«Наша незалежність». Марафон 30. Розбудова демократичної патріотичної преси на Полтавщині

Створення демократичними організаціями власних друкованих органів диктувалося необхідністю донести свої ідеї до якомога більшої аудиторії, встановити постійні канали зв’язку із громадськістю. Самвидавчі демократичні видання на Полтавщині з’явилися влітку 1989 р. Перша така газета, підготовлена Юрієм Бречком та Іриною Коваленко, вийшла в обласному центрі у червні 1989 р. і мала назву «Полтавський вісник» (не плутати з такою ж газетою, співзасновником якої згодом виступила Полтавська міська рада). Газета виходила на 11 сторінках цигаркового паперу формату А-4, друкувалася у кількох десятках примірниках на друкарській машинці.

У вступному слові зазначалося: «Шановний друже! Тобі до рук потрапив «Полтавський вісник» — друкований орган Полтавського ініціативного комітету Народного руху України за перебудову. Це перший випуск нашого друкованого органу. Раніше неформальні організації спілкувалися з населенням, інформували людей через посередництво листівок та в бесідах при зустрічах. Та вже настала пора мати свій друкований орган, в якому ми будемо інформувати вас про події в Полтаві та області. На своїх сторінках ми будемо подавати матеріали, які ви не знайдете на сторінках наших обласних газет і не почуєте по обласному радіо. А для того, щоб народ міг мати власну думку відносно тих чи інших подій, треба мати інформацію... Закликаємо всіх громадян, кому не байдуже все, що відбувається навколо нас подавати свої дописи на сторінках нашого «Вісника».

У першому числі (номері) були вміщені офіційні матеріали Полтавського Руху (повідомлення про зустрічі з представниками ініціативного комітету НРУ за перебудову, резолюція спільного засідання товариства «Рідне слово» та Полтавського осередку НРУ з нагоди 280-річчя Полтавської битви, відповідне звернення до громадськості України та всього радянського народу), вірші, зокрема, Т. Шамайди до 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, витинки з газет щодо суспільно-політичного життя тощо.

Станом на 1990 р. свої газети видавали рухівські осередки у Полтаві («Гомін» 1990, ред. колегія Г. В. Кіященко, М. Г. Кульчинський, О. В. Ковалевич, Г. І. Дениско; «Воля» 1990, ред. Г. І. Антипович, М. Г. Кульчинський, Г. В. Кіященко; «За віру і єдність» 1990–1991, М. Храпач), Кременчуці («Ломикамінь» 1990; «Гомін», 1990), Лубнах («Поклик» 1989, ред. В. І. Гринь, О. Б. Савченко, В. Г. Павліченко, Ю. І. Синяговський), Миргороді («Майдан» 1990, Л. О. Розсоха, Л. П. Желізняк, В. О. Корсунський, з 1993— О. В. Рєзнік), Пирятині, Гадячі, Лохвиці («Сіверщина» 1990 1990, ред. А. Коваленко), Чорнухах («Слово і Честь» з додатком «Земне тяжіння» 1990, ред. Ф. В’язовський). 

Гомін Полтава

Майдан Миргород

Друкувати газети в області було неможливо (жодне із видавництв чи друкарень без дозволу на те партноменклатури не осмілилося б на такі кроки, оскільки керівниками таких установ були обов’язково члени компартії), тому видавали в Прибалтиці, у Тернополі, Києві. У Полтаві долучилися до самвидаву журналісти Г. І. Антипович, Г. В. Кіященко, О. В. Ковалевич. У інших містах області за справу бралися люди, як правило, далекі від журналістики, які опановували газетярство самостійно. Наприклад, член редколегії газети «Поклик» О. Савченко навчився клеїти макет газети у члена осередку Лубенського Руху Р. Макаренка у гуртожитку Київської сільськогосподарської академії. Звідти потягом макет відвезено до Вільнюса, де його надрукували. 950 примірників газети коштувало лубенському осередку 180 крб. членських внесків. Газета продавалася у Лубнах по 50 коп. за примірник. Згодом «Поклик» за допомогою Віталія Олексика друкували у Києві. Рухівські газети вивішувалися на стендах, їх поширювали (продавали) активісти у Полтаві, Кременчуці, Гадячі, Миргороді, Лубнах, Хоролі.

Поклик Лубни

СІЧ Чорнухи

Зрозуміло, що ця друкована продукція до жодних бібліотек не надходила; а найуважнішими читачами цієї преси була партійна номенклатура. Демократична регіональна преса розкривала роль організації у процесах демократизації суспільства, стимулювала розвиток національної свідомості громадян, висвітлювала гострі суспільно-політичні проблеми, які традиційно замовчувалися в офіційних мас-медіа. Самвидавчі друковані органи, попри їх недосконале поліграфічне оформлення, стали могутнім важелем впливу на громадську думку у знаковий період української модерної історії.

У перші роки незалежності через фінансову кризу більшість рухівських газет в області перестали існувати. На зміну їм прийшли інформаційні бюлетені, які з 1991 р. друкувалися щотижня виконкомом Крайового Руху у вигляді машинописних листків (формат А-4) накладом 40–50 примірників. Кожний бюлетень випускався на основі інформації, отриманої від представників районних (міських) організацій та центральних органів НРУ, окремих повідомлень у ЗМІ. У 1991 р. готував інформаційні бюлетені до випуску Тарас Шамайда, допомагав йому Роман Скрипін. З 18 березня 1995 р. в Полтаві виходив високим друком інформаційний бюлетень «Полтава—Рухінформ» (редактор 22-річний Олег Пустовгар) — видання крайової організації НРУ та обласного товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. На сторінках часопису подавалася найрізноманітніша інформація з економічного та соціально-політичного життя Полтави та області, зокрема, діяльності НРУ та товариства «Просвіта». Доповнювали цей інформаційний блок прес-релізи прес-центру «Полтава — Рухінформ» (1996–1999 рр.).

Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті