«Persona grata»: Андрій Момот

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, хочу привітати усіх, хто разом із нами, радіостанцією «Ваша хвиля», в проекті «Персона грата». В проекті, в який ми запрошуємо людей відомих в нашій області, медійних, або людей, які якимось чином нас подивували і ми хотіли би у них достеменно про це розпитати.

Сьогодні поряд зі мною у студії гість, для якого Полтавщина — це його мала батьківщина. Зараз наш гість мешкає у столиці, але якраз і про місію, з якою він приїхав на малу батьківщину, ми будемо сьогодні говорити. Доцент фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук Андрій Момот. Доброго ранку Вам!

МОМОТ: Доброго ранку!

ВЕД.: Андрію, ви народилися в Полтаві, але в 17 років поїхали до столиці і, власне, мешкаєте зараз там.

МОМОТ: Так, так.

ВЕД.: Але час від часу робите такі половецькі набіги на нашу місцевість, тому що вам диктує ваша викладацька свідомість такі заходи. Ви маєте інтерес безпосередній до школярів-старшокласників Полтавщини. Власне, не буду переказувати мету вашого візиту — хочу, щоб ви нашим слухачам самі про це розповіли.

МОМОТ: Цього разу я приїхав до Полтави, щоб провести олімпіаду нашого факультету фізичного для учнів 11-их класів. Ця олімпіада є традиційною, вона вже декілька років проводиться в Полтаві: ну, так само, як і в інших областях України. Мета цієї олімпіади — відібрати найкращих випускників 11-их класів і запросити їх на навчання на фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ВЕД.: Ви скільки років займаєтеся от таким заходом як проведення олімпіади в регіоні для того, щоб знайти найталановитіших, найзацікавленіших випускників?

МОМОТ: Вже 4 роки. За результатами цієї олімпіади щороку із Полтави, із Полтавської області декілька випускників вступає до нас на факультет і, слід відмітити, вони дуже успішно навчаються. Мені не соромно, що я їх привів до нас на факультет.

ВЕД.: Діти, які взяли участь у цій олімпіаді, яка, власне, відбулася днями, при вступі мають якісь преференції?

МОМОТ: Так, в них є переваги при вступі, хоча, звичайно, головним є сертифікат ЗНО — зовнішнього незалежного оцінювання. Для вступу на наш факультет необхідно здати три сертифікати. Це, звичайно, обов’язково фізика, українська мова та математика або хімія (на вибір). Основну роль, звичайно, має кількість балів, але при рівній кількості балів участь у олімпіаді дає переваги.

ВЕД.: Свого часу я, випускниця не столичної школи, побоялася подавати документи на факультет журналістики нашого головного національного університету. Це сталося пізніше, коли комплексів уже не було. Багато дітей із провінції просто бояться, не розуміючи, не оцінюючи своїх можливостей. Ви свого часу не побоялися вступати зразу ж до столичного вузу, але цьому передувала низка різних олімпіад, в яких ви брали участь впродовж останніх років навчання в школі.

МОМОТ: Так, протягом навчання в школі я брав учать в учнівських олімпіадах з фізики, починаючи з міської олімпіади, обласної, всеукраїнської. Впродовж 4 років я брав участь в олімпіадах, тому що ще зі школи був націлений на фізику і вибрав саме фізичний факультет Київського національного університету. Тепер з приводу того, чому учні іноді бояться вступати у столичні вузи. Ну зараз система є досить прозорою для вступу. Так, все вирішують ваші бали за ЗНО та атестат, якщо по цих 4-ох компонентах сума балів, яку ви маєте, є близькою до 700, то це означає, що ви по своєму рівню можете спокійно, не боятися, подавати документи до нас на факультет.

ВЕД.: Дуже часто випускники шкіл обирають комерційні вузи, платне навчання , щоб не ризикувати.

