Розмір тексту

До справи: Як європейські гранти допомагають українцям почати нове життя

«Дати не рибу, а вудку»: на Полтавщині нині діють кілька проектів, які за кошти європейських інституцій допомагають українцям знайти себе — відкрити власну справу, змінити професію, почати нове життя. Як і для чого це роблять?

Можна було б сказати, що о 8-ій ранку життя у кол-центрі таксі «Золота рибка» вже пульсує — телефонні дзвінки, замовлення, тихе бурмотіння електрочайника — але ж воно тут не зупиняється ніколи. Невелике приміщення з зеленими стінами — кілька столів, комп’ютери, у відчинене вікно залітає шум травневого міста. У сусідній кімнатці якраз іде ремонт — тут буде кабінет керівника. Поки наливаємо каву, диспетчер відповідає на дзвінок. Найважче, звісно, у години пік — коли люди їдуть на роботу, навчання та повертаються з них. А також вночі — коли вирушають додому після розваг.

Але прийом замовлень від клієнтів та передача їх водіям — не єдине завдання. Постійний клієнт перестав користуватися послугами служби таксі — треба дізнатися, чому. Пасажир залишив негативний відгук — важливо з’ясувати, у чому конкретно полягає претензія, та виправити ситуацію. Тож в будь-який час доби роботи вистачає. Особливо зараз, коли диспетчерська, нарешті, отримала нове обладнання у рамках проекту «Зміцнення самозабезпечення внутрішньо переміщених осіб та громад, які постраждали від конфлікту в Україні». Він реалізується ГО «Центр освіти дорослих Полтавщини» у співпраці з Німеччиною та фінансується банком KFW. Про це розповідає керівник служби таксі Анна Липко, яка, власне, й отримала цей грант на розвиток своє справи.

Анна Липко переїхала у Полтаву з Луганська невдовзі після початку війни. З двома дітьми-школярами — і майже без нічого в руках. Бо все минуле життя — з роботою, друзями, звичним магазином біля будинку, зустрічами за улюбленим столиком в кафе — з собою ж не перевезеш...

— Вже за півроку я зрозуміла, що назад дороги не буде, — каже. — Значить, у новому місті треба віднайти себе заново.

Влаштувалася диспетчером у службу таксі. Вже за кілька місяців настільки заглибилася у суть роботи, що вирішила відкрити свою. Спочатку на підприємстві їх було лише двоє — сама Анна та найнятий на роботу диспетчер. За добу обробляли близько 100 замовлень. Тоді Анна почула про грантову програму для внутрішньо переміщених осіб. І вирішила спробувати. Щоправда, в успіх цієї справи до кінця не вірила. Мабуть, тому подала заявку за 15 хвилин до закінчення їх прийому. І все-таки пройшла конкурсний відбір.

Анна Липко Анна Липко

Проект для дорослих

Наразі проект «Зміцнення самозабезпечення ВПО та громад, які постраждали від конфлікту в Україні» у Полтавській області реалізує ГО «Центр освіти дорослих». Його суть полягає у тому, що учасник з числа ВПО та громад, що їх приймають, беруть участь у дводенному тренінгу, захищають свій проект і отримують необхідне для його реалізації обладнання. Яке саме обладнання потрібне, визначають самі учасники, орієнтуючись на суму гранту. За час роботи проекту були і тістоміси, і м’ясорубки, й інструменти ля ремонту приміщень, і швейні машинки, і холодильники... Головне, щоб заявка була обґрунтованою.

— Ми приймаємо анкети на участь від всіх бажаючих, — каже менеджерка проекту Ксенія Пивоварська. — Але під час відбору дотримуємося визначених критеріїв. Так, у групі має бути не менше 50% учасників — ВПО та не менше 50% — жіночої статі. Крім того, грантодавець перевагу все-таки надає людям, які опинилися у складних життєвих обставинах і тому потребують більшої підтримки. Наприклад, учасники АТО та члени їхніх родин, багатодітні, люди з інвалідністю або такі, що виховують дітей з інвалідністю, батьки/матері-одинаки та інші.

