Історичний фронт: у Інституті нацпам’яті розповіли про перемоги над половецькими ординцями
900 років тому древня Київська держава Русь мала зі сходу надокучливого сусіда — половців. Вони, на відміну від нинішнього кремлівського скаженого, не прагнули «денацифікувати» мешканців Києва, Переяслава чи Прилук, але були ласими поживитись їхніми статками. Впродовж двох століть староукраїнські (руські) дружини давали відсіч захланним сусідам. На перших порах половцям вдавалось завдавати поразок Русі. У тому числі й через те, що користались розбратом і суперечками князів. Та ситуація змінилась, коли боротьбу із напасниками очолив князь Володимир, якого пізніше назвали Мономахом.
На самому початку ХІІ століття він правив у Переяславі — князівстві, що першим зустрічало ворогів зі сходу. Обороняючись, перемоги не здобудеш. Завдяки зусиллям Мономаха руські князівства від оборони перейшли до наступу. Щоправда, Володимиру доводилось долати спротив представників тогочасної еліти, що явно не горіли бажанням узимку чи ранньою весною рушати у холодні степи. Своє небажання вони прикривали, нібито, турботою про селян. Мовляв, як це відривати господарів-смердів від підготовки до посівної («від ріллі»). На що Володимир емоційно відповідав: «Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про, се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?».
Кілька блискучих походів у степ у 1103, 1105 і 1107 роках продемонстрували силу Київської держави Русь. Вирішальним став березень 1111 року. Староукраїнське (тобто руське) військо, яке очолювали князі київський Святополк та переяславський Володимир Мономах, вирушило у степ наприкінці лютого із Переяслава. На початку березня на річці Хорол залишили сани. Далі дісталися до Сіверського Дінця. 21 березня їм здалося місто Шарукань, через два дні був було спалене ще одне половецьке місто Сугров. Тим часом половецькі хани збирали свої сили. 24 березня вони спробували зупинити просування князівських військ. Та після запеклої сутички змушені були відступити. Вирішальна битва відбулась 27 березня біля річки Сальниця. Половецькі сили переважали чисельністю. «І тьму-тьмущою вони й обступили полки руськії», — відзначає літопис. Битва розпочалась рішучою атакою половцями київських полків Святополка.
«Як грім ударив, коли вони обидва зіткнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали (вої) з обох (сторін)», — писав про битву літописець. Половці потіснили киян. Але атака з флангів на чолі із Володимиром Мономахом змінила ситуацію на полі бою. Половці не витримали натиску дружинників і почали відступати. Відступ перетворився на втечу. Наші предки були безжальними до ворогів. «І падали половці перед військом Володимировим», — радіє літописець. Після цієї поразки кочівники надовго втратили сили та бажання нападати на Русь. Більше того, внаслідок походу частина половців взагалі відкочувала на Кавказ, подалі від страшних тепер для них русів Києва, Чернігова і Переяслава.
900 років тому перемогли половецьку Орду! Переможемо й нині московську путлерівську Орду!
За матеріалами офіційного телеграм-каналу Українського інституту національної пам’яті «Історія та пам’ять»
