Доля українки: колективізація, голодомор, війна, еміграція. «Через вогонь над водою»

Доля українки: колективізація, голодомор, війна, еміграція.

Дискутували Наталя Пошивайло-Таулер, упорядник, видавець та меценат видання книги мемуарів «Через вогонь над водою», та Олександр Золотухін, організатор Дискусійного Клубу Полтава.

Відео дискусії:

Тези дискусії

0:00 Вступ.

Дискусія відбувається по Скайп. Наталя знаходиться в Мельбурні, Австралія, Олександр в Полтаві, Україна. Між нами 19 тис. кілометрів.

Можна сказати, що дискутують наші аватари.

Дискусія за книгою мемуарів Марії Креховець «Через вогонь над водою». Наталя — упорядник, видавець та меценат видання книги.

Наталя родом з Полтави, але живе в Австралії, в місті Мельбурн.

Книга за матеріалами щоденників, які протягом всього свого життя вела проста сільська дівчина, українка Марина Креховець. З 20-х по 60-ті роки двадцятого сторіччя.

Марина жила на Слобожанщині, в селі над Ворсклою.

Колективізація. Голодомор. Війна. Еміграція в Нову Зелендію, де прожита основна частина життя.

Олександр:

Я прочитав книгу, вибрав фрагменти і згрупував за окремими блоками (шість), які зараз озвучу і ми їх обговоримо.

Перший блок: Життя селян.

3:00 [озвучуються фрагменти книги з описом сільського життя.

Бідне життя.

Тяжка праця.

Живуть в одній хаті дід та його діти із сім’ями. Намовляють діда одружитися, щоб була господиня.

Прийшли денікінці — забрали їжу. Німці — забрали. Китайці — забрали.

Колективізація. Забрали корову — годувальницю.

Поділ селян на багатих, середніх і бідних. Розкуркулення.

Їжа вважається головним багатством.

Люди не хочуть зоставатися в селі і намагаються покинути його будь-якими можливими способами.]

Під час обговорення цього блоку Наталя озвучила такі тези:

• Марія навіть назву села у своїх щоденниках не писала. Боялася. Село Іванків (раніше Янківка);
• мемуари мають багато побутових деталей і рис характеру людей;
• мемуари писалися протягом життя;
• забирали в людей продукти — передумови голодомору;
• тільки селяни ставали заможнішими, у них влада забирала лишок;
• через такі дії селян намагалися упокорити і загнати в колгоспи;
• раніше заможним було бути добре, а при совєтах це стало погано;
• завдячуючи тому, що батько втік до міста і влаштувався працювати на фабрику, мав заробіток, вижила сім’я, яка залишилася у селі;
• так само і Марія, наслідуючи батька, втекла з радянської зони в Німеччині, згодом потрапила до Нової Зеландії, де були можливості для нормального життя людини, що працює.

Тези Олександра:

• з мемуарів випливає, що різні родини не можуть жити разом без сварок. Тому варто жити різним родинам окремо;
• село — місце, де вирощуються продукти харчування. Тому село завжди грабують;
• люди вилазили із злиднів, ставали власною працею заможнішими, а держава знову робила їх злиднями;
• мотивували людей бути бідними, не заможнішати;
• і зараз ми всі, українці, маємо цей ген страху, що може бути якесь чергове розкуркулення чи якась колективізація;
• кожен хоче кращого життя. І оскільки в селі його не могло бути, люди тікали з сел, якщо бувала така можливість.

Другий блок: Забобони.

24:00 [озвучуються фрагменти книги з описом сільських забобонів.

У діда був великий лан проса, на якому паслися горобці.

Знайомий нарадив діду на цвинтарі набрати землі, сказати певні слова і розсипати на лані цю землю.

Дід так і зробив.

Горобців не стало]

Наталя:

• це не забобони, а вірування, сільска магія, традиції, внутрішня культура. Це нормально для того часу;
• ворожка сказала Марії, що пройде через вогонь над водою і опиниться в дуже далеких землях;
• для нас в цих забобонах певна романтичність. Зараз сприймається інакше, аніж тоді.

Олександр:

• життя настільки тяжке, що селяни шукали допомоги у потойбічних сил;
• сільська магія з’являється там, де люди тяжко живуть, як от в селі. І людина шукає собі захисника;
• людина вірить, і заспокоюється. Змиряється з життям;
• зараз подібні забобонні штуки знімали б на відео і виставляли у соцмережі. А тоді це було життєво необхідно і відносилися до того серйозно;
• сенс нашого сьогоднішнього життя — найбільше веселитися. Хто більше веселиться — той, вважається, краще прожив життя.

Третій блок: Активісти.

31:00 [озвучуються фрагменти книги з описом явища активізму.

Молоді активісти одягалися — хлопці в шкіряні жакети й чоботи, дівчата в короткі спіднички, чоботи, червону шапочку на голові. Боролися з релігією. Примушували священника покинути свою справу і стати простим селянином.

Молоді активісти кривдили не тільки багатих, а і середняків.

Активісти почали жити заможно. Мали різні пільги.