Утім, на полтавському рівні на відбір учасників не впливають — лише збирають анкети. Остаточно визначає грантодавець — проект, нагадаємо, відбувається за підтримки німецького уряду.

Перший етап проекту — навчальний. Під час дводенного тренінгу (усі видатки на його організацію сплачує грантодавець) учасники програми вчаться писати бізнес-план, презентувати ідею, віднаходити мотивацію, планувати роботу, розбираються, як досягти беззбитковості, розглядають найтиповіші помилки. Обов’язково аналізують успішні кейси, а також — свої проекти. Хтось переконується, що мислить в неправильному напрямку, а комусь достатньо лише трохи підкоригувати роботу, щоб досягти значно більших успіхів.

— І навчання, і захист власних проектів — це все серйозно, по-справжньому. Саме тому терпіння вистачає не всім. До етапу отримання обладнання за грантові кошти доходить приблизно третина учасників. Але це — не примха грантодавця. Багато учасників, на жаль, відмовляються самі. Хтось не знаходить можливості приїхати на навчання, хтось полишає тренінг після першого ж дня, буває, що не хочуть писати бізнес-план або просто не приходять на захист проектів, — каже Ксенія.

Але навчання — обов’язкова умова проекту. Потрібно, щоб люди у його результаті дійсно досягли успіху: професійно розвивалися, були фінансово незалежними, ставали роботодавцями для інших. Не даючи учасникам знань для цього, навряд чи можна чекати на якісний результат. Натомість комплексний підхід завжди працює.

— Оскільки у мене вже був досвід, то деякі речі не ставали для мене новиною. Однак, знання нібито структурувалися, вибудовувалися у чітку схему. Тренери розглядали конкретно ідею кожного, вказували на слабкі сторони, давали поради щодо правильного оформлення, оподаткування. І вже свої проекти ми готували з урахуванням всіх можливих нюансів, — пояснює Анна Липко.

Існує три типи грантів, які можна отримати:

  1. для самозайнятих осіб, тобто людей, які щойно починають власну справу і поки що розраховують тільки на себе. Наприклад, планують зайнятися ремонтом взуття чи випікати пряники на замовлення. У його рамках можна отримати обладнання на суму у 650 євро;
  2. мікропідприємництво — для тих, хто вже офіційно працює в обраному напрямку не менше, ніж рік. Можна сказати, що це підтримка для розвитку справи. Вартість обладнання, яке можна отримати — 2,5 тис. євро. Такий грант уже отримали близько 30 мешканців регіону;
  3. Scale-Up — для тих, хто відповідає таким умовам: має хоча б одного найманого працівника; є ФОПом не менше року або має у власності не менше, ніж 50% ТОВ; має річний оборот коштів у 300 тис. грн і більше — передбачена можливість отримати обладнання на суму у 5 тис. євро. Участь у ньому можуть брати і ті, хто успішно пройшов другий етап. Наразі тривають тренінги якраз учасників із цього етапу. Однак, за результатами першого тренінгу і захисту проектів, підприємці уже почали отримати обладнання. Один з них — засновник невеликої фірми, яка працює за давальною схемою з крупним українським виробником одягу, і потребує додаткового швейного обладнання для цієї роботи.

Менеджерка проекту каже, що учасників супроводжують на кожному його етапі: під час тренінгів стараються відповідати на всі запитання стосовно справи, допомагають готувати конкурентоздатні проекти, дають поради щодо подальшого розвитку і вибору обладнання, беруть на себе оформлення більшості документів та перевіряють рахунки, що їх надають бенефіціари. І навіть допомагають під час отримання, перевіряючи комплектність обладнання разом із учасниками, одночасно звітуючи грантодавцям.

