«Persona grata»: Віталій Зелюк

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля» в проекті «Персона грата». Проекті, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей, відомих, можливо, в якійсь одній іпостасі, пов’язаній з виробничою сферою чи їхніми вподобаннями. Але ми, зазвичай, стараємося впродовж невеликого відрізку часу, відведеного на передачу, показати максимально випукло нашого гостя для того, щоб люди зрозуміли, чому для нас ця людина якраз бажаний гість в цьому ефірі. Я хочу представити вам сьогоднішнього нашого гостя — це ректор Полтавського обласного інституту післядипломної освіти імені Остроградського Віталій Володимирович Зелюк. Доброго ранку!

ЗЕЛЮК: Доброго ранку.

ВЕД.: Ви — людина, яку знають у наукових колах, людина, яка вирізняється своєю інтелігентністю, має хороший смак. Вас часто можна помітити на різних культурних заходах, цікавитеся не лише своєю професійною сферою, а й тим, що відбувається довкола, подіями мистецького світу. Але я хотіла б запитати, оскільки Ви зараз маєте відношення до закладу, де займаються післядипломною освітою вчителів, якою видається Вам саме ця сфера? Яким вчитель сьогодні має бути, якого вчителя чекає наша школа? Наскільки вчителі Полтавщини відповідають вимогам, які диктує сьогоднішній день?

ЗЕЛЮК: Дякую за запитання. Я би справді хотів уточнити, що, можливо, я більш відомий не скільки в наукових колах, скільки в освітянських колах. Бо з освітянами Полтавщини (а їх разом, педагогічних працівників, це десь близько 21 тисячі) ми співпрацюємо через систему різних заходів, через систему підвищення кваліфікації вчителів, через взаємодію в учнівських олімпіадах і так далі, і так далі. Це — ціла низка освітянських заходів. І освітянських культурних заходів. Щодо того, яким бачиться мені вчитель сьогодні і яким повинен бути вчитель Полтавщини на тлі загальноукраїнському, то я можу сказати так: найперше — вже точно ми живемо в іншу епоху, яка принципово відрізняється від попередньої епохи, епохи ретрансляції знань. Тобто, вчитель зараз — в епоху інформатизації, інформаційної глобалізації вже ні в якому разі не є ексклюзивним носієм будь-яких знань. Тобто, фактично ексклюзивними є кілька особистостей у світі. Я кажу своїм колегам-вчителям, коли ми обговорюємо, які методи використовувати при роботі з вчителями, давайте все-таки мінімізувати лекційні форми, а використовувати більше інтерактивні форми для того, щоб використовувати досвід і знання самих слухачів, самих цих дорослих людей. Тому що ексклюзивним лектором до якого я би пішов на лекцію є (покійний нині) Стів Джобс. Або Білл Гейтс. Я би, мабуть, з відкритим ротом слухав цю лекцію і не хотів би, щоб він зупинявся і організовував мені якісь інтерактиви. Ми не претендуємо в своїй роботі на такі ексклюзиви і тому я кажу: ми не можемо позиціонувати себе як вчителі вчителів. І вчитель так само в школі не може претендувати на роль ексклюзивного носія знань. Він може претендувати на роль наставника, на роль вчителя, який навчає навчитися, навчає здобувати інформацію, аналізувати інформацію, правильно користуватися цією інформацією. Це вчитель 21 століття. Вчитель Полтавщини на тлі загальноукраїнському виглядає гідно і, я би сказав... Принаймні, перемоги у конкурсах, тобто, такі сформалізовані речі... Наприклад, те, що нещодавно Ю.Приходько, вчителька гімназії № 17 м. Полтави, стала вчителем року в трудовому навчанні — це показник того, що є в нас таланти в освітян і вони визнаються на загальноукраїнському рівні.

ВЕД: Ви за освітою також педагог ...

ЗЕЛЮК: ... саме так...

ВЕД: Батьки ваші також були педагогами?

ЗЕЛЮК: Мама моя покійна була учителем фізики, а батько не має відношення до освіти, хоча на якомусь етапі він кілька місяців працював лаборантом в школі. Він має відношення до сільського господарства, він агроном.

ВЕД: Він працював у школі, щоб зустріти вашу маму? :-)

ЗЕЛЮК: Саме так!

ВЕД: Ваші доньки педагоги?

ЗЕЛЮК: Ні, мої доньки не педагоги. Вони іншими шляхами йдуть в своєму житті.

ВЕД: Які ексклюзивні, можливо, заняття ваш інститут післядипломної освіти пропонує вчителям, які з’їжджаються з різних куточків області, які працюють, можливо, в маленьких малокомплектних школах, і для них сама поїздка в обласний центр — це можливість побачити щось таке, чого вони в себе вдома не побачать, і вже є подією.