Люди активістів не любили. Підсипали отрути.

Активісти забирали зерно у селян. Вилили борщ, який стояв на печі.

Примушували вступати до колгоспу. Чинили насилля над незгодними, над їхніми дітьми, ламали їхнє майно. Висилали до Сибіру. Не давали працювати одноосібно.

Активісти займали найкращі посади, аби не працювати у полі.

Робітники жили краще селян і дивилися на селян зверхньо.

Діти активістів наслідували звички своїх батьків.

Завідувач технікуму примушував вчителя історії ставати членом партії. Той не погоджувався, а потім таки погодився.

Було небезпечно мати родичів заможних. Щоб якось влаштуватися в життя, доводилося брехати активістам, що в тебе немає таких родичів.

Жінка голови колгоспу торгувала. Голова колгоспу залицявся до молодиць і наділяв їх дітьми.]

Тези, висловлені під час обговорення Натальою:

• інформація про активістів цінна для науки. Що ними рухало?
• активісти цькували тих, хто йшов проти політики влади;
• активістів боялися;
• людей робили бідними, щоб вони гуртувалися в колгосп;
• втрата мотивації до праці;
• в Австралії також є активісти. Але ж активісти є різні. Наприклад, ті, які захищають тварин тощо. Це не ті активісти, що в книзі;
• активісти — пристосуванці;
• кожен сам обирає, ким йому бути, виходячи з власних уявлень про належне;
• активісти — адепти конкретної системи;
• українці мають травму від голодоморів тощо. Посттравматичний синдром;
• активісти, їх нащадки не визнають свою провину, їм не соромно. Кожен себе виправдовує;
• є різні активісти. Є ті, хто рука влади, а є ті, які протистоять владі.

Тези Олександра:

• в сучасній Україні також поширений рух активізму. Тому можемо проводити паралелі. Епохи змінюються, а активісти залишаються ті самі;
• люди хотіли набути ваги в житті. Активізм це спосіб, як найпростіше досягти такої ваги;
• живе той, хто відбирає в інших, а не хто тяжко працює. Зараз те саме;
• в пошані були не люди праці, а молоді активісти;
• активісти — це окремі з нашого ж кола. Тому можна сказати, що ми самі своїми руками робили всі ті злочини, які приписують владі;
• зараз ті самі активісти, що і раніше;
• кожна книга — досвід її автора. Чи може книга змінити інших людей? Чи зможуть сьогоднішні активісти змінити власні думки, прочитавши про колишніх активістів? Питання риторичні. У всі часи є свої активісти;
• активістів породжує система. А книга змінити поведінку активістів, людей, як правило, не може;
• активісти — це також жертви системи;
• активісти — рука влади. Їхніми руками в тому числі влада робить окрему свою роботу;
• людина сама в собі не може вирішити питання, що таке добре, а що погане. Завжди хтось зверху стоїть і навіює;
• що начальник скаже, то людина і робить;
• кожен активіст може замислитися над тим, що якщо він активіст, то він рука влади і може зробити щось недобре;
• влада, як правило, діє примусом;
• який заклик влада зробить, туди люди й ідуть. Система формує нас, людей;
• завжди якась сила зверху формує поведінку людей. Для дітей це в першу чергу батьки. Зараз поведінку формують публічні особи, приміром, Моргенштерн. Молодь його наслідує;
• через активістів виховується нова людина. Активісти ламають певні усталені моделі поведінки і насаджують інші.

Четвертий блок: Третій сорт — нижча раса.

1:10:25 [озвучуються фрагменти книги, в яких описується відношення німців до українців, які працювали під час другої світової війни в Німеччині.

Німці ставилися до українців, як до нижчої раси. Називали свинями.

Одна українка заприятелювала з німкенею, не ходила на фабрику. Стояла дуже високо і до інших українців стала чужою.

Дні в невільницькій праці.

У бомбосховищі стара німкеня гладила українку, автора мемуарів, по голові, заспокоювала.]

Тези Наталі:

• у наших людей, українців, завжди був стержень;
• вороги приходили і йшли. А українці залишалися на своїй землі;
• виживали завдяки працьовитості і людяності.

Тези Олександра:

• щоб вижити, завжди доводиться комусь кланятися. Тому є думка, начебто українці послужливі, догодливі.

П’ятий блок: На Родіну не хочеться.

1:18:21 [озвучуються фрагменти книги, в яких описується вагання дівчини, українки, яка після закінчення війни не хоче з Німеччини повертатися на Родіну, бо не баче там кращої долі.

Назад повертатися не хотілося.

Прийшли червоноармійці і наче відкрився інший світ, де панує смуток і нужда. Клітка. Казарма. Табір.

Вульгарні військові. Пиячать. Неслухняних садять до карцеру.

Тиснуть повертатися до СРСР. А люди руками і ногами впираються. Хочуть виїхати в інші країни.]

Тези, які висловлювала під час обговорення Наталя:

• у Марії асоціація, вона порівнює червоноармійців з активістами;
• Марія боялася, що може і додому не втрапити, якщо буде повертатися на Родіну;
• на той час 250 тис. українців були в таборах переміщених осіб;
• Марія шукає захисту, а бачить тільки тиск, залякування.

