Розмір тексту

Громадська активність жителів — запорука розвитку громад?

Презентуємо ювілейну, соту дискусію, яка відбулася в Дискусійному Клубі Полтава.

Олексій Івженко (дискусійне прізвисько Тарас) і Олександр Золотухін (Кіхот) розглянули питання: Чи є громадська активність жителів запорукою розвитку громад?

У чому суть дискусійного питання?

Так звана громадська активність — це коли всі жителі безпосередньо беруть певну участь в управлінні громадою, на території якої вони мешкають. Участь може бути самою різною — участь в суботниках, обговорення і вирішення питань життєдіяльності громади, організація спільних заходів (свят тощо).

Але ж всі процеси управління громадою можуть здійснюватися фахівцями. Замість суботників прибирають двірники, замість спільного обговорення і вирішення питань громади цими справами займається місцевий депутатський корпус, свята організовує штатний організатор тощо. Тобто, участь жителів в управлінні громадою обмежується обранням депутатів. Фактичне управління громадою повністю здійснює депутатський корпус та виконавчі органи. Тобто, кожен займається своєю справою. Лікар лікує, шофер шоферує, депутат депутатствує.

Таким чином, ми ставимо на розгляд питання: Чи є громадська активність жителів запорукою розвитку громад?

Тобто, ми розглядаємо залежність між громадською активністю і розвитком громади.

Аргументи на користь громадської активності жителів підготував і озвучив Тарас. На користь протилежної позиції — Кіхот.

100 ДИСКУСІЯ Громадська активність жителів запорука розвитку громад 18 03 19 Відео дискусії

Текст підготовлених сторонами аргументів

(повне обговорення на відео)

Перша синя картка-аргумент «За»

Тарас: Громадська активність — це реальний механізм самовираження особистості.

І свій аргумент я хочу розпочати з вислову Адама Фергюсона 

«Ні в чому іншому, як у веденні справ громадянського суспільства, не знаходить людина настільки широкого застосування для своїх талантів і настільки вдалого об’єкта для прояву своїх найкращих якостей.»

Сьогодні в Україні головна увага зосереджена на розвитку місцевих громад.

А що ж означає розвинута громада? Зазвичай, ми уявляємо собі гарну інфраструктуру, чудову оснащену школу, лікарню, стадіон, дитячий садочок. Проте, в передових країнах розвиток будь-якої спільноти не вимірюється лише економічними параметрами та показниками.

Зарубіжний досвід неодноразово показав, що справжній розвиток вимірюється в першу чергу мірою свободи людини, повагою до людської гідності та створенням можливостей для самовизначення, створенням умов для реалізації громадянських, політичних, економічних та культурних прав. І що є прямий зв’язок між добробутом громади та участю її у процесі прийняття суспільно важливих рішень на місцевому рівні. І особливо це стосується участі молоді, від якої залежить розвиток громадянського суспільства та держави в майбутньому.

Громадська активність — це реальний механізм самовираження особистості, чітко окреслена позиція людини стосовно її місця в своїй країні, місті, селі та ін. Громадянська активність забезпечує спільну участь народу і влади у державотворчих процесах. Кожен активний представник місцевої громади може розуміючи потреби своєї громади — докладати зусиль для їхнього вирішення шляхом делегування повноважень органам місцевого самоврядування, і, що дуже важливо, із подальшим зворотнім зв’язком щодо результатів. Якщо проблеми громади не будуть доведені до органів місцевого самоврядування, вони, логічно, залишаться проблемами, якими влада не опікується.

Перша синя картка-аргумент «Проти»

Кіхот: Кожен кадить своє кадило.

Тобто, кожен займається своєю справою.

Громада, наприклад, об’єднана територіальна — це людська спільнота, яку ще називають — соціум. Люди — чоловіки, жінки, — що проживають на одній території і поєднані однією управлінською структурою.

Інша назва такої системи — соціум. Соціум — це не проста сума людей. А дещо більше. Чому більше?

Наука про соціум — соціологія, — одною з базових ознак соціуму називає соціальний і виробничий поділ праці.

Тому якщо поділу праці немає, то це не соціум, не єдиний організм, а проста сума самітників, які живуть по лісам і хуторам кожен сам із собою.

Аналогія — одноклітинні та багатоклітинні організми. В одноклітинних кожна клітина сама по собі і виконує увесь спектр питань життєдіяльності, включаючи розмноження. А в багатоклітинних йде спеціалізація клітин, коли вони починають виконувати різні функції.

Інший приклад — життя бджолиного рою. Якщо ти трутень, то твоє завдання одне — покрити бджолину матку, а не мед до вулика носити.

Отже, у церкві кадилом кадить батюшка, а не вся громада по черзі.

Друга зелена картка-аргумент «За»

Тарас: Бюджет участі.

Або так званий партисипаторний бюджет — коли самі мешканці пропонують і затверджують проекти місцевого розвитку. Цей проект успішно реалізовується на теренах і Полтавської області.

Щоб краще зрозуміти, що ж таке партиципаторний бюджет, повернемося до історії.

