Полтава як туристична Мекка, боротьба та програш архітектора Лева Вайнгорта
У першій частині нашого інтерв’ю з істориком та членом правління ГО «Save Poltava» Борисом Тристановим, він розповів про юність Лева Вайнгорта та початок післявоєнної відбудови Полтави. У цій частині історик переповідає спогади учнів Вайнгорта, говорить про можливий вигляд міста, боротьбу та програш полтавського архітектора.
Козак Левко, три улюблені жінки та прогулянки у вишиванці
Борис Тристанов, коли упорядковував та формував книгу «Провінційний архітектор» спілкувався з учнями Лева Вайнгорта. Одними з них були Георгій Негай та Валерій Трегубов. Їхні спогади та розповіді є у книзі.
Наприклад, Георгій Негай працював з Вайнгортом в Управлінні архітектури, потім був одним із улюблених викладачів багатьох студентів архітектурного факультету Технічного університету. У своїх спогадах Негай розповідає про один із випадків на святкуванні 80-річчя Лева Вайнгорта.
— Коли Леву Семеновичу виповнилося 80 років, то під час застілля він сказав, що у його житті було три улюблені жінки: дружина, архітектура та Полтава. І Валерій Трегубов, завзятий послідовник Вайнгорта та його учень, завжди говорив про любов до Полтави.
Лев Вайнгорт з дружиною Оленою
Борис Тристанов інколи називає Лева Вайнгорта «Левко». Йому часто говорять, що це ім’я не можна використовувати, але якщо неофіційно — то добре.
— Ця історія мене тішить. Особливо, коли я пригадую спогади Георгія Негая про поїздку на Хортицю разом із Левом Семеновичем. Якраз у той час там починали відбудовувати козацькі традиції. Тому місцеві посвятили його у козака з ім’ям Левко.
Так само Борис Тристанов переповідає спогади Негая про вишиванку і Лева Семеновича. Для початку 50-х українська вишиванка не була настільки популярною як сьогодні. Тоді вона була чимось дивним для повсякденного життя. Але не для Вайнгорта. Він увесь час ходив у вишиванці вулицями Полтави.
Туристична Мекка та промисловий осередок у центрі міста
За словами Бориса Тристанова, Вайнгорт вкладав багато сил та ідей, працюючи над проектами. Головна мета архітектора, особливо після війни, була у тому, щоб зберегти саме ту Полтаву, у якій він ріс та жив. Відновити історичний дух міста.
— Коли він щось планував, бачив наперед, що можна зробити, щоб Полтава перетворилася у туристичну Мекку. І це можна прослідкувати будь-де і будь-коли у його ідеях. Він не давав забудовувати вулицю Дворянську, яка згодом стала Паризької Комуни, а сьогодні — це вулиця Пилипа Орлика. Вона зберігалася такою, якою була до війни.
Якби Лев Вайнгорт не став головним архітектором, Полтава б могла перетворитися на промисловий центр прямо посеред Круглої площі. Вона мала б вигляд типової соціалістичної забудови. Адже всі міста, які будувалися за часів Радянської влади — суцільні заводи. А навколо — житлові забудови.
У центрі розташовували головне виробництво, а навколо будинки, де жили робітники. Це було дуже зручно і комфортно для останніх, та й для директорів таких підприємств. Адже одним не потрібно їздити з одного кінця міста в інший на роботу, а іншим — сплачувати за «довіз» працівників.
— У той час директори підприємств виступали «за» прийняття цього рішення. Це ж дуже гарно, коли усе поруч: вийшов з дому, перейшов дорогу і вже на роботі. Я думаю, що після війни сьогоднішні відбудовані будівлі позносили б. Ніхто б не працював так як Вайнгорт.
На той момент вирішувалися дуже складні задачі, адже житла не було. З евакуації поверталися люди, а їх потрібно десь розселяти. Такі питання потрібно було вирішувати дуже швидко. І в цьому Лев Семенович як головний архітектор знову виступив професійним менеджером та адміністратором робочого процесу.
— Тоді Лев Семенович разом з іншими знайшли тонку межу між необхідністю і ідеями, які закладені у місто.
Тим не менш, Лев Вайнгорт зміг переконати керівників міста та «переніс» промислове «містечко» за межі центру у бік Браїлків.
Боротьба та програш Полтаві
Коли Борис Тристанов почав працювати над книгою, спочатку не знав, якою вона буде. Її потрібно було підготувати до 100-річчя з дня народження Вайнгорта. Але інформації та архівних фото виявилося настільки багато, що часу не вистачало.
Усе почалося із знайомства з Валерієм Трегубовим, який і показав історику «Записки» Вайнгорта. Перший упорядник та видавець — син відомого полтавського архітектора Володимир Вайнгорт.
Спочатку книга «висіла» на сайті Бориса Тристанова, але згодом Валерій Трегубов вирішив її видати. Так і народилася ідея перевитися на неї з нової точки зору.
Борис Тристанов спілкувався і з донькою Лева Вайнгорта Тетяною, і з керівництвом музею-садиби Гоголево, які розповіли свої спогади про відбудову. Він також списався з сином Володимиром.
Відкриття музею-заповідника Миколи Гоголя
Лев Вайнгорт у Гоголевому
До 100-річчя залишалося 2,5 місяці, і за цей час потрібно було підготувати книгу, упорядкувати її з архівними фотографіями. Частину надали у музеї. А частину — Оксана Бєлявська (дружина Валерія Трегубова) і учениця Вайнгорта Наталія Кондель-Пермінова про відбудову Дворянського зібрання (зараз кінотеатр Котляревського).
— Із тої величезної кількості архівних фотографій Лева Вайнгорта, виникла ідея обрати такі серії які демонструють довоєнні об’єкти, після війни і етапи будівництва.
За видавництво книги взялася директор видання «Дивосвіт» Ганна Грибан. Із ідеєю видати книгу про Лева Вайнгорта Борис Тристанов прийшов за 2,5 місяці до дати її виходу.
— Вона сказала, що це неможливо. Але якщо потрібно, то потрібно. Вони працювали ввечері, на вихідних. Була лише одна проблема — самої книги ще не було. Ми склали план, що я буду давати її частинами: написав розділ, добрав ілюстрації — відправив на вичитку та друк. І так всі наступні. 29 листопада ми отримали книгу з Білої Церкви, а вже 30 листопада вона була представлена. Це була дуже цікава робота. І тут Лев Вайнгорт відкрився з іншого боку. Я зрозумів яким він був, як працював.
Звичайно він і в своїх записах говорить, що були помилки. Але головну ідею він відстоював усе життя. Сьогодні Полтаві дуже не вистачає такої людини: розумної, авторитетної, до якої прислухаються, і думку якої врахують.
Зараз ми бачимо, що та історична Полтава зникає. Тому син Вайнгорта говорить, що батько програв Полтаві. Лев Семенович був ідеалістом, і врешті решт програв, бо ідеї, які він закладав, коли був головним архітектором...та історична Полтава зникає. Його зрадили й учні. Не всі, але більшість. У 90-х, на початку 2000-х, коли, напевно, гроші стали головніші за місто. Сьогодні вже важко реалізувати ідеї Лева Семеновича, бо втрачені навіть не стільки будинки, скільки аура міста.
