Розмір тексту

Діяч УНР, селекціонер, професор, реконструктор українського садівництва, страдник комуністичного режиму: до 130-річчя Володимира Симиренка

Володимир Симиренко
Володимир Симиренко

130 років тому, 29 грудня 1891 року у с. Мліїв Городищенського р-ну на Черкащині в сім’ї українського вченого-помолога Левка Симиренка народився Володимир Симиренко, професор Полтавського сільськогосподарського університету, учений-селекціонер, садівник, педагог, жертва комуністичних сталінських репресій. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ювілей відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї у 2021 році.

Родовід ведеться з козаків, чумаків й меценатів української культури

Володимир — син відомого українського вченого-помолога, селекціонера-плодовода Левка Симиренка. Той загинув трагічно і несподівано у розпал ленінського червоного терору, на Різдвяні свята, 1920 року: у власному будинку пана Левка підло застрелив більшовицький терорист, агент ВЧК. За загадкових обставин загинули в 1919 році і двоє молодших братів Левка Платоновича — Микола і Олексій, які жили в Києві. Ймовірно, вони теж стали жертвами чекістів із сумнозвісного відомства Фелікса Дзержинського.

Дідусь Володимира — український промисловець-цукрозаводчик і садівник — Платон Симиренко. Прадід Володимира — один з перших в Україні підприємців-цукрозаводників Федір Степанович Симиренко. Їхнім дядьком був визначний меценат української культури Василь Симиренко, серед української громади відомий як «Великий Хорс». «За родинним переказом, Симиренки походять з козацького роду Семиренків, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» — рука, — пише журналіст Олександр Голобородько. — Родовід ведеться від Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Запорізькій Січі, а згодом чумакував: помер він у кінці 18-го століття. «Його син Федір (1790-1867) орендував, а згодом будував млини над річкою Вільшанкою біля рідного Платонового хутора (між м. Городищем та с. Млієвом, що на Черкащині), з часом став одним із перших українських підприємців-цукрозаводників. Разом зі свояками Яхненками заснував знамениту фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Фірма спорудила перший в Україні механічний пісково-рафінадний завод, машинобудівний завод по обслуговуванню цукроварень, перші пароплави на Дніпрі — «Українець» та «Ярослав», — розповідає на історико-культурологічному сайті «Україна інкогніта» есеїст із США Андрій Безсмертний-Анзіміров.

Левко Симиренко з дітьмиЛевко Симиренко з дітьми

Очільник секції садівництва міністерства земельних справ УНР

Нахил Володі до садівництва батько Левко помітив ще з дитинства і став залучати до всіляких робіт у саду та розсаднику. Навчався він у Київській гімназії. У 1915 році здобув фах аграрія на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту. А далі потрапляє у вир перших у 20 столітті визвольних змагань. Юність припала на історичні часи, коли українці після століть бездержавності створили незалежну національну державу, яка мала територію, кордони, символи, військо, академію наук, гроші, мову. А ще тоді діяли українські виконавчі органи влади, зокрема Рада народних міністрів Української Народної Республіки (УНР).

Володимир Симиренко — гімназист Володимир Симиренко — гімназист

У структурі уряду було й Міністерство земельних справ. Природно і логічно, що Володимира як українського патріота й дипломованого фахівця, добре обізнаного з науковою роботою, залучили до праці у Міністерстві земельних справ УНР. У ньому він керував секцією садівництва. Одночасно Володимиру Симиренку запропонували роботу у Всеукраїнському сільськогосподарському комітеті — зародку сучасної Академії аграрних наук. У листопаді 1920 року очолив Мліївську садово-городню дослідну станцію і Центральний державний плодовий розсадник України, створені на базі колишнього маєтку Симиренків, де свого часу його батько вивів знаменитий сорт яблук «ренет Платона Симиренка». Мліївська дослідна станція стала головним садівничим науково-методичним центром всієї України. Їй підпорядковувалася мережа дослідних садівничих установ.

1923 року створив Всеукраїнську помологічну комісію (помологія — наука про сорти плодових і ягідних рослин, — авт.). Героя нашої оповіді вважають одним із найвидатніших в історії України реконструкторів садівництва в Україні. З’ясовано, що станом на 1928 рік в його розсадниках налічувалося 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів! У 1930 році Володимир Симиренко очолив організований ним у Києві (у місцевості Китаєво) Науково-дослідний Iнститут плодового і ягідного господарства. Працював доцентом у Київському політехнічному інституті та Уманському сільськогосподарських інститутах.

