У Португалії жінки часто стають жертвами домашнього насилля

За результатами індексу гендерної рівності, отриманого європейськими дослідниками, у Португалії він дорівнює 41,3 зі можливих 100 балів. Більш низькі показники спостерігаються у Греції (40), Болгарії (37) та Румунії (35,5).

Аналіз проводився за кількома показниками: робота, гроші, знання (освіта), вільний час, можливості й здоров’я.

Щодо розподілу вільного часу, то Португалія продемонструвала найгірший показник — всього 22,4 бала. Тут жінка частіше піклується про дітей і онуків, на ній практично вся домашня робота.

Серйозний аспект гендерної нерівності — це домашнє насильство. У Португалії торік згідно з даними APAV (Португальська асоціація підтримки жертв злочинів) було зафіксовано 16970 злочинів, пов’язаних з насильством в сім’ї. Б’є тривогу й Обсерваторія убитих жінок (Observatório de Mulheres Assassinadas), робоча група феміністської організації UMAR.

Незважаючи на активні кампанії проти домашнього насильства, з початку цього року зареєстровано вже 22 випадки смерті жінок від рук своїх чоловіків або співмешканців. Тобто, практично повторюється статистика 2012 року, протягом якого загинуло 40 жінок.

Кілька днів тому жертвами насильства стали 49-річна Амелія з Alhos Vedros та 42-річна Алзіра з Caldas da Rainha. Амелії смертельні ножові поранення завдав 60-річний чоловік, вона померла по дорозі в госпіталь. А Алзіру, котра проходила курс реабілітації після раку, 49-річний безробітний чоловік спочатку вдарив каменем по голові, а потім задушив простирадлом.

Керівник робочої групи UMAR Елізабет Бразил стверджує, що літні місяці традиційно найпроблематичніші, бо це час відпусток, і подружжя більше часу проводить разом, через що можуть загострюватися конфлікти між ними.

Колишня полтавка Світлана Бона Граса вийшла заміж за громадянина Португалії й уже 10 років живе у цій країні, а тому про насильство в португальських сім’ях знає не з теорії.

— Португальські чоловіки — дуже авторитарні в сім’ї, нерідко навіть деспотичні, — каже Світлана. — Пожаліти дружину, виконати за неї частину хатньої роботи, коли вона втомилася чи вагітна, — у них це не в моді.

— Це — наслідок традиційного патріархату?

— Можливо, адже на відміну від України у Португалії ніколи не було матріархату. Тому ситуація на кшталт «ми порадилися і я вирішив» тут досить типова. Дружина повинна коритися будь-яким забаганкам чоловіка.

— Тобто, для португальського чоловіка жінка — істота другого ґатунку?

— Є й абсолютно нормальні партнерські, демократичні стосунки між подружжям, особливо в молодих сім’ях, котрі навчалися чи працювали в інших країнах Євросоюзу. А в традиціях старшого покоління, на жаль, нерідко накричати, образити дружину, зігнати на ній злість через поганий настрій тощо.

— Це вам доводилося спостерігати особисто?

— Й особисто, й чути з розповідей сусідок, знайомих. Особливо небезпечні гарячі португальські чоловіки через приступи немотивованих ревнощів. Причому вони щиро вважають, що їхні романи на стороні дружини повинні сприймати без докорів і мало не з радістю.

— Коли чоловіки розпускають руки, чи захищає жінок від сімейних дебоширів португальська поліція?

— Швидше, ні. Тамтешні закони виписані так, що полісмени можуть приструнити чоловіка, який розпускає руки тільки тоді, коли хтось іще підтвердить факт побиття.

— Але ж найдурніший чоловік не битиме дружину прилюдно!

— Так! Тому свідків і немає. Моя сусідка-росіянка, якій часто перепадає від чоловіка-португальця, пробувала скаржитися на нього у поліцію, але саме з таким невтішним результатом. Хотіла зняти побої, втім лікар, до якого приїхала, порадив їй навіть не витрачати кошти, бо навіть з медичною довідкою про тілесні ушкодження без свідка все одно чоловіка до відповідальності не притягти. Начальник відділку поліції їй теж поспівчував і вибачився за такі португальські реалії.

— Невже настільки безнадійно знайти захист від домашнього насильника?

— Ну хіба що треба написати до поліції зо два десятки скарг, щоб на нього завели справу. Але за цей час він встигне багато разів помститися дружині чи співмешканці за звернення до органів правопорядку. У сусідній Іспанії, де чоловіки не менш гарячі, ніж у Португалії, законодавство зовсім інше: навіть однієї усної заяви жінки про побиття достатньо, щоб благовірний загримів до поліцейського карцеру, охолонув там і подумав, чи варто давати рукам волю.

Португальські жінки знають про це. Але я не чула, щоб португальські жіночі правозахисні організації лобіювали зміни до законодавства щодо посилення відповідальності за домашнє насильство.

—Чи звертаються жертви домашнього насильства до феміністичних організацій?

— Серед моїх знайомих таких не знаю. Можливо, у великих містах жінки більше обізнані про діяльність громадських організацій. А у сільській місцевості про них і не чули. Тому в цій країні жінкам, які не миряться з домашнім насильством, частіше доводиться діяти, як у тій російській приказці: спасіння потопаючого є справою рук самого потопаючого. Тобто, давати надто агресивним чоловікам фізичний відпір, чому португальські жінки вчаться в українок, росіянок, білорусок...

Розмовляла Яна Калашник

Матеріал підготовлений за сприяння Міжнародного фонду «Відродження»