Так з чим таки «пов’язані» полтавські велопарковки?

Чесно кажучи, я вважав, що питання «потрібності» чи «непотрібності» велосипедних парковок в Полтаві (як, зрештою, і в будь-якому місті України) вже говорено-переобговорено і, що називається, «закрито».

Тільки на цьому ресурсі в якості обговорення було опубліковано матеріали різних авторів. Але ось знову тема оживає. З’являться стаття «Валерій Пархоменко: Порожні велопарковки у Полтаві пов’язані із культурою виховання». Мабуть, проблема велосипедної інфраструктури дуже цікавить журналістів, якщо вони використовують найменший привід, щоб знову порушити цю тему. Але, зрештою це не може не тішити. Адже чим частіше це відбувається, тим більше з’являється можливостей вкотре донести певні погляди до громадськості. Тож спробуймо на базі названого матеріалу ще раз загострити увагу читача на думці про необхідність впровадження і розвитку велосипедної інфраструктури у місті.

Одна з тез, навколо якої формується стаття «...Порожні велопарковки...» виглядає так: «Рівень нашої культури не дозволяє нам...» — в даному випадку вільно паркувати велосипеди на вулиці. А що заважає їздити на велосипеді на роботу, не використовувати машину для поїздки «за цигарками» до найближчого магазину, планувати можливість влаштування велосипедного руху при проектуванні вулиць і так далі? Теж рівень культури?

Олександр Іваніна

Мабуть, справа не в рівні культури, а набагато глибше — в рівні розуміння. При чому розуміння усіх сторін — і чиновників, і тих, хто називає себе «велосипедною громадськістю». Адже саме вона першою піднімає галас, що велопарковка (велодоріжка, велосмуга) встановлена «на там», «не така», «не потрібна». Щоправда така картина не тільки в Полтаві. Справедливості для зазначимо, що столиця в цьому не надто відрізняється від провінції.

Як приклад глибокого розуміння даного питання дозвольте навести цитату з роботи відомого урбаніста, транспортного експерта Вукана Вучика «Транспорт в містах, зручних для життя», де в якості прикладу розглядається ситуація з велотранспортом у Японії:

«Об’єм інвестицій, вкладених за останні 20 років (дослідження 1994 року — автор) у розвиток інфраструктури для велосипедного руху, складає 10 мілліардів доларів США. Велосипед став основним видом транспорту, яким японці користуються для доїзду до зупинок громадського транспорту. В країні споруджено 9000 велосипедних стоянок... Закони про велосипеди 1977 і 1980 років забезпечили значні податкові пільги для підприємств та державне фінансування для органів влади, які створюють велосипедну інфраструктуру... Результатом такої політики стало зниження транспортних витрат японських працівників до рівня 1000 доларів на рік. У той час, коли в США він більший 5000 доларів. Це означає, що за рахунок цієї різниці вартість робочої сили в Японії менша від вартості робочої сили в США. Це — один з факторів, який забезпечує конкурентні переваги японської продукції».

Мов би і тема та сама — і в Японії і в Україні ми говоримо про розвиток велотранспортної інфраструктури.

Але відчуваєте різницю? У «них» звучать аргументи в розрізі забезпечення конкурентних переваг національного продукту, а у «нас» — потрібність чи непотрібність велопарковок... Цікаво, це також обумовлено «рівнем нашої культури»?

Олександр ІВАНІНА, депутат Полтавської обласної ради