— Люди фактично з нуля створюють круті речі. У нас був учасник, який виготовляє поживні батончики із сухофруктів. Людина, яка шиє зручні та стильні еко-сумки. Учасник, який робить м’ясні чіпси за власним рецептом. Ветерани АТО, які висаджують ягідники чи садки... Часто буває, що людині доводиться починати життя заново. І приклади такої незламності, такого креативу надихають, — каже Пивоварська.

Такі еко-сумки шиє один з учасників проекту Такі еко-сумки шиє один з учасників проекту

Історії успіху

Анна Липко — якраз із тих, хто пише свою життєву історію заново. У рамках проекту вона отримала обладнання на 2,5 тис. євро.

— Ми розуміли, що для розвитку служби таксі нам потрібні набагато більш потужні комп’ютери, новий сервер. Все починається з хорошої техніки. Адже сама програма, у якій ми працюємо — Soflodsik — немало «важить». Однак, краще використовувати саме її, якщо хочемо давати клієнтам та таксистам, які з нами співпрацюють, якість і оперативність. Вільних коштів на це не було, тому ми вже прораховували можливість взяти кредит. І тут так вдало трапився цей проект, — каже Анна.

Не без нюансів: обладнання отримали через п’ять місяців замість обіцяного одного. За цей час перебралися в більший офіс і мусили стягуватися на орендну плату. Крім того, офіційно працевлаштували ще двох диспетчерів — це було обов’язковою умовою проекту.

— Але я й не збиралася ховатися. За ці роки стала полтавкою: тут вчаться двоє старших дітей, тут народився молодший, тож хочу платити податки саме в бюджет цього міста.

За умовами грантодавця, обирали техніку європейського виробництва. Зміни відчули вже за перший місяць роботи:

— Якщо до проекту з наявними у нас потужностями ми мали до 100 замовлень на добу, то тепер обробляємо по 500-600. Що це, якщо не розвиток? Я не одразу повірила у цю можливість, проте рада, що побачила її й скористалася. Щодня ростемо над собою, — каже Анна.

За словами менеджерки, після отримання обладнання учасників деякий час моніторять: за допомогою онлайн-анкети чи телефонного опитування дізнаються, чи найняли працівників, чи використовують обладнання за призначенням, як розвивається справа. Словом, перевіряють те, про що підписували договір під час передачі техніки чи інструменту. Можливі також моніторингові візити протягом двох років.

Історій успіху більшає з кожним місяцем. Про легке збагачення чи мільйонні статки тут не йдеться. Однак люди розвивають свою справу, стають фінансово незалежними і відчувають впевненість у собі.

Одна з таких — бухгалтер з Кременчука Олена Ангурець. Вона — представниця місцевої громади. З 2004 працює сама на себе — зареєструвала аудиторську фірму. яка надає послуги на аутсорсі. Але в якийсь момент відчула: зупинилася в розвитку. Участь у проекті стала поштовхом: тренер допомогла по-іншому поглянути на перспективи, оцінити зроблене, побачити резерви. Після успішного захисту проекту фірма переїхала у краще приміщення в діловій частині міста, Олена взяла на роботу ще одну людину.

— Довести, що у мене варто вкладати гроші, допомогло те, що я дуже добре знаюся на своїй справі. Мені не довелося вигадувати казочки про те, чим планую займатися. Хочу розвиватися у сфері, де давно працюю, яку люблю. Від грантодавців ми отримали два ноутбуки, сумки до них, хороший компактний принтер... Тепер можемо працювати і віддалено, і приїздити до клієнта з усією технікою, якщо є така потреба. Бажаючих працювати з нами одразу побільшало, відповідно, і прибутки зросли, — розповідає.

Справа, що її обрала для себе Людмила Шурховецька, кардинально відрізняється від серйозних цифр та сурової звітності, якою займається Олена Ангурець. Але вона є не менш цікавою: Людмила очолює арт-студію «Праздник-проказник», організовує дитячі свята та влаштовує вистави у садочках і школах. Займається цим з 2010-го — у Маріуполі працювала у будинку культури «Іскра».