Вперше бюджет участі з’явився в бразильському місті Порту-Алегрі наприкінці 80-х років минулого століття. Сама історія Порто-Алегро, історія партисипаторного бюджету — це історія змін, що відбувалися в суспільстві. 

У Бразилії була військова диктатура до середини 1980-х років, перші демократичні вибори відбулися лише у 1974 році. Зростало незадоволення мешканців міста, у місті Порто-Алегро активізувалася низка проблем економічних і соціальних: низький рівень податкових надходжень, соціальні проблеми, високий рівень корупції.

Існувала велика житлова проблема: відбувалася стихійна урбанізація, помешкання не витримували жодної критики. Це самовільна забудова у вигляді прибудов. Всі вільні земельні ділянки знаходилися під контролем 15 потужних сімейних кланів, не було земель, що належали місту і де можна було вести житлове будівництво. Тобто домінувала олігархія, а вплив органів місцевої влади був надзвичайно низький, дитячі садочки, лікарні, школи перебували у занепаді.

1980-ті роки — це час активізації мешканців. Люди починають об’єднуватися, зростає кількість громадських організацій, створюються школи самби, спортклуби. Люди починають об’єднуватися і щось робити, формують міські рухи за різними напрямками. Ідея втілення бюджету участі чекала на втілення 5 років. Однак від ідеї до реалізації конкретного проекту передував дуже довгий шлях. Все починалося з зібрань на рівні мікрорайонів, коли люди збиралися і обговорювали проблеми, які їх турбують. В рамках цих зібрань обиралася ініціативна група, що контролювала процес реалізації.

Були створені ще й більші міські групи, завданням яких було перетворення ідеї на конкретний проект. Голосування не виглядало так, як ми це знаємо зараз. Для того, аби вписати конкретні ідеї в конкретні проекти, застосовувалися математичні схеми, розрахунки. Але в принципі створення такої системи мало на меті вирівнювання шансів різних мікрорайонів. Ідея полягала в тому, що ті мікрорайони, що мали меншу кількість мешканців, але голосували активніше отримували більше коштів, ніж великі і неактивні.

1990-й рік — близько тисячі мешканців взяло участь у цьому процесі, відносно небагато. Паралельно відбувалося багато неформальних зустрічей, загалом в яких взяло участь 200-300 тисяч мешканців. При опитуванні громадської думки навіть ті, хто не брали участь у дискусіях, висловилися, що такі дискусії потрібні. Що є важливо, що і у інших містах Бразилії мешканці розподіляли 100% інвестиційних коштів. Тобто жодне рішення стосовно будівництва дороги чи школи не приймалося депутатами чи мером — лише мешканцями.

За великим рахунком, експеримент вдався, адже було досягнуто всіх цілей. Кошти використовувалися за побажаннями мешканців, вдалося підвищити рівень життя мешканців. Люди бачили, що кошти використовуються раціонально, і більш охоче сплачували податки. Відповідно, вдалося покращити інфраструктуру міст.

Ідея з бразильського міста почала розповсюджуватися. Починаючи з 2000 року, вона прижилася вже і на інших континентах. Ніхто не зможе сказати, скільки бюджетів участі у світі запроваджено, адже існують різні моделі. Тобто беруться до уваги різні соціальні, культурні, політичні чинники. Так у Порто-Алегро це був результат тиску який чинив громадський рух на органи влади. Це без сумніву демократичний процес, в основі якого є кошти, розподілом яких займаються безпосередньо мешканці. Голос, побажання мешканців є обов’язковими до виконання. Власне, такий вид бюджету може бути запроваджений у будь-якій установі на будь-якому рівні — на рівні міста, мікрорайону, школи, будинку культури.

Друга зелена картка-аргумент «Проти»

Кіхот: Енергетична неспроможність.

Кожна людина для свого життя потребує енергії, яку отримує з їжі.

Їжу потрібно десь взяти, купити, заробити. Для цього також потребна енергія. Енергія — дефіцитне благо. Тому зрозуміло, енергію варто економити, аби не витрачати даремно.

А якщо людина активничає, вона витрачає ще більше енергії. А якщо людина при цьому думає, міркує, то витрачає ще більше енергії.

Наприклад, популярний в публічній сфері професор Сергій Савельєв описав, як з енергетичної точки зору працює мозок.

Маса мозку в загальній масі людини — близько 2%, але у спокійному стані він споживає 10% всієї енергії організму.

А якщо людина думає, то споживання енергії підвищується до 25% всієї енергії організму.

Думати дуже енергозатратно, неефективно. Тому мозок економить енергію, генеруючи в організм хімічні речовини, які стимулюють людину не думати. А от якщо людина не думає, мозок генерує хімічні речовини, які викликають у людини ейфорію, відчуття радості, піднесеності.

Так от це і є причиною того, що люди довіряють думати і вирішувати власні проблеми іншим людям — керівникам, головам громад, експертам та іншим лідерам.

Третя червона картка-аргумент «За»

Тарас: «Моя хата з краю...»

Але цей вираз в первинному, повному тлумаченні звучить наступним чином — «моя хата з краю, — першим ворога зустрічаю!»

