині українського громадянства організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних стати в майбутньому носіями української державної влади.
Помер 14 червня 1931 року. Поховали його в родинному склепі Липинських на Волині. За наказом російсько-комуністичної влади всі могили на польському кладовищі, в тому числі й склеп Липинських, були знищені. У перші роки Незалежності рухівці розчистили цвинтар і встановили пам’ятник над символічною могилою великого сина України.
Полтавський офіс УІНП