МОМОТ: Ну для мене досі залишається загадкою, чому учні і їхні батьки вибирають платне навчання в комерційному вузі порівняно з навчанням у нас на факультеті, яке є повністю безкоштовним. Також студенти забезпечуються гуртожитком на весь термін навчання. Якщо вони успішно навчаються, якщо їхній середній бал 4 або вище, вони отримують при цьому стипендію. Тобто, мало того, що вони не беруть гроші в батьків, не тягнуть ці гроші з сім’ї, вони ще самі заробляють якісь невеликі суми ( близько 700 гривень), але ця стипендія дозволяє хоча б більш-менш почувати себе вільно в фінансовому плані.

ВЕД.: У людей дуже часто обмаль інформації про те, куди можна податися на роботу, маючи, як кажуть, «свіжоспечений» диплом випускника фізичного факультету. В яких сферах працюють випускники вашого факультету?

МОМОТ: Хочу спочатку зауважити, що фізичний факультет — та і як будь-який факультет університету — він не дає вузької спеціальності. Він дає освіту. І, маючи цю освіту, можна знайти собі роботу в будь-якій галузі.

ВЕД.: Медицина, радіологія і різні науково-дослідні інститути...

МОМОТ: Ну, так, близько третини наших випускників по закінченню вступають в аспірантуру. Тобто, вони, навчаючись в аспірантурі, здобувають науковий ступінь і професійно займаються наукою. Причому, як у нас в країні, так і за кордоном. Тобто, наші випускники є затребуваними в інших країнах. Ви знаєте, що в нас фізика якось не дуже популярна через те, що ...

ВЕД.: ..важко навчатися?

МОМОТ: Так, важко навчатися, потребує розумових зусиль. Так само і за кордоном. Діти лінуються і тому в іноземних вузах чекають на наших випускників, тому що знають, що наші випускники є кваліфікованими, добре підготовленими і готові працювати.

ВЕД.: Років 10-15 тому стали дуже популярними спеціальності «юрист», «економіст». Їх повідкривали і в усіх комерційних новонароджених вузах. Зараз фахівців цих спеціальностей уже перевипуск.

МОМОТ: Так, вже про це говорять не один рік, але чомусь батьки готові відправляти своїх дітей і платити за їх навчання лише заради того, щоб в дипломі було написано «економіст» чи «юрист». Звичайно, що країні потрібні і економісти, і юристи, але потрібні висококваліфіковані економісти і юристи, яких готують не в будь-якому вузі.

ВЕД.: Для мене ситуація у вашій сім’ї до певної міри (в хорошому сенсі) — парадокс. Мама — філолог за освітою, батько — історик, ви — фізик. Звідки цей потяг до точної науки, фундаментальної у гуманітарному сімейному середовищі?

МОМОТ: Відповідь така — не знаю. Так склалося. Мабуть, завдяки вчителям, яких я зустрів у школі, які мене зацікавили фізикою та математикою.

ВЕД.: Не завжди гучна реклама платної освіти дає надалі очікувані результати. Дуже часто діти, коли приходять у вузи, стикаються з елементарними речами: відсутність матеріально-технічної бази, необхідних бібліотек і так далі.

МОМОТ: Традиції Київського університету є дуже давніми. Університет перших випускників набрав ще у 1834 році. І от якраз того року в університеті було лише два відділення, одне з яких — фізико-математичне. Тобто, традиції навчання фізики і математики є дуже давніми. Ну і зараз у нас на факультеті навчається близько 700 студентів. При цьому викладачів — близько ста. Тобто, відношення «студент — викладач» є дуже хорошим, скажемо так: на сімох студентів припадає один викладач. Тобто, можна працювати безпосередньо з кожним студентом. Серед цих 100 викладачів 40 — доктори наук і загалом майже всі викладачі мають науковий ступінь, кваліфікацію. Якщо ви вступите до нас на факультет, то вас будуть... ну, я можу без зайвої скромності сказати, що вас будуть навчати найкращі спеціалісти в області фізики в Україні.

ВЕД.: З огляду на таке співвідношення студентів і викладачів, мені здається, факультет може гарантувати і індивідуальний підхід, «огранку» кожного майбутнього спеціаліста...