ЗЕЛЮК: Ми практикуємо виконання наших програмних заходів, програмних лекцій, тренінгів і семінарів. Ми практикуємо також і намагаємося, щоб ці 2 чи 3 тижні перебування вчителів в стінах Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти були насичені і естетикою, були насичені культурними подіями. Вони відвідують виставки, відвідують театр, відвідують концерти. В своїх стінах ми влаштовуємо творчі зустрічі. Зокрема, нещодавно буквально і це було відображено в ЗМІ, відбулася зустріч наших слухачів із поеткою Ганною Вовченко. Це відома наша поетеса, ця зустріч мала дуже гарний відгук і резонанс. Ми, звичайно, підтримуємо естетику нашого взагалі середовища. Ми організовуємо фотовиставки регулярні. Наприклад, до 75-річчя Полтавської області в нас була фотовиставка. Скажімо, якщо це конкурс «Вчитель року», то виставка це все знаходить своє відображення. Кілька років тому, це в 2011, здається, році ми запросили професора Алана Лі, який інтернеттехнології представляв, ну безкоштовні інтернеттехнології, проводив певні заняття у нас для наших вчителів, для наших слухачів. Тобто, ми використовуємо ті можливості, які могли би щось додати в плані збагачення, я так це формулюю для себе і для своїх колег, збагачення культури учителя в широкому сенсі цього слова. Культури не тільки в сенсі мистецькому, а культури... Це і професіоналізм, це — компетентність, це і світогляд...

ВЕД.: Навіть культура побуту...

ЗЕЛЮК: Навіть культура побуту! Тому навіть те середовище, яке... В нас хоч і тісно, але ми намагаємося, щоб в гуртожитку підтримувалась відповідна естетика побуту. Ну а найперше, щоб там було тепло, щоб там було затишно. І ми цього досягаємо. Ми отримуємо гарні відгуки про перебування в стінах інституту.

ВЕД.: Час від часу я повертаюся до таких неоднозначних роздумів на тему: чим наповнений сьогоднішній, наприклад, телеефір, радіоефір. В сенсі естетики. Я дивлюся дитячі мультфільми і, можливо, я не можу це сприймати так само як діти: з огляду на те, що у нас велика різниця у віці, але, як на мене, персонажі часто у сучасних мультиках — якісь там Смішарики чи ще щось — незрозуміло хто це — тваринка, чи людина? Хто це?! Як кажуть деякі мої знайомі, абсолютно дебілкуваті почасти персонажі (вибачаюся на слові): незрозуміла їхня поведінка, їхня мета і якісь такі задачі, які вони вирішують. Новітній «хіт» «Маша і Ведмідь». У перших серіях Маша — взагалі, як на мене, не зовсім неадекватна особа. Кажуть, що вона в останніх серіях вже навіть варення варить... Асимілювалася в соціумі. Але в перших серіях — малоадекватна і, принаймні, я б точно не хотіла, щоб мої внуки саме з неї брали приклад.

Чи серіал, який наробив шелесту і називається «Школа». Зняла його одіозна, модна режисер Гай Германіка. Після перегляду кількох серій я сказала: «Слаба Богу, що мій син уже навіть вуз закінчив». Але я з жахом думаю про те, що чекає моїх майбутніх внуків. Я боюся сучасних жорстоких дітей, показаних у серіалі!

Можна дискутувати з приводу: хороші чи погані, так? Але... може, вчили не так, як тепер би могли вчити. Але поганому все ж таки не вчили, за великим рахунком. Забрали колишні ідеали. Натомість не запропонували нічого або запропонували, як на мене, сумнівні якісь орієнтири. Як вам зсередини цієї системи це бачиться?

ЗЕЛЮК: Знаєте, дійсно, дуже складно в цьому світі орієнтуватися навіть дорослим, а тим більше — дітям. І розуміти: де — правда, де — неправда. Для мене... І я про це відкрито говорю і своїм колегам, вчителям, для мене критерії — це те, що написано в Святому Письмі. От Вічна книга, вічні цінності і людство буде жити і існувати, розвиватися доти, доки буде дотримуватися справжніх цінностей, дотримуватися заповідей. Ну для нас християн — це наші християнські заповіді. Тому от на це... До речі, ми тут теж робимо певний внесок свій в те, щоб християнська етика популяризувалася, щоб біблійна історія входила в освітній простір. І це — певна противага всьому тому, про що ви говорите. Безумовно, людина повинна мати певні орієнтири, бо, не маючи вітрил і напряму дуже легко зайти не туди, куди потрібно. І потім зламати все своє життя. На жаль, ми є свідками багатьох таких ситуацій.