Людмила Шурховецька Людмила Шурховецька

У Полтаву перебралися з фронтового міста у 2014 році. Чоловік — спеціаліст з сантехніки та опалювальних систем — знайшов роботу швидко. А їй довго не вдавалося. Щоб швидше адаптуватися до нового життя і роззнайомитися з місцевими, долучалася до організації дитячих заходів у місті. Завдяки власній активності й дізналася про проект:

— У його рамках мені придбали музичні мікрофони, костюми для виступів та обладнання для професійного шоу мильних бульбашок. Звісно, це зробило програми цікавішими, розширило спектр послуг, які можу надавати, і збільшило прибуток. І в мене все більше ідей, як розвиватися далі.

Загалом у рамках проекту уже було придбано обладнання на близько 900 тис. грн.

— Цим проектом ми вирішуємо одразу кілька проблем, — пояснює Пивоварська. — По-перше, самозайнятість. Людина самореалізується, заробляє, покращує свій матеріальний стан, перестає залежати від державних пільг та допомог. По-друге, працевлаштування: багато хто з наших учасників розширює бізнес, а тому наймає на роботу працівників. Офіційно — це головна вимога. По-третє, вихід малого бізнесу «з тіні». Офіційне оформлення, «білі» договори оренди — це також обов’язково. Звідси — збільшення надходжень у місцевий бюджет. З якого боку не подивися — одні «плюси».

Навчання + перекваліфікація + соціальний супровід

Іще один проект ЄС носить назву «Іноваційна модель інтеграції послуг з навчання, перекваліфікації та соціальної підтримки у Полтавській області». Реалізується за сприяння уряду Німеччини в рамках програми «Професійна інтеграція внутрішньо переміщених осіб в Україні», який виконує німецька федеральна компанія Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

Загальний обсяг вартості проекту — 30 тис. євро.

— Сутність проекту полягає створенні механізму сталої взаємодії представників державного, приватного, громадського секторів та поєднанні послуг навчання та перекваліфікації із забезпеченням соціальними послугами, — розказала виконавча учасниця проекту Інна Пахомова

У «зв’язці» працюють: департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОДА, обласний Центр зайнятості, Кременчуцька міськрада, ДНЗ «ПЦПТО Державної служби зайнятості», Рада підприємців Полтави, Громадська спілка «Соціальне підприємство «Навчально-виробничий центр», ГО «Центр освіти дорослих Полтавщини», ГО «Інститут аналітики та адвокації», ГО «Кременчуцький міський комітет молодіжних організацій» .

— Ми підійшли до проблеми працевлаштування ВПО та інших дуже ґрунтовно, — каже Пахомова. — В рамках реалізації проекту було проведено дослідження соціальних очікувань ВПО та інших соціально вразливих груп населення місцевих громад щодо соціально-професійної інтеграції методом глибинних інтерв’ю з метою обґрунтування актуальності та доцільності впровадження моделі професійної інтеграції бенефіціарів проекту із використанням інструментів соціального підприємництва і кейс-менеджменту. Також проведено дослідження існуючих можливостей соціалізації, особистісного та професійного розвитку ВПО та інших соціально вразливих груп населення, що стало основою для роботи. Результатом дослідження є карта послуг та можливостей.

Також розроблена програма освітнього курсу «Особистісний розвиток ВПО та інших соціально вразливих груп», яка адаптована до очікувань і потреб бенефіціарів проекту, підписаний Меморандум про співробітництво Полтавського обласного центру зайнятості з Полтавською організацією роботодавців, проведено тренінг «Основи кейс-менеджменту. Оцінка потреб клієнта» з метою інтеграції новітніх підходів соціальної роботи у процес надання соціальних послуг центрами зайнятості, центрами соціальних служб, неурядовими організаціями Полтавської області.