МОМОТ: Так, у нас на факультеті є фізика — наука широка, різнопланова; у нас є багато різних спеціалізацій в різних областях фізики. Ну деякі з них — традиційні, відомі. Є деякі нові. Ну от, зокрема, останні роки популярною є спеціалізація, яка називається «медична фізика». Ну і, зокрема, «радіаційна медична фізика». Можу проілюструвати окремі приклади, що це таке: медична фізика? Я думаю, що багато з вас чули в новинах, що різні онкоцентри в Україні, на щастя, комплектуються зараз сучасним обладнанням, лінійними прискорювачами, які дозволяють дуже ефективно лікувати пухлини за допомогою таких «безкровних» операцій. Але ці пристрої — вони є складними і поруч з медиками, які працюють безпосередньо з пацієнтами, поруч із цим же лінійним прискорювачем, потрібен медичний фізик, який буде правильно розраховувати дозу опромінення, щоб вона знищила пухлину і при цьому не пошкодила здорові тканини. Тобто, така апаратура з’являється, держава витрачає на неї гроші, але не завжди вдається її швидко ввести в експлуатацію. Іноді — саме через те, що не вистачає спеціалістів. І, зокрема, спеціалістів із медичної радіаційної фізики.

ВЕД.: Свого часу, коли я була студенткою, студенти фізичного факультету вирізнялися інтелектом, там було таке «вольномисліє», вони завжди були креативними, найцікавіші «капустники» були на фізфаці, бардів було дуже багато на фізфаці і дуже бурхливе, інтелектуально насичене творче життя завжди вирувало на фізичному факультеті. Зараз на загальному вузівському тлі як фізичний факультет почувається в цьому сенсі?

МОМОТ: Мене, як викладача, часто запитують: ну, як там наша молодь? І на це я завжди відповідаю: «Ви не уявляєте, скільки у нас в державі чи в нас на факультеті є талановитих, здібних, веселих просто, гарних дітей —різнопланових». Зазвичай, ділять на «фізиків» і «ліриків». Але є люди, яким вдається суміщати. Студентське життя на факультеті є дуже різноплановим і веселим, у нас проводяться різні заходи — День першокурсника, Міс факультету, День фізика. І ці свята організовують студенти. Тобто, це все — ініціатива самих студентів і, якщо хтось любить культурно-масові заходи, то може себе реалізувати і в цьому плані у нас на факультеті.

ВЕД.: Дуже часто батьків ще, мабуть, зупиняють такі страхи: якщо дитина навчатиметься не в Полтаві, то важко буде проконтролювати процес її спілкування з друзями, дозвілля. Тобто, у батьків така до певної міри ілюзія, що вони зможуть впливати на процес спілкування дитини, якось його керувати. Коли вона буде за 300 км, в столиці, вона випаде з поля зору до певної міри і, не дай Боже, відіб’ється від рук...

МОМОТ: Я впевнений в тому, що не треба боятись давати дітям самостійність, тому що самостійність, в першу чергу, передбачає відповідальність за свої вчинки. Звісно, Київ — велике місто і там багато зваб. Ну всі, якщо чують про університет Шевченка, завжди в уяві, мабуть, малюють червоний корпус, але фізичний факультет, як і інші природничі факультети, знаходиться на околиці Києва і, головне, що вони знаходяться поряд із студентським містечком. Тобто, поряд із гуртожитками. В студента немає потреби їздити через увесь Київ. Тобто, за 10 хв. можна дійти від гуртожитку до факультету. Тому там деяке замкнене середовище, в якому можна цілком комфортно жити, не відчуваючи тих проблем, які іноді зачіпають весь Київ — там пробки і таке інше.

ВЕД.: Андрію, хто, окрім батьків, впливав на ваше формування як особистості? Як називалась ваша кандидатська?

МОМОТ: Добре, озвучу: «Вплив самоузгодженого заряджання порошинок на електродинамічний процес у запорошеній плазмі».

ВЕД.: Я зроблю вигляд, що зрозуміла про що це! Ви зараз працюєте над докторською?