Яскравим прикладом громадської активності я хочу навести події зими 2013-2014 років, а саме «Революцію Гідності»

Майдан став імпровізованою «січчю» — стихійний і саморобний табір, основним завданням якого на локальному рівні впродовж майже 3 місяців було гарантування прав громадянина. Майдан був самоврядним соціальним тілом. Це тіло швидко поділилось на групи, кожна з яких стала носієм власної групової ідентичності і відповідало за певний аспект функціонування цього «міста-фортеці»: сотні Самооборони, Кухня, Медична служба, Автомайдан, Варта в лікарні та безліч інших «сотень», навіть таких як «єврейська сотня» «Мистецька сотня» «Просвітницька сотня» «Телефонна» та «Кіберсотня».

Саме Майдан перетворив будинок КМДА, Жовтневий палац і Український Дім на місця з вільним доступом, які до того ж забезпечували нічліг та їжу всім охочим. При цьому Будинок профспілок і Жовтневий палац орендувалися представниками Майдану, тобто не може йтися про їхню окупацію в чистому вигляді. Приміщення КМДА ж і так номінально мало бути відкрите для всіх киян. Локації Майдану, функціонували як «традиційні» публічні простори (подібно до класичних міських площ) — знаходячись у державній/муніципальній власності, вони вперше ставали доступними для всіх. У випадку з Українським Домом (державним виставковим центром), громадяни отримали те, чим він взагалі ніколи не був — відкритим соціальним центром, в якому одночасно були представлені всі майданівські спільноти і протестні рухи, відбувались кінопокази, лекції, тренінги, діяли бібліотека, шпиталь і нічліг для протестувальників.

Саме задяки піднесенню громадській активності під час подій «Революції Гідності», а потім і АТО змінилося уявлення щодо функцій громадянського суспільства докорінним чином. Зміна уявлень спричинила зміну ролі та місця інститутів громадянського суспільства в Україні, змінилися їх значення та взаємовідносини з державою. Зараз громадянське суспільство в особі волонтерського руху грає роль альтернативної влади в певній сфері суспільного життя, виконуючи частину функцій держави в зоні АТО.

Громадянське суспільство одночасно стало партнером держави, залишаючись впливовою опозиційною силою. Якщо раніше, до Революції гідності та антитерористичної операції громадянське суспільство фактично було підпорядковане державі, або грало другорядну, незначну роль у суспільному житті, то зараз представники громадських організацій стали відігравати важливі політичні функції перебудови держави, політичних інститутів держави у відповідності до вимог сьогодення та європейських норм.

Громадянське суспільство вступило у боротьбу за справжню демократію, за подолання корупції і встановлення справедливих економічних відносин без позаринкових, кримінальних та напів кримінальних елементів суспільно-економічних відносин. Активність волонтерів у кризові часи демонструє великий потенціал громадянської активності, внутрішнє відчуття ідентифікації з державою, яке вивільняється коли з’являється загроза для країни.

Третя червона картка-аргумент «Проти»

Кіхот: Людина проявляє активність там, звідки особисто отримує енергію.

Ілюструю аргумент прикладами.

Перший — демократія в грецьких містах полісах.

Всі громадяни таких полісів приймали безпосередню участь в управлінні містом. Вони фактично були громадським активістами. Але громадянами були не всі мешканці, а тільки власники земель і нерухомості. Тобто, демократія — це влада заможних, і направлена вона на збереження їх власності. 

До речі, власність — це концентрат енергії.

Другий — енергетичний метод боротьби з корупцією професора Сергія Савельєва.

Прагнення кожної людини — припасти до енергетичного джерела (коштів). Наприклад, якщо доступ до джерела лежить через начальника, він завжди буде корупціонером. То ж досить корупцію можна побороти тільки змінивши шлях до джерела.

Третій — явище громадських активістів.

Які активізм зробили способом заробітку. Один з різновидів подібного активізму — система грантів. Це коли донори (здебільшого зарубіжні організації) дають кошти вітчизняним активістам за умови виконання певних програм. Наприклад, на пропагування об’єднаних територіальних громад. Тут один нюанс: якщо тим самим активістам дати грант на боротьбу з ОТГ, вони з тим самим завзяттям активізуються на таку боротьбу.

Висновки сторін

Сторони спершу озвучили підготовлені аргументи, а потім у вільному стилі їх обговорили. З аргументами можна ознайомитися в цьому дописі. А вільне обговорення проглянути на відео.

В підсумку кожна із сторін залишилася на позиції, яку займала. 

На погляд Тараса, запорукою розвитку громад є саме громадська активність жителів. Якщо жителі будуть пасивні, підстав для розвитку не буде. 

Кіхот виснував інше. Запорукою розвитку є управління фахівцями.

Пропонуємо кожному, кому цікаве це питання, самостійно оцінити наведені аргументи і прийняти власне розсудливе рішення.

Голосування

Чи є громадська активність жителів запорукою розвитку громад? Чи є громадська активність жителів запорукою розвитку громад?

Олександр ЗОЛОТУХІН, організатор «Дискусійного Клубу Полтава»

Партнерський проект
Дискуссионный клуб Полтава

Редактор проекту:
Александр Золотухин

80

Полтавщина:

Запропонувати тему