— Учасники тренінгу оволоділи навичками щодо сучасних мультидисциплінарних підходів організації кейс-менеджменту та соціального супроводу під час працевлаштування на робочому місці, надання соціальної допомоги ВПО на основні ефективної оцінки потреб тощо, — вважає Інна Пахомова.

Проект ставить перед собою за мету вирішення кількох завдань:

  1. Створення моделі професійної інтеграції ВПО та інших соціально вразливих верств населення, що передбачатиме поєднання професійного навчання з підвищенням особистісного потенціалу через розвиток комунікативних і лідерських навичок, проходження стажування у умовах діючого сучасно обладнаного виробництва, із застосуванням кейс-менеджменту.
  2. Апробацію моделі професійної інтеграції ВПО та інших соціально вразливих груп у Полтавській області.
  3. Опис та поширення моделі професійної інтеграції ВПО та інших соціально вразливих груп серед виконавчих партнерів проекту, місцевої влади та місцевого самоврядування, а також мережі Державної служби зайнятості в Україні.

У рамках проекту з клієнтами (ВПО та іншими соціально незахищеними особами) працюють кейс-менеджери, які надають консультації та супровід при вирішенні соціальних питань: знаходження житла, реєстрація, відновлення документів, сприяння у доступі до медичних послуг тощо.

Хоча проект працює лише п’ять місяців, перша група — 11 осіб — уже розпочала навчання за спеціальністю «швачка». Вона входить у ТОП найзатребуваніших в області.

— Сенс у тому, щоб учасниці проекту отримали фах, актуальний на ринку праці і з достойною оплатою. У рамках реалізації проекту виділено кошти для придбання сучасного обладнання. Це потужні швейні машинки, парогенератор, промислові оверлоки, розпошивальна машина, програмне забезпечення для опанування спеціальності та ін. У рамках проекту можливість для навчання забезпечено якраз на базі «Полтавського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості». Звісно, придбане обладнання там буде використовуватися знову і знову.

Це — довгостроковий проект, але в результаті учасниці отримають хороший рівень професійної підготовки та свідоцтво державного зразка про присвоєння кваліфікації, що абсолютно неможливо при коротких термінах підготовки. Уже зараз ідеться про те, що частина учасниць, можливо, будуть працевлаштовані ще під час виробничої практики.

Окрім професійної підготовки, учасниці також мають можливість пройти навчання з особистісного розвитку. Під час нього учасників проекту вчитимуть пошуку особистої мотивації, навичками комунікації і самопрезентації, технікам досягнення результату, говоритимуть про планування, тайм-менеджмент. Освітня програма передбачає також модуль «Самозайнятість і мікропідприємництво», в результаті проходження якого слухачі здобудуть сучасні навички з організації та ведення власного бізнесу, основ бізнес-планування. За вимогами проекту, навчання мають пройти 30 осіб. Про можливість професійного навчання та навчання з особистісного розвитку учасниці проекту здебільшого дізнаються в обласному Центрі зайнятості або в Центрі для жінок, постраждалих від домашнього насильства та тих, що опинилися у скрутних життєвих обставинах. Ці тренінги підходять усім, тоді як швейній справі можуть навчатися не всі через певні вимоги до стану здоров’я (порушення зору, хвороби хребта та ін.). І, правду, кажучи, з більшістю з них ні про особистісний розвиток, ні про досягнення цілей, ні про що подібне ніхто й ніколи не говорив.

Олена Чикурова працює кейс-менеджером на цьому проекті.

— Кейс-менеджер, — каже вона, — це як диспетчер. Його завдання не зробити все за підопічного, залишивши тому тільки насолоджуватися плодами. А спрямувати людину у потрібному напрямку, скласти детальну і логічну карту, за якою та рухатиметься: з кабінету в кабінет, з нижчої сходинки до верхніх поверхів. Приклавши зусилля, людина цінуватиме результат. 