Інститут помології. Сучасний вигляд Інститут помології. Сучасний вигляд

Полтавські сторінки життя

У 1920–1930-х роках на посаді професора викладав у Полтавському сільськогосподарському інституті. Учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції «5-ті Симиренківські читання «Садівництво: освіта та виклики сучасності» зауважували у своїх наукових доповідях, що Володимира Симиренка студенти і викладачі у Полтаві запам’ятали, як «неперевершеного лектора і пропагандиста науки та людину незрівняного організаційного хисту».

Професор Симиренко є автором численних наукових і популярних праць та підручників із проблем садівництва. Редагував часописи «Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Садівництво та городництво». У своїх працях підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей.

Володимир Симиренко зі співробітниками Володимир Симиренко зі співробітниками

Пекло комуністичних репресій: арешти, тортури, заслання, розстріл

У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського псевдогенетика Івана Мічуріна.

«За руйнівними наслідками, заподіяною матеріальною шкодою та людськими втратами народжена в Кремлі «мічурінсько-лисенківська агробіологія» не поступається жорстоким війнам, природним та техногенним катастрофам, що не раз прокочувалися по нашій землі», — наголошує у своїй статті в інтернет-виданні «Історична правда» дослідник життєвого шляху Симиренка академік Петро Вольвач. Зокрема, Симиренко наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з позицією кремлівських босів і особисто комуністичного диктатора Сталіна.

«Володимир Симиренко першим серед вітчизняних науковців публічно піддав науково обґрунтованій критиці досить сумнівні «мічурінські методи» в селекції сільськогосподарських культур, які підтримувалися кремлівськими ідеологами. На «мічурінському вченні» виросла ще більш небезпечна і руйнівна для біологічної науки сила «лисенківщина». Їх поєднання і підтримка кремлівськими можновладцями сприяла виникненню та волюнтаристському впровадженню на 1/6 земної кулі «мічурінсько-лисенківської агробіології». Цілком закономірно, що першими жертвами виплеканого Кремлем псевдонаукового монстра стали найосвіченіші, найталановитіші, високоморальні, кришталево чесні й найвідважніші учені — професор Володимир Симиренко та академік Микола Вавилов», — розповідає Петро Вольвач.

8 січня 1933 заарештований органами Державного політичного управління УСРР. Тоді енкаведисти спалили у каміні весь родинний архів і багато безцінних рукописів наукових праць. Майже одинадцять місяців вчений перебував у камері смертників у Лук’янівській в’язниці. Саме там він, мабуть, на вимогу слідчих написав свою автобіографію. Симиренка звинуватили в «участі в антирадянській терористичній організації» і засудили до 10-ти років ув’язнення. Перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії, і був достроково звільнений у грудні 1937. Незабаром його знову заарештовують і відвозять до Луб’янки, де він проходить нове коло допитів, принижень і знущань. Але довести провини перед владою чи виявити злочинність у його науковій діяльності не вдалося. Вченого світового виміру у серпні 1937 року призначають на посаду агронома з розсадництва Обоянського розсадницького радгоспу на Курщині. Восени 1937 під м. Обоянь він посадив свій останній сад, проте побачити його так і не встиг. У березні 1938 арештований втретє, засуджений до розстрілу і страчений 18 вересня у м. Курськ.

Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська. Тоді ж із українських книгозбірень вилучили і спалили його книги, часописи з його статтями. Заборонили і знищили наукові твори і його батька — всесвітньо відомого ученого, садівника та помолога Левка Симиренка, сплюндрували Мліївську дослідну станцію, симиренківську садибу Платонів хутір, зруйнували родинну симиренківську Свято-Троїцьку церкву та родинний цвинтар навколо неї, репресували всю симиренківську родину, і навіть славетний симиренківський сорт яблуні — «Ренет Симиренка», назвавши сорт «Зеленкою Вуда». Реабілітований 1957 року.

За матеріалами інтернет-джерел упорядкував Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті

Світлини: інтернет-видання «Історична правда» istpravda.com.ua

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

427

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему