Автопробіг і тематична телепередача: у Полтаві відзначили день пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

У цей день вшановують пам’ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

Громадськість Полтави влаштувала автопробіг на підтримку кримських татар

у понеділок, 18 травня у полтаві відбувся автопробіг на вшанування жертв депортації кримських татар. Організували акцію громадська організація «Справа Громад — Солідарна Полтава», «Полтава за НАТО та ЄС» , «Солідарна молодь м. Полтава». Спершу громадські активісти проїхали від ТРЦ «Екватор» до центрального автовокзалу. Потім автоколона рушила вулицями гетьмана Івана Мазепи і Європейською до центру міста: помандрували до краєзнавчого музею ім. В.Кричевського та зробили коло довкола Корпусного парку. А далі маршрут автопробігу проліг і завершився так. площа Зигіна — мікрорайон «Браїлки» — ТРЦ «Екватор».

Показ тематичної передачі на полтавському телеканалі

З нагоди Дня боротьби за права кримськотатарського народу в ефірі полтавських телеканалів «Місто+» та «ІРТ» показали тематичну телепередачу «Розмова в студії». Її учасниками стали регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, завідувачка відділу абонементу Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І.П.Котляревського Лариса Лисенко та директор обласного музично-драматичного театру ім.М.Гоголя Олексій Андрієнко.

Олег Пустовгар провів історичні паралелі російської імперської політики: висвітлив як і події 74-річної давнини — російсько-комуністичний злочин геноциду киримли, так розповів про продовження переслідування кримських татар вже у нас час — окупаційною владою у Криму, які здійснюються з моменту російської окупації Криму в березні 2014 року і тривають донині. Переслідування з боку російських окупантів, зокрема ФСБ, мають за мету залякати кримських татар та змусити їх покинути Крим.

Просвітницьку передачу створили на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації.

Історична довідка від Інституту нацпам’яті

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення — начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, — які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, чимало кримських татар в дорозі загинула. Відразу після перемоги сталіністів над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів — навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

Архівні фото надані Едіє Муслімовою

Катакі (Сеферова) Гульсум та її діти, Урал

Депортовані з Криму жителі сіл Отузи та Шелен

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років — за переховування.

Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повернулися на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про... гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті