Розмір тексту

Подвижник української культури на Кубані: до 160-річчя письменника і актора з Полтави Якова Жарка

Яків Жарко Яків Жарко

25-го лютого цього року виповнюється 160 років від дня народження українського письменника, актора, діяча революційного руху Якова Васильовича Жарка. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського культурного діяча, уродженця Полтави, відзначається на державному рівні.

Він народився 1861 року в Полтаві в багатодітній сім’ї секретаря 2-го відділення Полтавського губернського правління (відомості 1864 року) колезького асесора Василя Федоровича Жаркова, який походив із козаків села Бацмани на Роменщині (історична Полтавщина) та Олександри Григорівни, дочки дрібного поміщика Лазебника. Яків навчався в Полтавській гімназії, але за участь у революційному русі був виключений із неї у 1880 році. Під час проходження військової служби, на яку зголосився добровільно, закінчив навчальний курс та земську фельдшерську школу. Брав участь у народницькому русі. У 1886-1896 роках Яків Жарко — актор мандрівних театральних труп М.Старицького, М.Кропивницького і П.Саксаганського. Залишивши сцену, жив на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська обл.), у Маріуполі. Влітку 1904 р. разом із сім'єю (на той час у нього вже було троє синів) переїхав у м. Єкатеринодар (нині Краснодар, РФ), працював діловодом у Комітеті піклування про народну тверезість. Згодом Яків Васильович став одним з організаторів і керівників єкатеринодарського товариства «Просвіта» та місцевого відділення РУП. У 1920-х роках працював на різних посадах у Кубанському художньому та Кубанському науковому музеях.

У ніч на 15 грудня 1929 р. Я.Жарко був заарештований за вигаданими звинуваченнями — його підозрювали... «в шпигунстві на користь Великобританії» (!). Хоча перебування у в’язниці ДПУ тривало лише трохи більше місяця, цькування письменника не припинялося вже до його смерті. Під час неодноразових обшуків зникли майже всі рукописи.

На літературну ниву Яків Жарко вступив у 1884 році, видавши в Полтаві збірку «Перши лирични творы. Частына перша». Згодом, перебуваючи на лікуванні в Єгипті, він створив великий цикл віршів (більше 80-ти). Підготовлена друга поетична збірка — «Молодик. Пісні та думи» (1891) була заборонена цензурою. Пізніше Я.Жарко видав «Байкы» (СПб., 1899; 2-ге вид. — «Байки» , К., 1912), «Оповидання» (Полтава, 1899), «Писни» (1905), «Байки», «Катеринодарцям: Сатиричні вірші пана Шпильки», історичний нарис «На Кубані» (усі три — 1912), «Балады та легенды» (1913), упорядкував «Збірник українських байок» (1915, шість останніх — Катеринодар). Не отримала дозволу на друк ще одна збірка віршів Жарка — «Зарік» (1915). Він друкувався в журналах «Зоря», «Дніпрові хвилі», «Літературно-науковий вісник», «Кубань», альманахах «Складка» (Х., 1887), «Акорди» (Л., 1903), «Розвага» (К., 1905), «Українська муза» (К., 1908), «Осінь — зима: Третій — четвертий збірник «Хлібороба» (Х., 1915), кубанській періодиці. Багато творів були підписані псевдонімами — Жарченко, пан Шпилька, Льова Колючка та ін.

1891 року у львівському двотижневику «Зоря» Яків Жарко опублікував вірш «Тарасові Шевченку». В тридцяті роковини його смерті», в якому висловив оцінку значення творів поета для майбутніх поколінь, одним із перших визначивши їх світове значення («І думи — промінням сяють народам землі»). Вплив Шевченка позначився на багатьох поезіях Жарка («Бандурист» та ін.). У 1928 році в ж. «Життя й революція» (№ 1) з’явилася добірка його віршів «З єгипетського циклу», що спричинило арешт. В останні роки життя він написав спогади про Пантелеймона Куліша, Панаса Мирного та про минуле українського театру (1929). Письменник листувався з Іваном Франком, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Іваном Карпенком-Карим, Іваном Стешенком та іншими діячами.

25 травня 1933 року, після численних арештів, обшуків, допитів, Яків Васильович Жарко помер у Краснодарі на 73-му році життя. Його поховали на міському Всіхсвятському кладовищі.

Вірші Жарка передруковувалися в «Антологіях української поезії» (1957, т. 2; 1984, т. 3), оповідання — в збірках «Весняна прорість» (1969) та «Українська новелістика кінця XIX — початку ХХ ст.» (1989).

Архів письменника зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України в Києві.

Олександр РОТАЧ, краєзнавець (для Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті)

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

313
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему