Борці за волю України-уродженці Мачухівської громади
На початку 1920-х рр. населення України зі зброєю в руках масово боролося проти утвердження влади більшовизму. Можна назвати чимало причин, які призвели до спалаху боротьби: продрозверстка, реквізиції, націоналізація, мобілізація молоді до армії, численні трудові повинності та ін. Як зазначають очевидці та учасники тих подій, основними завданнями, що стояли перед більшовиками та їхніми приспішниками на той час, були продрозверстка та боротьба з повстанцями, які не давали грабувати новій владі себе та своїх земляків. Поширення національних ідей серед найбільш активних повстанців також сприяли загостренню боротьби. На території Мачуської волості теж діяли повстанські загони.
Про масштаби повстанського руху в Полтавській губернії свідчив представник 7-ої стрілецької Володимирської дивізії, яка 13 лютого 1921 року прибула у наш край для боротьби з повстанцями: «Когда мы прибыли на Полтавщину, не было ни одного уезда и почти ни одной волости, где бы не оперировала та или иная банда. Понятно, что в таких условиях на селе почти не была установлена советская власть и отсутствуют организации незаможных селян. Кулацкие организации, поддерживаемые бандитами различной окраски, были тогда хозяевами села».
На території Мачуської волості діяли повстанські загони під проводом отаманів Гусара та Стрибка, базою для яких були Полузірські хутори. А в лісах біля річки Ворскла великий загін, який нерідко міг налічувати кілька тисяч повстанців, очолював Іван Біленький.
Діти отамана — Петро та Наталя Біленькі
Очевидно, до загону останнього зі своїми бійцями певний час входив і отаман (іноді його ще називали сотником Буланівського лісу) Олександр Бородай, який під національним синьо-жовтим прапором боровся за самостійну Українську державу.
20 серпня 1920 року повстанці у кількості 30 чоловік, озброєні гвинтівками та обрізами з 20-30 патронами на кожного, під керівництвом Олександра Бородая напали на волосний виконавчий комітет в селі Мачухи. Для частини з них це було перше бойове хрещення. Метою нападників було знищення більшовицької документації, місцевих комуністів та їх приспішників,.
На жаль, ця операція не мала успіху: очевидно, інформація про напад потрапила до чекістів, тому увечері, перед самим нападом, з міста Кобеляки до Мачуського волвиконкому прибув загін червоноармійців у кількості близько 50 чоловік, у тому числі 20 кіннотників. Червоні мали й тачанку, оснащену кулеметом марки «кольт».
Повстанці напали вдосвіта, але кулеметник відкрив по них щільний вогонь, що дало змогу червоноармійцям згуртуватися і здійснити контратаку. На допомогу владі з Полтави поспішила прийти маневрова група кіннотників губернського воєнкомату та частина бійців 22-го батальйону. Повстанці із втратами поспішно відступили у бік сіл Будницьке та Вища Вільшана, де розпочиналися лісові масиви.
Полтавський лікар Олександр Несвіцький у своєму щоденнику подав список загиблих у Мачухах під час того бою:
- отаман Олександр Бородай,
- повстанці:
- Олександр Корнійович Павленко, колишній начальник міської полтавської міліції,
- Іван Петрович Усов, колишній молодший помічник начальника міської полтавської міліції,
- Іван Іванович Бабич,
- Петро Єлисейович Федоренко,
- Сидір Максимович Максименко.
Наступного дня вони були поховані у селі Мачухи, очевидно, на кладовищі біля церкви апостола і євангеліста Іоана Богослова.
Могила повстанців не збереглася, але залишилася пам’ять про цих героїв, що не скорилися більшовицькій навалі, і віддали своє життя за незалежність нашої держави. У селі Мачухи у рамках відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 років та 30-річчя відновлення незалежності України планується встановлення меморіального знаку на їх честь.
Анатолій ГЕЙКО, кандидат історичних наук, директор Мачухівського краєзнавчого музею, завідувач відділу палеогончарства Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України
