Полтавські дороги військового літуна Івана Бабака
Пропаганда держави-агресора і російська політика пам’яті продукують чимало маніпуляцій щодо 2 Світової війни. Путін і його поплічники, наслідуючи радянську традицію, продовжують іменувати 2 світову Великою Вітчизняною війною. А ще Путіну належить брехлива публічна заява: Росія перемогла б у війні з нацизмом навіть самотужки, без України. Однак історична правда про життєві долі, героїзм і подвиги тисяч українських звитяжців спростовують усю фальш і відверту брехню російсько-імперських пропагандистів.
Розповімо про українського пілота Івана Бабака. Його доля справді героїчна і дивовижна. Хоч народився він не у Полтаві, але більшу частину свого життя провів саме тут. Прикро, що багато хто навіть не чув про це славне ім’я.
А побачив світ Іван Ілліч Бабак у селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) 26 липня 1919 року у сім’ї селянина. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював учителем хімії та біології. Майбутній льотчик-ас 1942 року закінчив військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП). У боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109. У 1943 році він був одним із найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями. Згодом було чимало збитих ворожих літаків, загострення хвороби... Навесні 1944 р. після повернення зі шпиталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом. Іван Ілліч упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.
Бабак був відправлений у табір для військовополонених, де і перебував до кінця війни. Завдяки зусиллям Олександра Покришкіна був звільнений і відправлений у полк.
За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, збив 37 літаків противника. 1949 року гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності.
Небагатослівний, скромний чоловік удало поєднував дар яскравого педагога і талановитого шахіста, одночасно будучи одним із найкращих асів Другої Світової війни.
Після звільнення в запас Іван Бабак саме Полтаву обрав своїм постійним місцем проживання. Працював викладачем хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської (нині ім.Софії Русової), середній школі № 29, інспектором міськвно, директором Полтавської середньої школи № 7.
Не цурався свого українського роду, по святах і не тільки полюбляв одягати українську вишивану сорочку як один із символів українства. Іван Ілліч згадував повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року — кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак:
— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.
— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?
— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.
Не дивно, що був заступником голови обласної шахової федерації. Де не працював, скрізь насаджував шахи (це його слова!). Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії організував шаховий гурток при кімнаті школяра. Також Іван Бабак — автор книги «Зірки на крилах».
Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у Полтаві. А на фасаді будівлі Полтавської школи № 7 встановлено пам’ятну дошку Українському героєві. На день пам’яті Івана Ілліча Бабака Надія Максимець, перекладачка і журналістка з Вінниці, написала вірш «Неопалимий Ікар».
Меморіальна дошка на фасаді школи №7
Неопалимий Ікар
Ти — Ікар неспалимий,
Красень, мужній, святий.
Сокіл наш нескоримий,
Фаворит висоти.
Всіх талантів палітра,
Як надійна броня.
Від катів-«мессершмідтів»
Чисте небо звільняв.
«Кобра», «Яки» та «Іли»
Мали в небі причал,
Бо цей птах славнокрилий
Ними простір квітчав.
І на Вічності злету,
Через долі мости
Було б гідно планету
В Твою честь наректи.
Твоя кров легендарна
У нащадках бурлить.
В галактичнім захмар’ї
Твоя Зірка горить.
І земні злії сили
Не здолали Тебе.
Ти зберіг свої крила
Для безсмертя й Небес.
провідний бібліотекар Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Олеся Гончара (для Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті)