Також кейс-менеджер допомагає розставити пріоритети:

— Людина у важких життєвих обставинах часто розгублена, дезорієнтована. Навіть маючи бажання змінити життя, іноді не розуміє, з чого почати. Наприклад, упевнена, що найперше завдання — знайти гроші на придбання мобільного телефону, щоб їй могли дзвонити потенційні роботодавці. Хоча насправді почати їй треба з відновлення втраченого паспорту та реєстрації за місцем проживання, щоб отримати допомогу від держави. Ось моя задача — чітко розставити акценти.

Супровід кейс-менеджера може мати різну тривалість. Комусь достатньо кількох зустрічей, іншим потрібні місяці. З початку проекту Олена встигла попрацювати з 14 жінками. Більшість із них — постраждалі від насильства або такі, що опинилися у важких життєвих обставинах. І хоча проект розпочався не так давно, перші позитивні результати вже є:

— Одна з моїх підопічних — Світлана Буробіна. Я знаю цю жінку вже кілька років — з тих пір, як вона, звільнившись з колонії у Чернігівській області, з немовлям на руках приїхала у Полтаву. Ні роботи, ні житла, ні рідних. Тоді звернулася у допомогу у центр адаптації для безхатченків. Нам вдалося виправити їй всі необхідні соціальні виплати, і вона оселилася з дочкою в одному із сіл Полтавського району. Однак не так давно стало відомо, що її будинок перетворився на справжній притон. Хоча сама вона старається піклуватися про доньку, але через занадто жалісливу вдачу не може відмовити у прихистку своїм знайомим з минулого життя. А серед них є і хворі на алкоголізм, і грубіяни, й інші асоціальні елементи. В результаті жінка почала зловживати алкоголем. Фактично, вона старається заробити на будь-якій роботі, щоб прокормити себе і доньку, а оці «квартиранти» відбирають гроші, б’ють її, влаштовують шабаші з друзями у її хаті. Вигнати їх вона не може, і, каже, звернення до правоохоронців теж нічого не дали. При цьому Світлана хоче вправити ситуацію і страшенно переживає за дитину.

Тож у рамках проекту Буробіна також отримала допомогу.

— Щоб упоратися з залежністю, я вмовила її відвідувати групу анонімних алкоголіків. Прогрес є. Доньку тимчасово оформили в інтернат, мама її часто провідує. Вона дуже хотіла отримати професію швачки і постійну роботу, але здоров’я, на жаль, не дозволило. Однак, ми допомогли жінці правильно оформити всі належні документи. Тепер вона отримує допомогу з безробіття, а також працює на громадських роботах. Тимчасово живе у Центрі адаптації, гроші витрачає мінімально — збирає на хату, щоб не вертатися у те село і мати можливість жити з дочкою.

Цій та подібним історіям іще далеко до завершення. Але завдяки проекту жінки однозначно мають шанс зупинитися, видихнути, зібратися з думками, отримати допомогу спеціалістів — і почати життя з чистої сторінки. 

Соціальна складова як норма сучасного бізнесу

Отримати завдяки гранту актуальну професію у сфері ІТ? Зараз саме цим зайнята Поліна Калашнікова. Три рази на тиждень вона відвідує заняття у полтавському відділенні Beetroot Aсademy. Вивчає там Front End — себто, майстерність створення сайтів. До 2014 вона працювала керівником ІТ-відділу у Донецькій обласній бібліотеці для дітей. У квітні народила сина, а вже в серпні подружжя з малям виїхало з окупованої території у мирну Україну. Винайняли житло в Полтаві. Поліна займалася копірайтингом, але зараз ця сфера не є достатньо оплачуваною. Тож, коли почула про грант на навчання від БО Beetroot Aсademy, вирішила змінити фах.

Загалом Beetroot — це шведська ІТ-компанія. Beetroot Aсademy — її відокремлений, більш соціальний проект, який займається підготовкою фахівців ІТ-сфери. Для внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО тут діє стипендіальна програма. Її фінансують уряди різних європейських країн, також шведський фонд loko Arma Nostra, який підтримується представниками бізнесу, та інші грантодавці. Загалом, у полтавському відділенні завдяки грантам нову професію отримали вже близько півсотні осіб.

