Magnum Opus: Шабаш не закінчився. Шабаш must go on

Уже на його початку наше місто відвідали Сергій Жадан з програмою «Зброя пролетаріату», Сашко Ушкалов, котрий презентував збірку оповідань «Жесть», відсвяткували День народження Ліни Василівни Костенко. Силами НМО «Magnum Opus» організували кав’ярник «Cherchez la femme» 7-ого березня у «Львівській кав’ярні», вечір пам’яті Чарльза Буковські, приїзд дніпропетровського поета Євгена Морі.

А скількох поетів ще хочеться привезти до нас, щоб долучати полтавців до дивовижного світу сучасної української літератури! Андрухович, Забужко, Коробчук, Любка, Іздрик, Прохасько, Лазуткін, Матіяш, Дереш, Семенчук, Сливинський — постатей вистачає, то ж є куди рухатися. І рухатися будемо!

Найчудернацькішою подією цього місяця став літературно-музичний вечір «Янгольський шабаш», головними керманичами якого стали два харизматичні та галантні джентльмени сучасної української літератури (та й культури загалом) — брати Віталій та Дмитро Капранови. Організатором цього дійства стала чарівна поетеса Ніка Новікова, котра вже неодноразово влаштовувала у нашому місті літературно-мистецькі акції.

Вже за кілька хвилин до початку на першому поверсі кафе-бару «Villa Крокодила» було ніде сісти (і це не перебільшення, а факт!). Зносилися стільці і, зрештою, свято розпочалося.

Віталій та Дмитро Капранові

Брати Капранови «Любіть українок»

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, піснями, руками.

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві як жито,
За викот глибокий і те, що за ним,
За все, що зуміли вхопити.

У ванні, на кухні, в степу у траві,
В коморі, в конторі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви,
І хай вам Господь помагає.

Любіть галичанок, бойкинь та лемкинь,
Гуцулок любіть, подолянок.
Таврійські жінки, слобожанські дівки, —
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гегеузок, болгарок струнких,
Угорок, грекинь, караїмок,
І кримських татарок, бо люблячи їх,
Ви любите все ж Україну.

Любіть українок, негайно любіть,
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна не люблена, втрачена мить,
Примушує жінку старіти.

Любіть українок щотижня, щодня,
А буде можливість, то й двічі.
Бо жінку, та ще й не одну, вдовольнять —
Робота така чоловіча.

Життя в Україні дає нам урок.
Затямте, Тарасові діти.
Єдина можливість приборкать жінок —
Це їх регулярно любити.

Передати все те, що було на вечорі — марна справа. Це треба було відчувати. Капранови ні на хвилини не втрачали зв’язку з аудиторією. Звучали вірші власні і пісні на слова Сергія Татчина, полтавця, переспіви відомих хітів (оскільки Гершвін був запозичив мелодію «Summer time» з української колискової, то ми теж дещо запозичили). Окрім самих хедлайнерів поетичне слово звучало з вуст двох янголів — Ніки Новікової та Анни Єгорової, а також одного чорта — Романа Повзика.

Ніка Новікова

Ніка Новікова [Жінка з води]

Жінка, яку ти любиш, носить ріки у рукаві,
чорне коріння гріє у прозорому животі, та
той, хто його пустив, вийшов з відчаю і трави,
той, хто ростиме з нього,
буде світитись.

жінка, яку не знаєш, розплітає твої шляхи:
всі мерці і коханки безборонно у ній зникають.
нею почнеться березень і твоя безстрокова схима.
з неї почнеться шлях до самого краю

снів і птахів.
послухай, що розкажуть тобі вони.
бо поза їх словами тільки тиша. смертельна тиша.
жінка, в якій потонеш, не побачить у цім вини.
кидай її, прошу тебе,
кидай вище.

Анна Єгорова

Анна Єгорова «Запах»

Домашній кіт забуває зраду,
Коли злітає немов злим духом
Той дивний запах,
Який хазяїн
Заносить здалеку.
Чеше за вухом,
Цілує в носа.
А запах хутра чужого
Поволі щезає, сиплеться.
Киця в очиці дивиться;
Не дряпає рук;
Не гризе за шкіру,
Яку так віддано любить,
і любить настільки щиро,
Що не розбиває котяче серце
Єдиний похід у гості.

Цей мудрий погляд,
доволі слушний,
Викличе безліч питань.
Ось тільки.. ніхто й ніколи,
З гостей вернувшись,
Не завів ще нового кота.

Роман Повзик

Роман Повзик «сноМИди»

ночі,
що тихо вповзали до них під ковдру,
дарували здатність бачити спільні сни:
тибетські храми,
міста безлюдні,
святі.
і йдучи все далі,
вперед по страхам і щастю,
натрапляли на їхні мрії,
та все не ті.
говорили в снах діалектом, щоби гадали,
наче нетутешні, зовсім чужі,
не чіпали інших,
сміялись,
грали.
розрізали простір очима,
немов ножі.
шукали сумних китів і сині корали.
і якщо вона прокидалась
трохи раніше
і боялась,
що він заблукає в чергових мріях,
будила сновиду цілунком у вії,
вікно у ранок відкривши
навстіж.
А потім,
впевнившись точно,що це не сон,
що немає ні Атлантиди,
ані Непалу,
рушали у світ,
де час іде по спіралі,
де кілька мільярдів
вірять в реальність сталу.

Наприкінці зустрічі ціла хура шанувальниць і шанувальників побігла до винуватців свята за автографами та фото. Незважаючи на потяг, що мав відбути уже через півгодини, Капранови не залишили без уваги жодного охочого.

Підсумовуючи, приємно бачити, що Полтава починає потроху ворушитися і струшувати з себе зарості провінційності. Люди помалу перестають втикати в монітори і телезомбобачення, відкриваючи для себе світ мистецтва. І це не може не радувати.

НМО «Magnum Opus» (http://vk.com/club30063267)

Фотограф — Аліна СМУТКО