МОМОТ: Я просто займаюся наукою і, сподіваюся, що моя робота — рано чи пізно — виллється в докторську дисертацію. Я вже згадував, що брав участь в олімпіадах і до них мене готував вчитель фізики Довгополов Сергій Володимирович. Я йому досі вдячний за ті знання, які він мені дав. Він навчив мене розв’язувати задачі і потім це мені допомогло у навчанні. Ну, звичайно, в мене з’явилося багато нових вчителів, які мене вчили на факультеті, науковий керівник, який керував написанням кандидатської, але я завжди пам’ятаю і ми спілкуємося з Сергієм Володимировичем — моїм першим вчителем фізики.

ВЕД.: Найяскравіші сторінки полтавського життя? Можливо, з яскравого дитинства. Поняття, які для вас залишаються сталими, незалежно від того, скільки вам років, де ви мешкаєте, які вітри надворі — економічні, політичні і так далі... Те, що закладено сім’єю,що залишається для вас завжди основою. Що ви собі ніколи не дозволите? Через що не переступите? Що для Вас є цінним в цьому житті?

МОМОТ: Я вважаю, що великою цінністю є сама сім’я. У мене зараз дружина, двоє дітей. І робота для мене важлива, але все одно я ставлю на перше місце сім’ю. І всі складнощі, які відбуваються на роботі, намагаюся додому не приносити. І вдома, дійсно, можна відпочити і відволіктися від буденних проблем.

ВЕД.: Ваша дружина за фахом також фізик?

МОМОТ: Так.

ВЕД.: У вас — студентський шлюб?

МОМОТ: Ні, ми закінчили навчання, аж потім одружилися.

ВЕД.: Ви не приносите додому професійних проблем, але про фізику ви вдома розмовляєте?

МОМОТ: Ні, фізики вистачає на роботі. Вдома ми не обговорюємо «фізичних» проблем.

ВЕД.: У вас двоє дітей, вони ще зовсім маленькі?

МОМОТ: Один навчається в 2-ому класі, меншому скоро виповниться два роки.

ВЕД.: Ким би ви хотіли бачити їх у майбутньому?

МОМОТ: Навіть я не хочу уявляти свою дитину з якоюсь професією пов’язаною, щоб потім все ж таки не тиснути на нього. Я можу собі намалювати якусь картину, а потім, коли доля якось поверне іншим шляхом, щоб не відчувати розчарування. Тобто, я чекатиму, доки вони самі якось визначаться і якщо вони зроблять вибір, то будемо тоді вже підтримувати. І раз я вважаю, що дитина повинна навчатися в іншому місті, то чому комусь із них не приїхати навчатися до Полтави?

ВЕД.: Як плануєте своє дозвілля? Ви ходите у театр, кіно, на виставки, чи активно займаєтесь спортом ?

МОМОТ: Намагаюся... я думаю, що це — проблема всіх дітей: зараз вони дуже багато часу витрачають на перегляд телевізора, на комп’ютерні ігри. Думаю, що заборонами тут навряд чи щось доб’єшся. Тому єдиний шлях їх відірвати від цього — це просто з ними проводити час по-іншому. Тому намагаємося з сином і на велосипедах кататися, гуляти на вулиці, грати в футбол, кататися на лижах.

ВЕД.: Ваше прізвище досить відоме в області. У вас ніколи не було бажання (як часом буває у дітей людей, яких знають) довести, що і ви також у цьому житті заслуговуєте на свою особистісну історію, свою нішу і вас не повинні порівнювати з вашими батьками?

МОМОТ: Я це не дуже на собі відчував, тому що вже 15 років як я поїхав з Полтави, тому я вважаю, що все, чого я досягнув в Києві... Ну, звичайно, я відчував всіляку підтримку з боку батьків. Можна рухатись вперед, коли відчуваєш, що в тебе такий надійний тил. Тому, так, це — колективний успіх.

ВЕД.: Коли Ви приїздите до Полтави , є куточки у місті, куди вам хочеться насамперед.. Ну такі релаксаційні куточки, куди вам хочеться піти, повести свою сім’ю, де ви відчуваєте себе комфортно, крім, звісно, батьківського дому?

МОМОТ: Такий куточок — це не в місті, а за містом. Просто ми намагаємося, коли гарна погода, на вихідних виїхати десь на природу і там просто провести час на свіжому повітрі. Те, чого нам не вистачає в Києві...