— Це дуже класна можливість. Грантова підтримка буває різною. Деякі гранти розраховані на швидкий результат. Наприклад, навчилася ти манікюру, отримала завдяки гранту необхідне обладнання — і вже заробляєш кошти. Буквально протягом місяця. Тут же — інший принцип. Навчання за моїм фахом триває чотири місяці. Фактично, розраховане воно на повноцінний робочий день. Бо, хоч в навчальних класах ми проводимо і не цілі дні, але загалом треба опанувати дійсно багато матеріалу. І велика частина — для самостійного вивчення: за допомогою відео-уроків, інформації в Інтернеті, домашніх завдань. У самій академії більше займаємося практикою. Після закінчення ще треба буде підготувати хороше портфоліо, щоб претендувати на роботу за цим фахом. Наприклад, зробити сайти для кількох замовників. Це теж потребуватиме трохи часу. І без підтримки я фінансово «не потягла» б поки що такі витрати, — каже Поліна.

Навчання в Beetroot Aсademy, дійсно, потребує певних коштів. Курси WEB-дизайну та Front End коштують більше 13 тис. грн, інші — дорожче. Однак молоді з числа ВПО та ветеранам АТО сплачувати ці суми не потрібно — майже всю вартість перекриває стипендія. До речі, ті студенти, що навчаються платно, перераховують кошти саме на рахунок БО — щоб соціальний напрямок діяльності Beetroot Aсademy міг розвиватися далі. 

Студенти також вивчають англійську мову «з прицілом» на сферу ІТ і мають в програмі блок «Кар’єрне консультування». Регіональна координаторка Beetroot Aсademy у Полтавській області Юлія Ночовна каже: це сприяє високому відсотку працевлаштування випускників:

— Ми зацікавлені, щоб якомога більше наших студентів отримали хорошу роботу. Власне, це показник нашої ефективності і професіоналізму.

Але навіщо все це проекту, який бере свій початок у Швеції, адже цю країну війна в Україні ніяк не торкнулася?

— Маємо велике серце, — посміхається Юля. — Ми вважаємо, що має бути соціальна складова у будь-якому бізнесі, а не лише особиста вигода. Для себе вибрали саме такий напрямок. Він актуальний сьогодні. До речі, наш випускник, ветеран Олекса Коба — створив компанію ІТ-Bro, де об’єднав своїх побратимів, які працюють в ІТ. Для багатьох це наче нове дихання. Так допомагаємо людям, які опинилися у непростих життєвих обставинах, знайти себе у мирному житті, отримати перспективну й оплачувану професію. Що краще заробляють люди, що більше їхніх невідкладних потреб закрито, то швидше розвивається суспільство. Успішнішою стає вся країна. Хіба це не те, чого ми всі хочемо?

До таких грантових проектів хтось ставиться з підозрою. Мовляв, навіщо європейським фондам витрачати гроші на українців, вирішуючи їхні проблеми? Що Європі потрібно натомість? Однак, зауважує Пивоварська, нічого підозрілого тут насправді нема:

— Будь-кому з нас хочеться мати нормального, благополучного сусіда, правда? Тоді у будинку чисто, спілкуватися приємно, можна разом організовувати пікніки чи садити квіти на клумбі, можна розраховувати на розуміння і підтримку. А не боятися, що сусід галасуватиме чи битиме вікна, або влаштує п’яний дебош чи навіть пожежу, або викидатиме сміття під вікна.

У масштабі країн — все так само. Європа хоче, щоб Україна була благополучною, сильною, розвиненою. Щоб її громадяни мали роботу і зарплату, бо з благополуччя людей починається і благополуччя держави. Тому такі гранти мають логіку і великий сенс.

Єва ХМІЛЬ

Полтавщина:

Запропонувати тему