ВЕД.: Віталію Володимировичу, є, як мінімум, одна естетична точка дотику, яка нас поєднує (я маю на увазі зараз наші вподобання в поетичному сенсі) — є жінка-поет, яку я в нашому маскулінському світі називаю поетом. Навіть не поеткою, а поетом.

ЗЕЛЮК: Поет!

ВЕД.: Я маю на увазі Ліну Костенко і я знаю, що ви також кохаєтеся на її поезії.

ЗЕЛЮК: Саме так.

ВЕД.: Я можу навіть одну й ту саму книжку перегортати через певний час і зовсім по-іншому сприймати якісь рядки, які в перший раз, чи в другий, чи в третій залишилися без належної, з мого боку, уваги. Ви мені цитували перед ефіром деякі рядки. Я хочу, щоб ви поділилися зі слухачами цим.

ЗЕЛЮК: Це, справді, так. Ліна Костенко... Є багато речей, які стали вже просто цитатами і девізами життя для багатьох українців, багатьох людей.

ВЕД.: «Лиш храм збудуй і люди в нього прийдуть...».

ЗЕЛЮК: А є деякі твори Ліни Костенко, які, можливо, не є такими відомими, але наскільки геніальними картинками життя:

«На другий день великого потопу
ще півні кукурікали, ще десь
урвала баба у городі кропу,
бо світ ще був затоплений не весь.
Не всіх ще Бог, як Ноя, попередив,
ніхто не мав ковчега про запас,
тож хтось женився, хтось ходив у хедер,
хтось бив олію, а хтось — кози пас.
Така в людей вже доля чудернацька —
усе часів чекають золотих.
Коли ж накрила хвиля їх зненацька,
ніхто і здивуватися не встиг».

ВЕД.: З огляду на те, що відбувається в нашому житті сьогодні — просто хочеться рекомендувати перечитувати це щодня...

ЗЕЛЮК: І замислитися.

ВЕД.: Я знаю, що ви мали таке дотичне відношення до одного проекту, який був реалізований в рамках святкування 75-річчя нашій області. Зокрема, збірки «Полтавщина сміється». Ви написали передмову. Вас знають як людину, яка знається на гуморі. До речі, ви багато знаєте анекдотів? Чи «пусть другой гениально играет на флейте, но еще гениальнее слушали вы»? Ви любите слухати чи розповідати?

ЗЕЛЮК: Насправді я люблю слухати анекдоти. Я шаную гумор справжній, знаєте, не такий — псевдогумор з якоюсь грубістю чи брутальністю. Але я точно переконаний і я про це написав в передмові, що «вміння сміятися з себе — це атрибут впевненої людини. А гумор та іронія в будь-якому вигляді — це прекрасний щит проти саркастичних та іронічних стріл недоброзичливців». Це така цитата з передмови до цієї збірки. Якщо говорити про... Я теж не дуже гарну пам’ять маю на анекдоти, але деякі особливо влучні...

ВЕД.: ...можете відтворити? Я просто мушу констатувати, що наш час добігає кінця, тому на фінал, для того, щоб у наших слухачів був хороший настрій, хочу попросити вас розповісти улюблений анекдот.

ЗЕЛЮК: Ну якщо говорити про анекдот, то для мене зараз у моєму житті дуже актуальний анекдот такий. До старого продавця насіння підходить знайомий і говорить йому: «Друже, позич мені 1000 доларів». «Пробач, але я не можу зробити цю послугу». «Чому? В тебе ж є кошти». «Пробач, у мене договір з банком». «Який договір з банком? І що це означає?». «Знаєш, я продаю насіння біля стін цього банку і у мене є договір, в якому записано, що банк не продає насіння, а я — не позичаю грошей».

Це для мене надзвичайно важливо в тому сенсі, що я розумію, що все-таки в житті в цьому кожна людина має займатися своєю справою. І я дуже хочу займатися своєю справою, а моя справа — це займатися підвищенням кваліфікації вчителів, це — моделювати нове освітнє середовище, це — працювати з педагогами, які будуть виховувати обдарованих учнів. Це — моя справа. А доводиться займатися іншими речами.

ВЕД.: Я бажаю вам, щоб на цій стежці торування до своєї мети вас не спіткали якісь неприємні розчарування. Я думаю, що ваш позитивний настрій (принаймні, іншим я ніколи і не зустрічала вас) цьому сприяє. Нагадую, що сьогодні гостем передачі «Персона грата» був ректор Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Остроградського Віталій Володимирович Зелюк. Сподіваюся, вам, шановні слухачі, не було з нами сумно. І — до наступних зустрічей в ефірі. Я — ведуча Інна Якобенко, передаю віртуальне ефірне кермо своїм колегам. Почуємося!