ВЕД.: Коли випадає вільна хвилина в Києві і хочеться взяти до рук якусь книжку, на якій немає прізвищ фізиків і яка не пов’язана з вашою професією... Я маю на увазі художню літературу. Чи вистачає на це часу і, якщо вистачає, то що, насамперед, хотілося б взяти до рук?

МОМОТ: Зазвичай не вистачає. Тобто, по роботі доводиться часто читати підручники, статті з фізики, тому взагалі читання на роботі вистачає. І, зазвичай, я не читаю художню літературу. Але ось зовсім нещодавно прочитав Віктора Пєлєвіна «Покоління Пі».

ВЕД.: Про те, що хочете бути фізиком приблизно з якого віку розуміли? 

МОМОТ: Та важко сказати. Мені здається, що я це завжди розумів. Я дотримувався такого правила, що якщо в тебе щось виходить легко, то треба цим займатися з усіх сил. Ну в школі мені легше давалася фізика і математика, ніж, наприклад, філологія, тому саме цьому я присвятив...

ВЕД.: «Щоб залишатися в хорошій фізичній формі, — колись сказав Оскар Уайльд, — я готовий на все, тільки не змушуйте мене дотримуватися дієти і робити зарядку». На що готові Ви для того, щоб залишатися в хорошій фізичній формі?

МОМОТ: Я чекаю, коли вже потепліє і можна буде ввечері виходити на пробіжку. І найкраще брати при цьому свого сина, тоді взагалі от так — дуже дружно за ті 20 хв. можна потім про щось поговорити з ним, розпитати, як у нього справи в школі.

ВЕД.: Я зазвичай у наших гостей питаю: на даному життєвому етапі за 10-бальною шкалою на скільки балів ви б оцінили рівень власного життєвого успіху? З огляду на те, що вдалося зробити на цей час із запланованого взагалі?

МОМОТ: Мені постійно здається, що я міг би зробити більше, встигнути більше, але, мабуть, для того, щоб встигнути, треба планувати не тільки роботу, а й відпочинок. Тому не можна працювати 7 днів на тиждень. Хоча іноді так здається: от тоді можеш робити все, що задумав. Думаю, що балів на 7 оцінив би.

ВЕД.: Андрію, зазвичай я наприкінці наших гостей прошу розповісти для слухачів улюблену притчу або анекдот. Ну логічно мені попросити вас розповісти якийсь анекдот про фізиків.

МОМОТ: Добре. Є такий анекдот. Він може виявиться не дуже смішним, але він ілюструє різницю в мисленні фізиків та не фізиків. Отже, ідуть по австралійській пустелі біолог, фізик та математик, бачать — вдалині пасеться чорна вівця. Біолог вигукує: «О, дивіться, в Австралії водяться чорні вівці!» Фізик говорить: «Ні, ви так не можете говорити. В Австралії водиться, принаймні, одна чорна вівця». На що математик зауважує: «І так теж не можна говорити. В Австралії водиться, принаймні, одна вівця з одного боку чорна».

ВЕД.: Для тих, хто не зрозумів цей анекдот, наполеглива порада — звернутися до фізиків: вони пояснять, в чому фішка. Тому що саме представник цієї професії був сьогодні у нас в ефірі — доцент фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук Андрій Момот, який хоче, щоб якомога більше наших земляків навчалися на фізичному факультеті цього вузу. Андрію, я дякую вам, що суботньої пори відірвалися від своїх справ і прийшли до нас в студію. Сподіваюся, що нашим слухачам — лірикам — було з нами не дуже сьогодні сумно.

МОМОТ: Дякую, Інно, що мене запросили. Землякам хочу побажати, щоб нарешті прийшла весна і можна було насолоджуватися гарною сонячною погодою, тому — гарного настрою! Ну а 11-класникам — спокійно скласти всі іспити. Ну і хто хоче стати фізиком — я впевнений, що таких талановитих дітей у нашій області багато, ще раз запрошую до нас у вуз.

ВЕД.: Стати безкоштовно студентом цього престижного вишу, що має велике значення у наш прагматичний час. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами і передаю віртуальне кермо нашого ефіру своїм колегам. Почуємося за тиждень. На все добре!