Олександр:

• п’ятий блок описує переломний момент — від вогню до води. До цього моменту життя було суцільний вогонь;
• начебто визволителі, але люди знову бачать фон вогню і не хочуть повернення до старого життя;
• не хочете Родіну любити — ми вас примусимо. Не погодитеся — до Сибіру;
• у нас традиційно все за примусом;
• жити в такій Родіні не хочеться;
• Родіна не стала захисником.

Шостий блок: Українці.

1:26:41 [озвучуються фрагменти книги, в яких описується, як українці гуртуються на чужині, навколо чого об’єднуються, як пристосовуються до життя.

Комендант українець був жорстокий. Розкрадав харчі. Жив з жінкою і двома дітьми добре.

Українські організації, мельниківці й бандерівці, ворогували між собою. Ворожнеча. Кожна організація хотіла будувати свою самостійну Україну.

Політикували й організовували релігійне життя.

Авторка мемуарів, українка, була радою, що в Німеччині запізналася з українцем, який став пізніше її чоловіком. Через нього діставала українські книжки.

Українці гуртувалися, співали українських пісень, танцювали.

Еміграція в Нову Зеландію.

В Новій Зеландії організували український клуб. Святкували українські свята. Слухали українські співи та музику.

Для дітей передплачували український журнал. Учили дітей говорити українською.

В еміграції постійно обговорювали українську справу — створення незалежної української держави.

Подеколи в українському клубі були суперечки, бійки.

Син головної героїні хотів у військовий королівський флот Нової Зеландії. Прийняли громадянство. Але його не взяли, бо був чужинець. Довелося влаштуватися на цивільну роботу, на пошті, радіомеханіком.]

Наталя:

• танці і пісні — платформа для гуртування;
• хоча клуби були в основному за релігійною ознакою;
• політичні цілі клуби також перслідували;
• люди в той час ще гуртувалися, щоб вивчати нові мові — німецьку, англійську;
• українська справа — це боротьба за незалежність України;
• українська діаспора — мережа однодумців;
• феномен — українці за кордоном не асимілювалися, а зберегли свою самобутність;
• російської діаспори немає;
• перемога українського духу;
• українська діаспора існує 120 років;
• діаспора — це інструмент, який можна використовувати на благо України для співпраці з урядами інших країн;
• українські організації подеколи конфліктували між собою, навіть стріляли;
• до емігрантів ставилися упереджено, хоча й надавали роботу, бо потрібні були робочі руки;
• зараз підтримують, заохочують національні організації. Наприклад, це вигідно для торгівлі.

Олександр:

• серед українців були різні люди, в тому числі мерзотники. Тому назва «українець» — це ще не печатка вищого гатунку. Були українці активісти, були різні коменданти таборів;
• українці гуртувалися танцями і піснями;
• в піснях, танцях уособлюється народна філософія життя, світогляд. Люди різних національностей мають різну філософію. Тому представники одних національностей інших сприймають як чужинців. Тому представники одних національностей хочуть поєднуватися з собі подібними;
• українці розуміють краще один одного, тому на чужині допомагають один одному;
• українці покинули свою батьківщину через несправедливість з боку влади, через насильство над людиною. Тому є мотивація поновити справедливість;
• українці за кордоном остаточно ще не асимілювалися, але процес поступово іде. Діти дітей, діти дітей дітей. Колись від’єднання відбудеться.

Підсумок

1:48:00 Олександр:

Блоки, розміщені підряд — це як графік життя.

Перші блоки це вогонь. Далі подорож над водою. І зрештою отримання кращого життя, але на чужині.

Наталя:

Для мене книга — це історія відповідного періоду. З деталями того життя.

А ви зробили прив’язку до сучасності.

Голосування

Чи можна провести паралелі з подіями, описаними в книзі, і подіями нашого сьогодення?

Післямова

Олександр Золотухін:

Описані в книзі події колективізації, голодомору знайомі і мені з розповідей моїх родичів, бабусі, мами та інших.

Моя бабуся по маминій лінії жила в селі Кам’янка Полтавського району. Поряд села Стасі, Петрівка, Гавронці.

Бабуся була з родини заможних селян. Мали землі, на яких тяжко працювала вся сім’я. Ніяких кріпаків у них не було.

У їх власності були в тому числі землі, де зараз знаходиться гірськолижний комплекс «Сорочин Яр».

Під час колективізації все майно забрали. Розкуркулили, як тоді говорили.

Фактично силою загнали у колгосп.

А їхніх родичів, також заможних, окрім того, що розкуркулили, так ще і заслали на Донбас.

Під час голодомору померла прабабуся. Але сім’я моїх дідуся і бабусі вижила. Хоча було тяжко. Зерно активісти забрали все. То щоб вижити, збирали якісь корінці, кору здирали з дерев. Варили з того чаї.

Олександр ЗОЛОТУХІН, організатор Дискусійного Клубу Полтава